Ухвала суду № 47075799, 02.07.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

02 липня 2015 рокусправа № 804/20838/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:Дурасової Ю.В.

суддів: Проценко О.А. Туркіної Л.П.

за участю секретаря судового засідання:Комар Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2015 р.

у справі за позовом Зионг ОСОБА_1 до Головного Управління Державної міграційної служби в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2015 р. Адміністративний позов Зионг ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасувати висновок розгляду матеріалів щодо правомірності оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянина ОСОБА_2 Зионг ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, прийнятий УГІРФО ГУМВС України в м.Києві, затверджений 06.06.2012 року в.о. начальника УГІРФО ГУМВС України в м. Києві підполковником міліції ОСОБА_3

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач (Головне Управління Державної міграційної служби в м. Києві) звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимогу повному обсязі. Посилається на те, що, позивачем був порушений порядок отримання посвідки на постійне проживання на території України, оскільки посвідка отримана після закінчення терміну дії положення абзацу 4 п.4 Прикінцевих положень Закону України « Про імміграцію», що є підставою для її скасування.

Учасники процесу в судове засіданні не зявилися, про час і місце судового засідання повідомлені належним чином. В силу ч.1 ст. 41 КАС України судове засідання не фіксувалося технічними засобами.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що громадянин ОСОБА_2 Зионг ОСОБА_1, 03.07.1972 р. н. відповідно до Міжурядової Угоди між Соціалістичною Республікою ОСОБА_2 та СРСР Про відправлення та прийом вєтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємствах і в організації СРСР з 03.12.1990 р. по 12.03.1992 р. працювала на Житомирському відкритому акціонерному товаристві Льонотекс, що підтверджується довідкою від 07.07.2003 р. №10/267, наявною у справі, а потім залишився проживати в Україні. 26.06.2003. року прийнято рішення про документування позивача посвідкою на постійне місце проживання в Україні на підставі абз.4 п.4 Прикінцевих положень Закону України Про імміграцію як особу, яка вже має дозвіл на імміграцію. На підставі вказаного рішення позивачу 11.07.2003 року видана посвідка серії КИ №038380, термін дії - безстроково. Надалі замість вказаної посвідки Управлінням у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб (УГІРФО) ГУ МВС України в Харківській області 15.11.2011 року видана посвідка серії ХР №24800.

Колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що судом першої інстанції правильно застосовано до даних правовідносин норми Закону України «Про імміграцію».

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з абз. 6 ст. 1 Закону України "Про імміграцію" (станом на 2003 р.) посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Відповідно до абз. 5 ст. 1 Закону України "Про імміграцію" (станом на 2014 р.) дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

При наданні посвідки на постійне місце проживання в Україні громадянину ОСОБА_2 Зионг ОСОБА_1 УГІРФО ГУ МВС України в Київській області керувалося п.4 Прикінцевих положень Закону України Про імміграцію, тобто проводило перевірку підстав залишення на постійне проживання на території України громадянина ОСОБА_2 Зионг ОСОБА_1 під час якої підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявило, та надало останній посвідку на постійне місце проживання в Україні.

Відповідно до вимог ст. 12 Закону України "Про імміграцію" підлягає скасуванню дозвіл на імміграцію, а ст. 13 вказаного Закону встановлює вилучення посвідки на постійне місце проживання на підставі скасування дозволу на імміграцію.

Як свідчать матеріали справи, громадянину ОСОБА_2 Зионг ОСОБА_1 не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки він прибула на територію України в 1990 році, а Закон України "Про імміграцію", прийнятий 07 червня 2001 року, передбачив набуття дозволу на імміграцію в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень.

Таким чином, в силу дії цього Закону громадянину ОСОБА_2 Зионг ОСОБА_1 щодо набуття права на дозвіл на імміграцію надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.

Крім того, згідно п. 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", особам, зазначеним в цьому пункті Прикінцевих положень, зокрема іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки ОСОБА_2 та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні; посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12 - 15 цього Закону.

Тобто, з аналізу вказаної норми вбачається, що посвідка на постійне проживання видається уповноваженим органом за заявою, та не передбачає оформлення дозволу на імміграцію. А відтак, позивач не повинен був отримувати дозвіл на імміграцію.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що визнання громадянина ОСОБА_2 Зионг ОСОБА_1 таким, що не мав права на імміграцію в Україну та неправомірно виданою останньому посвідки без скасування дозволу на імміграцію, оскільки дозвіл на імміграцію в даному випадку не надавався, суд вважає не правомірним.

Висновок Управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб (УГІРФО) ГУМВС України в м. Києві щодо звернення громадянина ОСОБА_2 Зионг ОСОБА_1 із заявою про видачу йому посвідки на постійне проживання після закінчення шестимісячного терміну з дня набрання чинності Законом України "Про імміграцію" суд вважає також протиправним, адже через велику кількість звернень громадян ОСОБА_2 державний орган не встигав розглядати всі звернення, тому й офіційне прийняття документів відбулось пізніше.

Також, висновок Управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб (УГІРФО) ГУМВС України в м. Києві прийнятий з порушенням вимог ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного кодексу України, а саме: на підставі та у спосіб, що не передбачений законом, оскільки застосована норма закону передбачає скасування дозволу на імміграцію, а управлінням вилучена посвідка на постійне проживання в Україні, тоді як дозвіл не скасовувався.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції не допустив порушення норм матеріального та процесуального права, повно та всебічно дослідив матеріали та обставини справи, правильно встановив характер спірних правовідносин і для їх вирішення правильно застосував норми матеріального права, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст.196 п.1 ч. 1 статті 198, статтями 200, 205, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2015 р. у справі за позовом Зионг ОСОБА_1 до Головного Управління Державної міграційної служби в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч.5 ст. 254 КАС України.

Головуючий:Ю.В. Дурасова

Суддя:О.А. Проценко

Суддя:Л.П. Туркіна