Рішення № 47080594, 16.07.2015, Звягельський міськрайонний суд Житомирської області (до 25.04.2025 - Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області)

Справа № 285/713/15-ц

провадження № 2/0285/423/15

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

16.07.2015 року м. Новоград-Волинський

Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області у складі судді Помогаєва А.В., за участі секретаря судового засідання Музика Н.Ю., представника позивача: ОСОБА_1, представника третьої особи: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Виконавчого комітету Новоград-Волинської міської ради до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування службовим приміщенням та виселення без надання іншого жилого приміщення., третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Служба у справах дітей Новоград-Волинської міської ради,

встановив :

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати відповідачів такими, що втратили право користування службовим жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, та виселити їх без надання іншого жилого приміщення.

В обґрунтування позову зазначили наступне:

20.09.2012 року ОСОБА_3 було призначено на посаду Новоград-Волинського міськрайонного прокурора. На виконання вимог Закону України «Про прокуратуру» ОСОБА_3 було забезпечено службовим житлом за адресою: вул. Тимошенко, б. 6, кв. 3, у м. Новоград-Волинський, Житомирської області.

ОСОБА_5 прокуратури від 29.04.2014 року № 11/1/21060 вих-14 позивача проінформовано, що 25.04.2014 року ОСОБА_3 звільнено з посади Новоград-Волинського міжрайонного прокуратора.

В ході обстеження вищевказаної службової квартири було встановлено що в ній проживають ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які винаймають дану кватиру у ОСОБА_3

У звязку з тим, що відповідач ОСОБА_3 припинив трудові відносини з Новоград-Волинською міжрайонною прокуратурою і фактично вибув до іншого місця проживання, він втратив право користування службовим житлом.

Спірна квартира є обєктом права комунальної власності і Виконавчий комітет позбавлений можливості розпорядитися належним громаді майном.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала та просила задовольнити.

Представник третьої особи у судовому засіданні проти задоволення позову не заперечувала. Визнала, що права неповнолітнього ОСОБА_4 на житло в разі задоволення позову порушені не будуть.

Представник відповідача ОСОБА_8 в судовому засіданні 28.05.2015 року проти задоволення позову заперечувала, дала наступні пояснення:

ОСОБА_3 на теперішній час працює на посаді Ізмаїльського міжрайонного прокурора Одеської області, постійно проживає в м. Ізмаїл, де з серпня 2014 року винаймає квартиру за адресою: м. Ізмаїл, вул. Клушина, б. 5, кв. 57.

Другий відповідач неповнолітній ОСОБА_4 є сином ОСОБА_3 і проживає разом з матірю в м. Одеса.

Відповідач ОСОБА_3 часто приїздить до м. Новоград-Волинський і користується квартирою за адресою: вул. Тимошенко, б. 6, кв. 3. Будь-яким особам квартира у найм не здається, але деякий час там проживали працівники, які здійснювали ремонт даної квартири. На теперішній час ОСОБА_3 продовжує працювати в органах прокуратури, отже, не припинив трудових відносин з організацією, яка забезпечила йому службове житло. Іншого житла у власності відповідачів не має.

На підтвердження факту користування службовою квартирою, представник відповідача надала суду копію договору №524 від 16.10.2013 року про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території (а.с. 70), а також акт приймання виконаних будівельних робіт з довідкою про їх вартість.

У судове засідання 16.07.2015 року відповідач ОСОБА_3, який одночасно є законним представником малолітнього ОСОБА_4, повторно не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник відповідача ОСОБА_8 в судове засідання 16.07.2015 року також повторно не зявилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Про причини неявки суд не повідомила.

За таких обставин суд визнав можливим ухвалення рішення у справі на підставі наявних доказів та пояснень сторін.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Згідно листа Новоград-Волинської міжрайонної прокуратури № 60-4022 вих -13 Новоград-Волинська міжрайонна прокуратура звернулась до Новоград-Волинського міського голови з проханням видати ОСОБА_3 ордер на службову квартиру за адресою: АДРЕСА_2. (а.с. 7)

Рішенням Новоград-Волинської міської ради № 231 від 28.08.2013 року квартиру АДРЕСА_3 включено до числа службових та ОСОБА_3 видано спеціальний ордер на цю квартиру. (а.с. 13, 38)

