Постанова № 47076306, 14.07.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/6989/15 Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю.

Суддя-доповідач: Мацедонська В.Е.

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 липня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мацедонської В.Е.,

суддів Грищенко Т.М., Лічевецького І.О.,

при секретарі Горяіновій Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім-Ніко» на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 14 травня 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім-Ніко» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и в:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 14 травня 2015 року в задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім-Ніко» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що правові висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, та всупереч вимогам КАС України базуються на припущеннях податкового органу щодо кінцевого власника доходу, отриманого в якості роялті за використання торгової марки «NIKO».

Відповідач письмових заперечень на апеляційну скаргу не подавав, участь своїх уповноважених представників в судовому засіданні забезпечив.

В судовому засіданні 23 червня 2015 року за клопотанням позивача було продовжено строк розгляду справи на п'ятнадцять днів.

Суд також запропонував сторонам надати додаткові докази, що мають значення для справи, зокрема, щодо взаємовідносин між компаніями «Buymore Ltd» (отримувач роялті за використання торгового знака «NIKO») та «International Finance @ Leasing Ltd» (власник торгової марки «NIKO»).

За клопотанням позивача судом залучені до матеріалів справи докази направлення 17 червня 2015 року запитів до вищезазначених компаній нерезидентів. Однак відповідей на вказані листи на момент розгляду справи 14 липня 2015 року не надійшло.

Відповідачем пропозиція суду щодо надання додаткових доказів проігнорована, доказів неможливості отримання такої інформації, а також клопотання про витребування вказаних доказів судом від податкового органу не надходило.

Зважаючи на викладене, а також враховуючи на обмеженість строків розгляду апеляційної скарги, колегією суддів було прийняте рішення про можливість слухання справи за наявними матеріалами, які у своїй сукупності та з огляду на обов'язок доведення правомірності свого рішення податковим органом, дозволяють надати оцінку законності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, представники податкового органу, відповідно, просили залишити скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав:

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.198, ст.202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нову постанову, якщо суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції правильно встановив спірне питання, що стало підставою до звернення позивача з адміністративним позовом, дійшов правильного висновку щодо норм матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні справи, однак, надаючи оцінку діям позивача, погодився з припущеннями податкового органу щодо порушення податкового законодавства суб'єктом господарювання. При цьому матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження вказаних припущень ні на момент винесення податкового повідомлення-рішення, ні на момент розгляду справи в суді першої інстанції.

Межі апеляційного перегляду справи встановлені ст.195 КАС України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи. Суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу. Суд апеляційної інстанції може встановити нові обставини, якщо вони не встановлювалися судом першої інстанції у зв'язку із неправильним застосуванням норм матеріального права.

З огляду на вищенаведені вимоги закону вбачається, що встановлення нових обставин судом апеляційної інстанції є правом суду, яке може бути застосоване виключно у випадку неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права. Однак, як вже було зазначено вище, норма матеріального права, яка підлягає застосуванню, визначена судом першої інстанції правильно, а прийняття помилкового рішення викликано неправильними висновками за встановленими обставинами, що мають значення для справи.

Крім того, нездобуття нових доказів судом апеляційної інстанції та незастосування з цією метою процедур, передбачених Кодексом (звернення суду України із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави), не суперечить принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи, оскільки таке ініціативне звернення суду відповідно до вимог КАС України можливе на етапі підготовчого провадження у суді першої інстанції, а суб'єкт владних повноважень в даній справі не звертався ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанцій з проханням допомоги щодо отримання нових доказів. Крім того, власними повноваженнями щодо отримання цих доказів також не скористався.

При цьому, розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін, свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд, здійснюючи розгляд справи, не може підміняти собою одну з сторін спору та самостійно вчиняти дії, спрямовані на отримання нових доказів для доведення тих чи інших обставин, які ця сторона спору вважає доведеними, та не вчиняє будь-яких передбачених Кодексом дій, зокрема, подання клопотання про витребування доказів, для обґрунтування власної правової позиції у справі.

