Постанова № 47074370, 20.07.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 липня 2015 року № 826/20944/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Мазур А.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом доГромадянина Палестини ОСОБА_2 Головного управління державної міграційної служби України в місті Києвіпро визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,ВСТАНОВИВ:

Громадянин Палестини ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання дій Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києва (далі по тексту - ГУ ДМС України в м. Києві) щодо визнання неправомірним та скасування Наказу ГУ ДМС України в м. Києві від 24.12.2014 № 750 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні; зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні відповідно до вимог чинного законодавства.

Позов обґрунтовано неправомірністю оскаржуваного рішення, оскільки, на думку позивача, такий висновок відповідача є безпідставним, прийнятим без урахування обставин, які підтверджують наявність у позивача умов для набуття статусу біженця чи особи, що потребує додаткового захисту, а також наявність у останнього цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань з політичних переконань, так як з 1989 по 1992 років був членом організації ФАТХ та розповсюджував агітаційні листівки із закликами до єднання палестинців в боротьбі за незалежність від Ізраїлю, при цьому з 2000 року до нього додому навідуються бойовики ХАМАС з метою затримання.

У судовому засіданні представник позивача вимоги підтримав та дав пояснення, аналогічні мотивам звернення до суду.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов, зазначаючи, що з інформації, наданої позивачем, не вбачається підстав вважати, що він переслідувався в Палестині за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також ним не надано конкретних відомостей про його утиски у країні походження та жодних документів, які б підтверджували, що у нього склалися умови, які зазначені у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Крім того, інформація, що була надана позивачем, ґрунтується виключно на його особистих твердженнях і не має ніякого документального підтвердження. Відповідачем при розгляді заяви позивача, вивчено матеріали особової справи, дано оцінку та досліджено інформацію по країні його походження і з урахуванням імперативних приписів ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» правомірно відмовлено в оформленні документів ОСОБА_2 для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що громадянин Палестини, ІНФОРМАЦІЯ_1, народився в м. Рафах сектору Газа Палестинської автономії, за віросповіданням мусульманин - суніт, прибув 09.01.1993 до України легально на навчання до Київського політехнічного інституту (далі по тексту - КПІ). У 1999 закінчив КПІ за фахом «біометрична електроніка», магістр електроніки, після закінчення інституту одружився з громадянкою України та залишився в Києві. Виїздив до Палестини, останній раз прибув в Україну 16.12.2000 легально через пункт пропуску державного кордону України «Бориспіль» прямим рейсом з Каїру (Єгипет) не надавши документів окрім копії старого паспорту громадянина Палестини, який він обміняв в посольстві на новий.

З 2001 до 2003 роки навчався в аспірантурі Київського політехнічного університету, з 2005 по 2006 роки працював перекладачем у консульському відділі Посольства Лівії в Україні. До 15.09.2011 року мав реєстрацію в паспорті громадянина Палестини НОМЕР_1 терміном дії до 24.10.2014.

Причиною звернення за захистом в Україні позивач вказав побоювання стати жертвою переслідування на політичному ґрунті.

Зі слів позивача було встановлено, що він з 1989 по 1992 роки був членом організації ФАХТ та розповсюджував агітаційні листівки із закликами до єднання палестинців в боротьбі за незалежність від Ізраїлю. Так, в протоколі співбесіди від 17.12.2014 справа № 2014KYIV0224 на питання співробітника Органу міграційної служби «Розкажіть докладно про причини через які Ви були змушені покинути Батьківщину?» позивач відповів наступне: «причини політичні, мене хоче вбити політично-терористична організація ХАМАС, яка не хоче йти на перемир'я з Ізраїлем. Я входжу до організації ФАТХ, яка діє проти ХАМАСА, проте своє членство підтвердити не можу. Моїм завданням в організації було інформувати громадян Палестини, про те що ХАМАС терористична організація, яка прагне знищення палестинського народу, не йде на перемир'я та всіх хто проти їхньої ідеології знищують, хто не піде за ХАМАС того визнавали зрадником і вбивали».

Також, з матеріалів справи вбачається, що позивач вже втретє звернувся за захистом на території України. Вперше позивач звернувся до Управління у справах біженців ГУ ДМС України в м. Києві у 2008 році, вдруге 25.01.2012. При цьому рішенням ДМС України № 45-12 від 17.05.2012 позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. При цьому після вивчення та аналізу заяв від 20.01.2012, 04.12.2014 та справ позивача було встановлено, що умови через які заявник покинув країну проживання не змінилися.

24.12.2014 позивач отримав повідомлення від відповідача № 168 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі наказу Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві № 750 від 24.12.2014 (далі - Наказ). Дану відмову вмотивовано «очевидною необґрунтованістю заяви, відсутністю побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань».

Не погоджуючись з вказаним рішенням та вважаючи його таким, що прийнято без повного з'ясування обставин, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав.

Основними нормативно-правовими актами, які регулюють спірні правовідносини є: Конвенція про статус біженців 1951 року, Протокол щодо статусу біженців 1967 року та Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 №3671-VI (далі по тексту - Закон №3671-VI).

Згідно зі статтею 14 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону №3671-VI (тут і далі в редакції, чинній на момент винесення спірного рішення) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та названої правової норми, поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця.

До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або якщо особа не має визначеного громадянства за межами країни свого попереднього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Згідно з визначенням, наведеним в пункті 13 частини 1 статті 1 Закону №3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до статті 6 зазначеного Закону, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону №3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до частини 7 статті 7 та частини 2 статті 13 цього ж Закону, заявник повинен надавати документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Також у відповідності до позиції ООН «Про обов'язки та стандарти доказів біженців», факти в підтвердження заяв біженців визначають шляхом підтверджень або доказів викладеного. Обов'язок надання доказів покладається на особу, яка висловлює це твердження. Тобто, заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Згідно з п. 4.1 «Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», затверджених Наказом МВС № 649 від 07.09.2011 (далі - Правила), під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви:

а) проводить співбесіду із заявником з дотриманням правил, встановлених частинами другою та третьою статті 8 Закону.