Відповідно до листа ОСОБА_5 прокурати України № 11/1/2-1060 вих-14 від 29.04.2014 року, встановлено, що 25.04.2014 року ОСОБА_3 звільнено з посади Новоград-Волинського міжрайонного прокурора, квартира за адресою: АДРЕСА_2 має статус службової та її власником є Новоград-Волинська міська рада. (а.с. 8)

Згідно копії наказу ОСОБА_5 прокуратури України № 711-к від 25.04.2014 року ОСОБА_3 призначено Ізмаїльським міжрайонним прокурором Одеської області в порядку переведення з посади Новоград-Волинського міжрайонного прокурора. (а.с.14)

Новоград-Волинським міськрайонним судом неодноразово надсилались запити на адресу Прокуратури Одеської області про надання інформації чи перебуває ОСОБА_9 на службі в органах прокуратури Одеської області, чи надано йому за місцем роботи службове житло, та надати інформацію про місце його проживання.

Листом № 11-9610-15 від 15.07.2015 року Прокуратура Одеської області повідомила, що ОСОБА_3 25.04.2014 року призначено Ізмаїльським міжрайонним прокурором, службове житлове приміщення йому не виділялось, а інформацію про місце його проживання повідомити не можуть, оскільки це порушення вимог ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних».

Фактичне місце проживання ОСОБА_3 за адресою: вул. Тимошенко, б. 6, кв. 3, у м. Новоград-Волинський, Житомирської області, судом встановлено з пояснень представника відповідача.

Згідно ст. 47 Конституції України, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаногожилогоприміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакшеякз підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно ч. 9 ст. 49 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року N 1789-XII (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), прокурори і слідчі прокуратури, призначені на роботу в іншу місцевість, протягом шести місяців забезпечувались виконавчими комітетами місцевих Рад благоустроєним жилим приміщенням у позачерговому порядку.

Відповідно до ст. 118 Житлового кодексу України встановлено наступне: службові житлові приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Частиною 2 ст. 123 ЖК України встановлено, що до користування службовими жилими приміщеннями застосовуються правила договорів найму жилого приміщення, крім правил, передбачених ст. ст. 73-76, 79-83, 85, 90, частиною шостою статті 101, статтями 103-106 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 122 ЖК України єдиною підставою для вселення в надане службове жиле приміщення, є ордер, який видається виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті ради на підставі рішення про надання службового жилого приміщення.

Відповідно до ст. 124 ЖК України робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого житлового приміщення.

Згідно ч. 3 ст. 125 ЖК України визначено, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено: осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.

В силу статей 71, 72 та 107 ЖК України, у разі вибуття наймача та членів його сімї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. У разі відсутності особи понад шість місяців її може бути визнано такою, що втратила право користування жилим приміщенням .

Суд визнає необґрунтованим посилання відповідача на Порядок надання державним службовцям службового житла, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №681 від 18.07.2012 року, оскільки зазначений нормативно-правовий акт не набрав чинності.

Спірні правовідносини також регулюються Положенням про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР (затверджено постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 р. N 37 ).

Згідно п. 2 Положенням про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР (далі по тексту Положення), встановлено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Підприємства, установи, організації мають використовувати службові жилі приміщення за їх цільовим призначенням.

При тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї службове жиле приміщення зберігається за ними у випадках і в строки, визначені ст. 71 Житлового кодексу (п. 28 Положення)

Згідно п. 34 вищезазначеного Положення, робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення. Виселення провадиться в судовому порядку.

Пунктом 35 того ж Положення визначено категорії осіб, яких не може бути виселено без надання іншого жилого приміщення. Аналогічні категорії осіб встановлено ст. 125 ЖК України.

Судом встановлено, що відповідачі не належать до жодної з визначених категорій осіб.

Службова квартира за адресою: АДРЕСА_4 перебуває в комунальній власності та на баланс органів прокуратури не передавалась.

З наданої відповідачем копії трудової книжки вбачається, що ОСОБА_3 у трудових відносинах з Новоград-Волинською міською радою та її виконавчими органами ніколи не перебував.

Відповідно до ст. 54 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року N1789-XII ОСОБА_5 прокуратура України і підпорядковані їй прокуратури є юридичними особами. З наданої копії трудової книжки, а також листування між Прокуратурою Житомирської області та Виконавчим комітетом Новоград-Волинської міської ради судом встановлено, що на час надання службової квартири відповідач ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з прокуратурою Житомирської області.