Колегія суддів звертає увагу, що податковим органом також не використані власні права і повноваження, передбачені Податковим кодексом України, щодо отримання важливих для нього доказів через самостійне звернення до компетентних органів іноземних держав, а пропозиція суду щодо вчинення дій, спрямованих на отримання цих доказів, залишилася поза увагою відповідача.

Також обставини, звільнені від доказування, чітко передбачені статтею 72 КАС України та розширеному тлумаченню не підлягають. Так, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили, не підлягають доказуванню під час розгляду іншої справи лише в тому разі, якщо вони мають значення для прийняття рішення у цій новій справі саме за своїми наслідками. Однак не звільняються від доказування обставини, які хоча і були встановлені судом під час розгляду попередньої справи та є ідентичними тим, що розглядаються під час провадження у новій справі, однак за інший період часу, навіть враховуючи, що взаємовідносини між сторонами (суб'єктами господарювання) залишаються врегульованими одним і тим самим або подібним договором. Визнання обставин доведеними за аналогією чинним законодавством України не передбачено.

Крім того, надане податковим органом до суду апеляційної інстанції судове рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2013 року у справі №2а-15125/12/2670 у справі за позовом ТОВ «Торговий дім-Ніко» до ДПІ у Печерському районі м.Києва ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, в межах якої також розглядалося питання щодо правомірності дій платника податків з неутримання податку на доходи нерезидента при виплаті роялті ТОВ «ТД-Ніко» на користь кіпрської компанії «Buymore Ltd», та яким залишено без змін рішення суду першої інстанції про відмову в позові, не може містити обставин, звільнених від доказування, оскільки 24 червня 2015 року рішення судів у вказаній справі були скасовані Вищим адміністративним судом України, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

З огляду на викладене колегія суддів, здійснюючи апеляційний перегляд постанови суду першої інстанції, вважає встановленими наступні обставини, що мають значення для вирішення справи.

В період з 12 грудня 2014 року по 29 січня 2015 року відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Торговий дім-Ніко» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2011 року по 30 вересня 2014 року, валютного та іншого законодавства за цей же період, за результами якої складено акт від 04 лютого 2015 року №96/26-55-22-10/32380570, в якому, серед іншого, встановлено порушення платником податку п.160.2 ст.160, п.152.8 ст.152 Податкового кодексу України, а саме заниження податку з доходу нерезидента в сумі 60477,00 грн. за 2013 рік.

Не погоджуючись з висновками, викладеними в акті перевірки, ТОВ «Торговий дім-Ніко» було подано заперечення до акту, які за результатом розгляду були залишені податковим органом без задоволення.

На підставі акту перевірки від 04 лютого 2015 року №96/26-55-22-10/32380570 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 14 лютого 2015 року №15326552206, згідно якого за порушення п.160.2 ст.160 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 75596,25 грн., в тому числі за основним платежем 60477,00 грн., за штрафними санкціями 15119,25 грн.

Як правильно встановив суд першої інстанції, в період, що перевірявся, ТОВ «Торговий дім-Ніко» здійснювало виплату доходу нерезиденту компанії «Buymore Ltd» (Кіпр) у вигляді роялті за угодою №BMR-TD-N/019 від 30 квітня 2013 року про надання субліцензії на торгову марку «NIKO» (субліцензійний договір).

Згідно вищевказаного договору ліцензіар («Buymore Ltd») надає ліцензіату (ТОВ «Торговий дім-Ніко») не виключну персональну субліцензію, що не передається, на використання марки на території України виключно у зв'язку з дистрибуцією, продажем та рекламуванням продуктів. Період дії угоди - 1 рік. Роялті сплачується у розмірі 0,1% від чистих обсягів збуту продукції ліцензіатом.

Водночас, ТОВ «Торговий дім-Ніко» здійснюючи виплату роялті компанії «Buymore Ltd» по субліцензійному договору податок не нараховувало та не сплачувало, оскільки вважало, що має право самостійного звільнення такого доходу нерезидента від оподаткування відповідно до правил міжнародного договору - угоди між Урядом Республіки Кіпр та Урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік про уникнення подвійного оподаткування прибутків та майна, від 29 жовтня 1982 року, положення якої продовжують застосовуватись у відносинах між Республікою Кіпр та Україною. Документи, які підтверджують право звільнення компанії «Buymore Ltd» від оподаткування доходів, що отримуються в Україні, які були надані платником податків податковому органу заперечень у останнього не викликали.

