Постанова № 47074223, 15.07.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 липня 2015 року № 826/7141/15

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., суддів Келеберди В.І., Данилишина В.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування розпорядження та наказу, зобов'язання вчинити дії.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі також - позивач) з позовом до Кабінету Міністрів України (надалі також - відповідач1), Державної фіскальної служби України (надалі також - відповідач2), в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.03.2015 року № 234-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Голови Державної фіскальної служби України»;

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 24.03.2015 року № 925-0 «Про оголошення розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.03.2015 року № 234-р»;

- зобов'язати Кабінет Міністрів України змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Голови Державної фіскальної служби України із звільнення з посади за порушення Присяги державного службовця (пункт 6 частини 1 статті 30 Закону України «Про державну службу») на звільнення за власним бажанням (стаття 38 Кодексу законів про працю України).

В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що висновки, викладені в акті службового розслідування, не відповідають дійсним обставинам справи та є неправильними, сам акт службового розслідування не відповідає вимогам Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого постановою КМ України від 13.06.2000 року № 950 (далі по тексту - Порядок № 950), а відтак звільнення позивача за таких обставин є протиправним, що обумовлює необхідність відновлення порушених прав у судовому порядку.

Відповідач1 покликався на те, що в ході службового розслідування комісією виявлена інформація, яка свідчить про неналежне виконання ОСОБА_1 покладених на нього повноважень, внаслідок чого останній був звільнений за порушення Присяги, що у повній мірі відповідає приписам чинного законодавства, з огляду про що позов вважав необґрунтованим та у його задоволенні просив відмовити повністю.

Відповідач2 проти задоволення позову заперечував з мотивів відсутності у своїх діях порушень приписів законодавства, оскільки оспорюваний наказ від 24.03.2015 року № 925-0 прийнято на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.03.2015 року № 234-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Голови Державної фіскальної служби України», відтак вимога про його скасування є необґрунтованою.

10.06.2015р. в судовому засіданні за згодою сторін ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов задоволенню підлягає з огляду про наступне.

23.03.2015 року розпорядженням КМ України № 234-р (далі - розпорядження №234-р) ОСОБА_1 звільнено з посади заступника Голови Державної фіскальної служби України за порушення Присяги державного службовця (пункт 6 частини 1 статті 30 Закону України «Про державну службу»).

24.03.2015 року виконуючим обов'язки Голови ДФС України видано наказ № 925-0 «Про оголошення розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 березня 2015 року № 234р».

Матеріали справи свідчать, що спірне Розпорядження видано на підставі акту службового розслідування щодо неналежного виконання службових обов'язків Голови Державної фіскальної служби України ОСОБА_3, його першого заступника ОСОБА_4 та заступника ОСОБА_1 від 17.03.2015 року.

Позивач категорично не погоджуючись із правомірністю спірних рішень звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив із наступного.

Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) оспорюваних розпорядження та наказу, з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Фактичні обставини справи свідчать, підставою для прийняття оскаржуваного Розпорядження, як вже зазначалося, став акт службового розслідування від 17.03.2015 щодо неналежного виконання службових обов'язків, у тому числі позивачем, проведеного за численними скаргами суб'єктів господарювання щодо діяльності органів ДФС.

Як вбачається зі змісту акту розслідування, під час перевірки були виявлені численні корупційні схеми у діяльності митних органів, зокрема:

- недекларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що перемішуються через митний кордон України, шляхом незаявлення за встановленою формою точних і достовірних відомостей (наявність, найменування або назва, кількість тощо) про товари, транспортні засоби комерційного призначення, які підлягають обов'язковому декларуванню у разі переміщення через митний кордон України;

- переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України поза митним контролем, тобто поза місцем розташування органу доходів і зборів або поза робочим часом, установленим для нього, і без виконання митних формальностей, або з незаконним звільненням від митного контролю внаслідок зловживання службовим становищем посадовими особами органу доходів і зборів;

- переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю з використанням спеціально виготовлених сховищ (тайників) та інших засобів та способів, що утруднюють виготовлення таких товарів; шляхом надання одним товарам вигляду інших або з поданням як підстави переміщення товарів підроблених документів чи документів, одержаних незаконним шляхом, або таких, що містять неправдиві відомості щодо найменування, ваги, кількості, країни походження, виробника товарів, відправника або одержувача, кількості вантажних місць, їх маркування та номерів, неправдиві відомості, необхідні для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості;

- випадки оформлення різних груп товарів за цінами в рази нижчими від реальної вартості і від вартості, передбаченої профілем ризику «Контроль митної вартості» програми АС АУР, "декларування товарів за цінами, нижчими від вартості їх сировинних документів (зокрема, схема «реекспорту» при поставках товарів ЄС через Республіку Молдова, в тому числі легкових автомобілів престижних марок, підакцизних товарів, комп'ютерної та побутової техніки, виробів легкої промисловості, продуктів харчування.

Як зазначав відповідач1, проаналізована в ході службового розслідування комісією інформація свідчить про неналежне виконання ОСОБА_1 наявних у нього повноважень. Зокрема, стверджував відповідач, ОСОБА_1 не забезпечив належного рівня боротьби з митними правопорушеннями, контрабандою, що підтверджується 162 відкритими кримінальними провадженнями; не вжив дієвих заходів по своєчасному виявленню і упередженню злочинних схем при митному оформленні.