На теперішній час він перебуває у трудових відносинах з Прокуратурою Одеської області.

Таким чином, посилання відповідача на факт продовження трудових відносин з установою, яка надала службове житло, - спростовуються.

Суд також вважає необґрунтованими посилання відповідача та його представника на факт продовження користування спірною квартирою. З пояснень представника відповідача встановлено, що з серпня 2014 року ОСОБА_3 проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, б. 5, кв. 57. Неповнолітній ОСОБА_4 проживає з матірю в м. Одеса.

Наявними у матеріалах справи письмовими доказами підтверджується та стороною відповідача визнається, що відповідач ОСОБА_3 працює у м. Ізмаїл Одеської області на посаді Ізмаїльського міжрайонного прокурора. Ця обставина виключає можливість постійного проживання ОСОБА_3 у м. Новоград-Волинський Житомирської області.

Спірна квартира має статус службового жилого приміщення і надавалась відповідачу у звязку з роботою на території міста Новоград-Волинський.

У звязку зі звільненням з посади Новоград-Волинського міжрайонного прокурора та переведенням на іншу посаду в Прокуратурі Одеської області, трудові відносини з Прокуратурою Житомирської області припинено 24.04.2014 року.

Таким чином, підстави використання службовим приміщенням зникли.

Крім того, відповідач ОСОБА_3 понад 6 місяців проживає в іншій місцевості, що відповідно до ст. ст. 71, 72 ЖК України також є підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Суд не бере до уваги надані представником відповідача у якості доказів проживання у спірній квартирі акт приймання виконаних будівельних робіт та довідку про їх вартість, оскільки дані документи оформлені неналежним чином відсутня дата складання акту, адреса обєкту, підпис замовника (а.с. 67-69). Крім того, факт виконання будівельних робіт у квартирі не є доказом проживання в ній.

Згідно актів фактичного проживання від 03.09.2014 р., 06.11.2014 р., 23.12.2014 року встановлено, що в службовій квартирі № 3 за адресою вул. Тимошенка 6 в м. Новоград-Волинський, проживають ОСОБА_6, ОСОБА_7, а ОСОБА_3 разом із своєю сімєю не проживають. (а.с. 9,10,11,12). Тобто, відповідачі більше ніж шість місяців не проживають у вищевказаній квартирі.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки, або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення необхідних для всебічного розвитку дитини умов, відповідно до законів України.

Відповідно до свідоцтва про народження №171492 від 16.05.2003 року, виданого Відділом реєстрації актів громадянського стану Білгород-Дністровського міського управління юстиції Одеської області, батьками ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, є ОСОБА_3 і ОСОБА_10.

Згідно ч. 4 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

З пояснень представника відповідача встановлено, що неповнолітній ОСОБА_4 проживає разом з матірю в м. Одеса.

Відповідно до листа Управління освіти і науки Новоград-Волинської міської ради №46 від 30.01.2015 року, ОСОБА_4 в 2013 -2015 р. у навчальних закладах м. Новоград-Волинський не навчався і не навчається. (а.с. 15)

Таким чином, судом встановлено, що неповнолітній ОСОБА_4 не користується спірним жилим приміщенням, проживає в іншій місцевості понад 6 місяців і як член сімї наймача службового жилого приміщення втратив право користування ним. Право дитини на житло забезпечено батьками.

Аналіз вищенаведених норм закону в їх сукупності дає підстави для висновку про те, що позов є обґрунтованим і відповідачі є такими, що втратили право користування спірною квартирою і підлягають виселенню зі службового жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення

Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 88, 209, 212, 214, 215, 218, 223, 224-233, 294 ЦПК України, суд , -

вирішив:

Позов задовольнити повністю.

Визнати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, такими, що втратили право користування службовою квартирою № 3 за адресою: вул. Тимошенка, буд. № 6, в м. Новоград-Волинський.

Виселити ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, зі службової квартири № 3 за адресою: вул. Тимошенка, буд. № 6, в м. Новоград-Волинський, без надання іншого жилого приміщення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Житомирської області через Новоград-Волинський міськрайонний суд протягом 10 (десяти) днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення виготовлено 21.07.2015 року.

Суддя А.В. Помогаєв