Рішення № 47104479, 04.06.2015, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/558/15-ц

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

04 червня 2015 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді -Декаленко В. С. ,

при секретарі - Кравцовій Ю. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи свої вимоги тим, що 21.07.2006 року між ВАТ «РОДОВІД БАНК» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 36/АА-047.06.2 про надання відновлювальної кредитної лінії на загальну суму 37 129,00 дол. США на купівлю автомобіля та сплату страхових платежів.

Зазначають, що згідно з п.п. 1.5, 3.1, 3.9 Кредитного договору, відповідач-1 зобов'язався повернути одержані кредити не пізніше 21 липня 2011 року, а також щомісячно до «10»-го числа (включно) кожного календарного місяця частково погашати заборгованість за кредитами у розмірі 619 доларів США, сплачувати Банку нараховані проценти за користування кредитом в розмірі 13 процентів річних, а у разі порушення строків (термінів) повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом - сплачувати Банку за кожен день прострочки пеню у розмірі подвійної процентної ставки від суми простроченого платежу.

Посилаються на те, що в забезпечення виконання зобов'язань відповідача-1 за Кредитним договором, 21.07.2006 року Банком з ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 36/АА-047.06.2, згідно якого відповідач-2 взяла на себе зобов'язання в якості солідарного боржника відповідати перед Банком за повне та своєчасне виконання зобов'язань відповідача-1 за Кредитним договором в тому ж обсязі, на тих же умовах та в ті ж строки, що і відповідач-1, а у разі невиконання останнім своїх зобов'язань за платежами, що передбачені Кредитним договором, відповідач-2 на підставі письмового повідомлення Банку не пізніше наступного робочого дня після одержання такого письмового повідомлення зобов'язалась погасити за рахунок власних коштів в повному обсязі заборгованість Відповідача-1 за Кредитним договором.

Звертають увагу суду на те, що пунктами 5.2., 5.3. Кредитного договору передбачено, що у разі недотримання відповідачем-1 умов цього договору, Банк вправі вимагати дострокового його розірвання, повернення одержаних кредитів, сплати нарахованих за ними процентів, відшкодування збитків, заподіяних Банку внаслідок невиконання або неналежного виконання відповідачем-1 цього Договору, а у разі невиконання відповідачем-1 цих вимог - звернути стягнення на предмет застави згідно з Договором застави.

Зазначають, що на момент подання цієї позовної заяви відповідач-1 прийняті на себе

зобов'язання не виконав та в повному обсязі кредитну заборгованість не погасив, яка станом на 03.12.2014 року становить 30 019,74 доларів США та 1 024 041,54 грн.

На підставі вищевикладеного, а також керуючись, зокрема ст.ст. 3, 6, 15, 18, 93, 203-204, 215, 225, 524-526, 530, 545-546, 589-590, 614-615, 625, 627, 629, 1046-1052, 1054-1056 ЦК України, звертаються з даним позовом до суду та просять стягнути солідарно з відповідачів вищезазначену заборгованість за кредитним договором та судові витрати.

Представник позивача та відповідачі в судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені вчасно та належним чином, представником позивача до суду надано заяву згідно якої останній просить розгляд справи проводити за її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі і проти ухвалення заочного рішення не заперечує. Причини неявки в судове засідання відповідачів суду не відомі.

Суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності вищезазначених осіб та ухвалити рішення при заочному розгляді справи, відповідно до вимог ст.ст. 158, 169, 224 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов доведений та підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні, 21.07.2006 року між Відкритим акціонерним товариством «РОДОВІД БАНК», правонаступником всіх прав та обов'язків якого є Публічне акціонерне товариство «РОДОВІД БАНК» та ОСОБА_1 (надалі - відповідач -1) було укладено кредитний Договір № 36/АА-047.06.2, згідно умов якого Банк відкриває Позичальнику відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 37 129 дол. США 00 центів терміном по 21.07.2011 року включно. Кредитні кошти надаються виключно на наступні цілі: купівлю автомобіля. Процентна ставка за кредитами за цим Договором встановлюється в розмірі 13 (тринадцять) процентів річних (п.п. 1.1., 1.2., 1,5.) (а.с. 19-21).

Суд проаналізувавши зміст відносини, які виникли між сторонами приходить до в висновку, що вони підпадають під регулювання ст.ст. 1054-1056-1 ЦК України (Кредит).

Так частина перша статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як уже зазначалося вище, в п. 1.1. кредитного Договору, сторони погодили, що Банк відкриває Позичальнику відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 37 129 дол. США 00 центів терміном по 21.07.2011 року включно.