У разі залучення перекладача для участі в співбесіді, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС перед початком співбесіди попереджає перекладача про необхідність дотримання умов конфіденційності, що оформлюється розпискою про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника (додаток 11).

Результати співбесіди оформлюються відповідним протоколом співбесіди (додаток 12) з особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що підписується цією особою або її законним представником, перекладачем, адвокатом, психологом, педагогом (за наявності).

б) розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

в) готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 13).

У висновку обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.

Відповідно до п. 4.3 зазначених Правил, на підставі письмового висновку уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС в межах установленого строку приймає одне з таких рішень:

а) про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

б) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Оцінка заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється на індивідуальній основі і включає в себе вивчення наявних відомостей.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.

Дослідивши матеріали справи, суд не погоджується з думкою відповідача про те, що, якщо ОСОБА_2 дійсно мав суттєві побоювання та приїхав в Україну саме з метою отримання захисту від можливих переслідувань на території країни походження, то він не виходив би з процедури отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту та не звертався б втретє про надання статусу біженця.

Так, з копії постанови Деснянського районного суду міста Києва справ № 760/6703/14 від 29.10.2014 за позовом Солом'янського районного відділу ГУ ДМС України в м.Києві до громадянина Палестини ОСОБА_2 про примусове видворення іноземного громадянина з України встановлено наступну хронологію подій.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 травня 2010 року позов Солом'янського районного відділу Головного управління державної міграційної служби України в м. Києві задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2012 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 травня 2010 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03 жовтня 2013 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 травня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2012 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 листопада 2013 року позов Солом'янського районного відділу Головного управління державної міграційної служби України в м. Києві задоволено частково.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 листопада 2013 року змінено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 лютого 2014 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 листопада 2013 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 березня 2014 року справу передано до Солом'янського районного суду м. Києва за підсудністю за місцезнаходженням позивача в справі - Солом'янського районного відділу Головного управління державної міграційної служби України в м. Києві.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 29.10.2014 справу передано до Деснянського районного суду м. Києва за підсудністю за місцезнаходженням відповідача у справі - АДРЕСА_1, яка територіально відноситься до підсудності Деснянського районного суду м. Києва.

Постановою Деснянського районного суду м. Києва у справі №760/6703/14 (провадження № 2-а/754/394/14) від 29.10.2014, яка набрала законної сили, позовну заяву Солом'янського районного відділу ГУ Державної міграційної служби України в м. Києві до громадянина Палестини ОСОБА_2 про примусове видворення іноземного громадянина з України залишено без задоволення.

Таким чином обставинами даної справи встановлено, що при виконанні примусового видворення відповідача до країни походження, його життю та безпеці реально загрожує небезпека внаслідок внутрішнього збройного конфлікту між Палестиною та Ізраїлем, що може призвести до порушення Україною зобов'язань за статтями 3,5 Конвенції про захист прав людини та її основоположних свобод.

Крім того, Деснянським районним судом м. Києва було встановлено наявність соціальних зв'язків відповідача, що склалися у нього на території України та допитано в якості свідка його дружину - ОСОБА_4, яка зазначила про наявність між нею та відповідачем сімейних стосунків. Свідок пояснила, що її чоловік - відповідач по справі, порядна, хороша людина, він забезпечує сім'ю, оплачує всі витрати та їх подружжя має намір родити дитину, але судовий розгляд ніяк не завершується.

Частиною першою статті 72 КАС України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не взято до уваги поданий позивачем лист, який направлений факсимільним зв'язком 12.12.2013 року від родичів заявника, оскільки він написаний у довільній формі, не зареєстрований в установах Палестинської автономії, крім того, вказане ім'я в даному листі не співпадає з повним ім'ям позивача.

Проте суд не погоджується з таким висновком відповідача у зв'язку із наступним.

Пунктом 10 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 червня 2011 року №3, від 16 березня 2012 року №3, зазначено про те, що судам слід ураховувати, що залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту. Крім того, при розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження. Суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях. При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації.

Відповідно до частини другої статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати. Ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Матеріали особової справи громадянина Палестини ОСОБА_2 свідчать про те, що відповідачем не надано належної оцінки доводам позивача та інформації про наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань в країні його громадянської належності, оскільки інформація про країну походження позивача належить до загальновідомої.

Відповідно до п. 1 ч.3 ст. 9 Закону №3671-VI у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем не встановлено обставин та не надано доказів на підтвердження висновків, на підставі яких прийнято наказ від 24.12.2014 року № 750 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, так як обставини для набуття статусу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні у позивача не змінилася, проте змінились і вдосконалилось законодавство, що дає можливість подати заяву на нових підставах.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що наказ Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві від 24 грудня 2014 року № 750 є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, заперечуючи позов в силу положень частини 2 статті 71 КАС України не спростував покликання позивача і не довів відповідність оскаржуваного рішення вимогам ч.3. ст.2 КАС України.

Керуючись статтями 11, 69, 70, 71 та 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління державної міграційної служби України від 24.12.2014 № 750 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Палестини ОСОБА_2.

Зобов'язати Головне управління державної міграційної служби України в м. Києві повторно розглянути заяву громадянина Палестини ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні відповідно до вимог чинного законодавства.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 185-187 цього Кодексу шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі відкладення складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя А.С. Мазур