Разом з тим, відповідач вважає, що в даному випадку звільнення платником податку доходу нерезидента від оподаткування є протиправним у зв'язку із тим, що вимогами Податкового кодексу України для такого звільнення, крім наявності міжнародної угоди, встановлено також інше обов'язкове правило - нерезидент має бути бенефіціарним (фактичним) власником отриманого доходу. За твердженням відповідача, компанія «Buymore Ltd» таким кінцевим отримувачем доходу не являється у зв'язку із тим, що торговий знак «NIKO» зареєстровано за компанією «International Finance @ Leasing Ltd» (Сполучене королівство).

Вищезазначені обставини встановлені судом першої інстанції вірно та не заперечуються сторонами. Водночас, висновки, яких дійшов суд першої інстанції, надаючи правову оцінку вказаним обставинам, не підтверджується матеріалами справи, а прийняття рішення у справі на підставі припущення, що власник торгового знаку також є бенефіціарним власником доходу у вигляді роялті за використання цього знаку, суперечить вимогам адміністративного судочинства.

Відповідно до ст.160 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміються, зокрема, також такі виплати як роялті.

Резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у пунктах 160.3 - 160.7 цієї статті, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Відповідно до ст.103 Податкового кодексу України застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.

Особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.

Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті.

Бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів.

При цьому бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу не може бути юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має право на отримання доходу, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу.

Отже для правильного вирішення справи має значення чи компанія «Buymore Ltd» була фактичним отримувачем доходу у вигляді роялті за використання позивачем знаку для товарів і послуг «NIKO».

Колегія суддів вважає необхідним зауважити, що питання визначення бенефіціарного власника вже неодноразово розглядалося у судовій практиці та, крім того, також знайшло своє відображення у листі ДФС України від 31 жовтня 2014 року №9033/7/99-99-10-02-02-17, згідно якого для визначення особи як фактичного отримувача доходу, така особа повинна володіти не тільки правом на отримання доходу, але і повинна бути особою, яка визначає подальшу економічну долю доходу.

Разом з тим, відповідач та суд першої інстанції, стверджуючи, що власник торгового знаку обов'язково має бути також бенефіціарним власником доходу, отриманого від його використання, не врахували можливі договірні взаємовідносини щодо використання цього знаку між його власником «International Finance @ Leasing Ltd» (Сполучене королівство) та компанією «Buymore Ltd» (Республіка Кіпр), яка відповідно до преамбули, зазначеній в угоді №BMR-TD-N/019 від 30 квітня 2013 року має ексклюзивну, персональну ліцензію, що не передається (з правом надання субліцензій) на використання марок власника.

Так, майнові права на використання знаку кіпрською компанією могли бути придбані одноразово, або використовуватися безоплатно за угодою з власником знаку. Взаємовідносини між компаніями-нерезидентами відповідачем на момент прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення залишилися недослідженими, а з положень угоди між ТОВ «Торговий дім-Ніко» та компанії «Buymore Ltd» не вбачається, що остання не є кінцевим отримувачем доходу у вигляді роялті та ці кошти повинні далі перераховуватися компанією-ліцензіаром іншій особі.

Вимогами ст.69 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно з ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Разом з тим, відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що відповідачем всупереч ч.2 ст.71 КАС України не виконано свій обов'язок щодо доведення правомірності свого рішення, що було помилково не враховано судом першої інстанції, у зв'язку із чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення №15326552206 від 14 лютого 2015 року підлягає скасуванню.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що невідповідність висновків суду обставинам справи призвели до неправильного вирішення справи, тому постанова Окружного адміністративного суду м.Києва від 14 травня 2015 року підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім-Ніко» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 14 травня 2015 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім-Ніко» задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві №15326552206 від 14 лютого 2015 року.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлено 20 липня 2015 року.

Головуючий суддя В.Е.Мацедонська

Судді Т.М.Грищенко

І.О.Лічевецький

Головуючий суддя Мацедонська В.Е.

Судді: