Постанова № 47076541, 15.07.2015, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/1194/15-а

Головуючий у 1-й інстанції: Богоніс М.Б.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

15 липня 2015 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Залімського І. Г.

суддів: Смілянця Е. С. Сушка О.О.

секретар судового засідання: Лозінська Н.В.,

за участі:

представника позивача: ОСОБА_2

представника відповідача: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства "Агротемп плюс" на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 20 травня 2015 року у справі за адміністративним позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства "Агротемп плюс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2015 року Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду із позовом до приватного підприємства "Агротемп плюс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 20 травня 2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 20 травня 2015 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного зясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованої постанови.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив вимоги, що в ній викладені, задовольнити.

Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню, з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 29.01.2015 року ПП "Агротемп плюс" подало до Фонду звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2014 рік, згідно з яким середньооблікова кількість штатних працівників становить 46 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 1 особа. Крім того, кількість інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", також самостійно розрахована відповідачем становить 2 особи (а. с. 5).

10.06.2014 року ПП "Агротемп плюс" надавав інформацію до Ямпільського районного центру зайнятості про попит на робочу силу за формою 3-ПН для працевлаштування осіб, які мають інвалідність з 10.06.2014 року, що підтверджується відповіддю останнього за №01.07/332 від 30.03.2015р. (а. с. 8).

Виходячи з того, що ПП "Агротемп плюс" не подало звітності форми 3-ПН з січня по червень 2014 року, позивач звернувся до суду бо вважає, що відповідач не виконав нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості однієї особи, що вказує на наявність підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкції у розмірі 29639 грн. та пені у розмірі 385,32 грн., яка розрахована починаючи з наступного дня граничного строку сплати адміністративно-господарських санкцій, тобто з 16.04.2015 по 28.04.2015 (день звернення до суду з позовом).

Задовольняючи позов Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у період з грудня по червень 2014 року не виконав вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та не забезпечив виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Колегія суддів вважає такі висновки суд першої інстанції помилковими, виходячи з наступного.

Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон) встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Статтею 18 Закону встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленою Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень частини 3 статті 18 Закону Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Статтею 20 Закону, зокрема, передбачено, що підприємства, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

З аналізу положень вказаного Закону вбачається, що на субєктів господарювання покладено обовязок виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів і надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів. При цьому, обовязок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обовязком самостійно підбирати інвалідів на створені робочі місця. Водночас, законодавець зобовязує підприємства надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування затверджений постановою Кабінету Міністрів України №70 від 31 січня 2007 року "Про реалізацію статей 19 та 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Порядок).

Згідно з пунктом 2 Порядку, звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом, а інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Відповідно до пункту 2 статті 4 Закону України "Про зайнятість населення" (із змінами та доповненнями) державні органи забезпечують публікацію статистичних даних та інформаційних матеріалів про пропозиції та попит на робочу силу, можливості працевлаштування, професійної підготовки і перепідготовки, професійної орієнтації і соціально-трудової реабілітації, в тому числі інвалідів.

Судом встановлено, що відповідачем виконані вимоги постанови Кабінету Міністрів України №70 від 31 січня 2007 року "Про реалізацію статей 19 та 20 Закону України " Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо подання щомісячної інформації про зайнятість і працевлаштування інвалідів до центру зайнятості.

Так, на запит позивача вих. №01-07/332 від 30.03.2015 р. Ямпільський районний центр зайнятості надав відповідь №01.07/332 від 30.03.2015р., з якої випливає, що відповідач подавав до центру зайнятості інформацію про попит на робочу силу за формою 3-ПН для працевлаштування осіб, які мають інвалідність з 10.06.2014 року. Відповідно були заведені 2 вакансії для осіб, які мають інвалідність, які залишаються актуальними.

Відповідач подавав до центру зайнятості інформації про попит на робочу силу за формою 3-ПН для працевлаштування осіб, які мають інвалідність з 10.06.2014 року, з огляду на те, що до 01.06.2015 року на ПП "Агротемп плюс" працювало двоє інвалідів ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Водночас, згідно наказу директора ПП "Агротемп плюс" №23 від 01.06.2014р. (а.с.47) ОСОБА_4 звільнений з роботи за власним бажанням, а ОСОБА_5 не було продовжено групу інвалідності (а.с.49).

Таким чином, до червня 2015 року, відповідач не був зобов'язаний подавати інформацію про попит на робочу силу за формою 3-ПН, адже на підприємстві було працевлаштовано інваліди в кількості згідно вимог ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а інші вакантні місця для інвалідів - відсутні.

Адміністративно-господарська відповідальність, передбачена статтею 20 Закону, за своєю правовою природою є господарсько-правовою відповідальністю. Підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин, згідно частини 1 статті 218 ГК України, є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання. Відповідно до частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобовязання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Виходячи із матеріалів справи не вбачається вини відповідача у непрацевлаштуванні інвалідів, що є обов`язковою складовою господарського правопорушення; ним здійснені всі залежні від нього заходи по недопущенню господарського правопорушення.

За таких обставин, суд дійшов до висновку про те, що підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачені статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", відносно відповідача відсутні.

З огляду на наведене, враховуючи відсутність підстав для застосування адміністративно-господарських санкцій та, відповідно, їх стягнення, відсутні також підстави і для стягнення пені за порушення строків сплати суми адміністративно-господарських санкцій, застосованої згідно Порядку "сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31 січня 2007 року.

У відповідності із ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 3 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно пп. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, так як суд не дослідив усіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, постанову суду першої інстанції належить скасувати і прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу приватного підприємства "Агротемп плюс" задовольнити.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 20 травня 2015 року у справі за адміністративним позовом Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватне підприємство "Агротемп плюс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені скасувати.

Прийняти нову постанову.

У задоволенні позову відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 21 липня 2015 року.

Головуючий Залімський І. Г.

Судді Смілянець Е. С.

ОСОБА_6