Судом встановлено, а відповідачами в порушення вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України не спростовано, що відповідач-1 скористався наданими Банком послугами, а саме отримав кредитні кошти в розмірі 37 129 дол. США, що об'єктивно підтверджується наданими суду Виписками з рахунку (а.с. 16-18), які суд визнає достовірними та правильними, оскільки вони не оскаржені та не спростовані відповідачами, та приймає їх до уваги як належні та допустимі докази в розумінні ст.ст. 57-59 ЦПК України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про доведеність посилань представника позивача в своєму позові про належне виконання Банком своїх зобов'язань за укладеним між сторонами кредитним Договором.

Як вбачається зі змісту умов Кредитного договору, сторони погодили, що Позичальник зобов'язується повернути одержані кредити не пізніше 21 липня 2011 року, а також щомісячно до «10»-го числа (включно) кожного календарного місяця частково погашати заборгованість за кредитами у розмірі 619 доларів США, сплачувати Банку нараховані проценти за користування кредитом в розмірі 13 процентів річних, а у разі порушення строків (термінів) повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом - сплачувати Банку за кожен день прострочки пеню у розмірі подвійної процентної ставки від суми простроченого платежу.

Статті 526, 525, 610 ЦК України, визначають, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, а відповідачами в порушення вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України не спростовано, що не зважаючи на вимоги вищезазначених норм ЦК України, умов кредитного Договору, відповідач-1 отримавши кредитні кошти на умовах забезпеченості, цільового використання, строковості, погашення та платності, порушив свої зобов'язання за кредитним Договором, що призвело до виникнення у нього заборгованості за кредитом, яка станом на 03.12.2014 року становила 30 019, 74 дол. США, що об'єктивно підтверджується наданими суду Розрахунками заборгованості (а.с. 14-15), які суд приймає до уваги як належні та допустимі докази в розумінні ст.ст. 58, 59 ЦПК України, які підтверджують факт наявності у відповідача-1 зазначеної заборгованості та її розмір.

Судом встановлено, що з 03.12.2014 року (день здійснення розрахунку заборгованості) по день ухвалення рішення, відповідачем-1 зазначена сума заборгованості в добровільному порядку не погашена.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про доведеність наявності порушення права позивача, як Кредитора у зобов'язанні, яке виникло між ним та відповідачем-1, та наявності в нього права вимагати усунення зазначених порушень в спосіб стягнення зазначеної заборгованості, що не суперечить умовам укладеного Кредитного договору та узгоджується із ст. 16 ЦК України.

Стаття 192 ЦК України визначає, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ст. 2 Декрету КМ України № 15-93 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», (надалі - Декрету), резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

За приписами ст. 5 Декрету, Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції, зокрема надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

З системного аналізу зазначених норм чинного законодавства України можна зробити висновок, що хоч законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня, однак у випадку отримання банком або іншою фінансовою установою відповідної ліцензії, яка надає право на здійснення певних валютних операцій, зазначені суб'єкти господарювання набувають право використання іноземної валюти, при здійсненні розрахунків на території України за відповідними зобов'язаннями, в тому числі і надання кредитів в іноземній валюті.

Судом встановлено, що ВАТ «РОДОВІД БАНК», правонаступником якого є ПАТ «РОДОВІД БАНК» було отримано банківську ліцензію № 27 від 11.10.2014 року на право здійснення банківських операцій визначених ч. 1 та п.п. 5-11 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» та Дозвіл № 27-3 на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 ч.ч. 2, 4 ст. 47 «Про банки і банківську діяльність».

Згідно ст. 4 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансовими вважаються, зокрема банківські та інші фінансові послуги, що надаються відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність».

За приписами ж норм Закону України «Про банки і банківську діяльність» до банківських послуг, зокрема належить здійснення банком кредитних операцій.

З викладеного можна зробити висновок, що ВАТ «РОДОВІД БАНК» отримавши банківську ліцензію № 27 та Дозвіл № 27-3 на право здійснення операцій набув право, зокрема на здійснення кредитних операцій в іноземній валюті, що відповідає вимогам ч. 9 ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність».

Враховуючи вищевикладене суд визнає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення заборгованості за Кредитним договором, саме в іноземній валюті (Долар США), який є валютою зобов'язання, яке виникло між сторонами, виходячи з того, що виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, а саме ч. 2 ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦК України та Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», а тому позивач має законне право на звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості у тій валюті, яка є валютою зобов'язання (в даному випадку це долар США).

Аналогічну правову позицію було висловлено Пленумом Верховного Суду України в своїй Постанові № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» та Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в своїй Постанові № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».

Крім того, Пленум Верховного Суду України в п. 14 Постанови № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» вказав, що у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

З врахуванням зазначених роз'яснень Пленуму Верховного Суду України суд вважає за необхідне здійснити розрахунок з переведення заборгованості за кредитним договором, яка підлягає до стягнення в іноземній валюті в гривню за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Як вже зазначалося вище судом визнано доведеними вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитом в розмірі 30 019, 74 дол. США.

Станом 04.06.2015 року - дату ухвалення рішення, Національним банком України було встановлено офіційний курс долара США до гривні на рівні - 1 долар США = 21, 00 грн.

Враховуючи вищевикладене сума заборгованості за Кредитним договором, яка підлягає до стягнення в гривневому еквіваленті за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення становить 630 414, 54 грн. (30 019 доларів США 74 центи ? 21, 00 грн.).

Крім того, згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статті 546, 548 ЦК України визначають, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

В пункті 3.9 кредитного Договору сторони погодили, що позичальник зобов'язується за порушення строків повернення кредитів чи сплати процентів, сплачувати Банку за кожен день пеню у розмірі подвійної процентної ставки, встановленої у п. 1.5 цього Договору від суми простроченого платежу.

Як вбачається з наданого суду Розрахунку заборгованості станом на 03.12.2014 року (а.с. 14015), у зв'язку з порушенням відповідачем-1 своїх зобов'язань за договором, які стосуються повернення кредитних коштів та сплати процентів за їх користуванням Банком було нараховано пеню за прострочення кредиту в розмірі 866 177, 53 грн. та пеню за прострочення процентів в розмірі 5 1760, 59 грн.

Суд визнає зазначений Розрахунок правильним і приймає його до уваги як належний та допустимий доказ, який підтверджує факт нарахування пені та її розмір.

Крім того, стаття 625 ЦК України визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з наданого суду Розрахунку заборгованості станом на 03.12.2014 року, Банком за порушення відповідачем-1 своїх зобов'язань за договором крім пені було застосовано таку фінансову санкцію як три проценти річних від простроченої суми та розраховано її розмір, а саме: три проценти річних за прострочення кредиту склали суму в розмірі 100 063, 83 грн., а три проценти річних за прострочення процентів склали суму в розмірі 6 039, 59 грн.

Суд також визнає зазначений Розрахунок правильним і приймає його до уваги як належний та допустимий доказ, який підтверджує факт нарахування Банком трьох процентів річних відповідно до вимог ст. 625 ЦК України та їх розмір.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 18 своєї Постанови № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» вказав, що за змістом статті 552, частини другої статті 625 ЦК інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та три проценти річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому суд має виходити з того, що ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

Враховуючи вищевикладене, а також ту обставину, що судом достовірно встановлено факт порушення відповідачем-1 своїх зобов'язань за кредитним Договором, суд приходить до висновку про доведеність також позовних вимог позивача про стягнення з відповідача-1 на користь Банку пені за порушення зобов'язання та трьох процентів річних, відповідно до вимог ст. 625 ЦК України в загальному розмірі 1 024 041, 54 грн.

Крім того, як вже зазначалося вище, статті 546, 548 ЦК України визначають, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Судом встановлено, що з метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним Договором № 36/АА-047.06.2 від 21.07.2006 року, між ВАТ «РОДОВІД БАНК», правонаступником всіх прав та обов'язків якого є ПАТ «РОДОВІД БАНК» та ОСОБА_2 (надалі - відповідач-2) було укладено Договір поруки № 36/АА-047.06.2 від 21.07.2006 року, згідно умов якого Поручитель зобов'язується солідарно відповідати перед Банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором № 36/АА-047.06.2 від 21.07.2006 року, а також усіх додаткових угод, які можуть бути укладені між Банком та Позичальником. Поручитель бере на себе зобов'язання відповідати вперед Банком у тому ж обсязі, на тих же умовах та в ті ж строки, що і Позичальник. Виконання зобов'язань Поручителем за цим Договором є безумовним (а.с. 22-23).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором, пені та трьох процентів річних не тільки з Позичальника, а й з Поручителя знайшли своє доведення в судовому засіданні і є такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, а тому підлягають задоволенню.

Статті 15-16 ЦК України визначають, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За приписами статей 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позовні вимоги позивача знайшли своє доведення в судовому засіданні, є такими що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, а тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім того, оскільки суд прийшов до висновку про доведеність вимог позивача та необхідності задоволення його позову, в силу ст.ст. 79, 88 ЦПК України також на його користь з відповідачів солідарно підлягає стягненню судовий збір в розмірі 3654, 00 грн. та витрати пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідачів в розмірі 420, 00 грн.

На підставі вищевикладеного, ст.ст. 16, 192, 509, 525, 526, 533, 541, 543, 546, 548, 549, 550, 551, 553, 554, 610, 611, 612, 624, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст. 4 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 79, 88, 208, 209, 213-215, 217- 218, 223, 224, 226 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 та ОСОБА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 на користь Публічного акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК», код ЄДРПОУ 14349442, заборгованість за кредитним Договором № 36/АА-047.06.2 від 21.07.2006 року, в розмірі 30 019, 74 дол. США та 1 014 041, 54 грн.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 та ОСОБА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 на користь Публічного акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК», код ЄДРПОУ 14349442, судовий збір в розмірі 3 654, 00 грн. грн. та витрати пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідачів в розмірі 420, 00 грн.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя В. С. Декаленко