Так, згідно з висновком службового розслідування встановлено неефективність виконання службових обов'язків позивачем, формальне виконання поставлених перед ним завдань, відсутність реального поліпшення роботи митниці, неефективну антикорупційну діяльність в органах Державної фіскальної служби.

Вищевикладені обставини на переконання відповідача1 про наявність у діях позивача порушення Присяги.

Суд не погоджується з такими доводами відповідачів, з огляду про наступне.

Відповідно до положень Закону України «Про державну службу», державний службовець повинен дотримуватись правил етики, визначених у ст. 5 Закону, а також виконувати обов'язки державного службовця, передбачені у ст. 10 Закону України «Про державну службу».

Так, згідно ст. 5 Закону України «Про державну службу», державний службовець зобов'язаний: сумлінно виконувати свої службові обов'язки; шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.

Згідно статті 10 Закону України «Про державну службу», основними обов'язками державних службовців є: додержання Конституції України та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації; сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі.

Як встановлено пунктом 6 частини першої статті 30 Закону № 3723-ХІІ, державна служба припиняється у разі відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої у статті 17 цього Закону.

Текст Присяги наведено у частині другій статті 17 Закону № 3 723-XII: «Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки».

Аналізуючи текст Присяги, можна дійти висновку, що в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, державний службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання. У зв'язку з цим як порушення Присяги слід розуміти скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

Тобто, як порушення Присяги, так і інше дисциплінарне правопорушення можуть бути наслідком недотримання, порушення державним службовцем правових, етичних (моральних) норм. Водночас, дисциплінарне правопорушення, не за порушення присяги, пов'язується лише з порушенням правових вимог щодо проходження публічної служби.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону № 3723-ХІІ за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює, до державного службовця застосовуються дисциплінарні стягнення.

Частиною другою цієї статті передбачено, що до службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу, як попередження про неповну службову відповідність і затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

На переконання суду, передумовою звільнення державного службовця за вчинення дисциплінарного правопорушення, пов'язаного зі здійсненням службової діяльності, з підстав припинення державної служби за порушення Присяги, мають бути встановлені підстави внаслідок ретельного службового розслідування.

Так, з акту службового розслідування вбачається, що Комісією встановлено, що ОСОБА_1 не забезпечив належного рівня боротьби з митними правопорушеннями та контрабандами, а також не вжив дієвих заходів по своєчасному виявленню злочинних схем при митному оформленні.

Разом з тим, згідно абзацу 1 п.п. 2 п. 12 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою КМ України від 21.04.2014 року № 236, виконання завдань ДФС із здійснення заходів щодо боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства та законодавства з питань сплати єдиного внеску покладені на першого заступника Голови ДФС України, а не на заступника Голови ДФС України, посаду якого займав позивач до звільнення.

Поряд з цим, матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 вживав ряд заходів для боротьби з митними правопорушеннями. Так, з початку 2015 року митними органами заведено 3486 справ про митні правопорушення. За аналогічний період минулого року цей показник складав 3302 справи, з урахуванням території АР Крим та східних регіонів України, які на цей час є тимчасово окупованими.

Вартість реально вилучених предметів правопорушень у порівнянні з аналогічним періодом минулого року зросла на 50%.

За результатами розгляду справ судами накладено штрафів на суму 52,2 млн. грн. і застосовано конфіскацію на суму 75,6 млн. грн. (за аналогічний період минулого року відповідно 24,4 млн. грн. та 28,5 млн. грн.).

При цьому, митними органами направлено в правоохоронні органи 316 повідомлень про кримінальні правопорушення (273 за аналогічний період минулого року).

Як було встановлено, позивач у зауваженнях на акт службового розслідування вказав, що вживав дієвих заходів із забезпечення достовірності декларування та повноти оподаткування; припинення незаконних схем ввезення товарів дозволило протягом 6 місяців 2014 року виконувати розпис Держбюджету. А в 2015 році - досягти значного випередження темпів надходжень платежів над темпами імпорту.

Доводи відповідача2 про невжиття достатніх заходів по профілактиці та своєчасному виявленню корупційних схем, що також свідчать про наявність у діях позивача порушення Присяги державного службовця, суд не приймає до уваги, зважаючи на наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем у межах повноважень були вжитті наступні заходи: - ініціювання перед Головою ДФС України (дві доповідні записки) проведення службового розслідування та відсторонення від посади в.о. начальника Волинської митниці ДФС України; - внаслідок зловживань повноваженнями та підозрою у вчиненні корупційних правопорушень звільнено 25 керівників митниць ДФС України, 18 перших заступників, 34 заступників начальників митниць; - запровадження проведення ретельного добору спеціалістів з високим професійним рівнем та бездоганною репутацією, які не підпадають під положення Закону України «Про очищення влади» та пройшли відповідну перевірку, оновлення керівного складу митниць регіонів України; - вчення дій щодо реалізації Закону України «Про очищення влади». Так, відповідно до Плану проведення перевірок відповідно до Закону України «Про очищення влади», затвердженого розпорядженням КМ України від 16 жовтня 2014 року № 1025-р, та відповідно до наказу ДФС від 14.11.2014 № 270 «Про початок проведення перевірки відповідно до Закону України «Про очищення влади» у ДФС України та її територіальних органах розпочато проведення перевірки, передбаченої цим Законом стосовно посадових та службових осіб апарату ДФС, а також керівників та заступників керівників територіальних органів ДФС, а відповідно до наказу ДФС від 24.02.2015 № 117 - в апараті Міндоходів та його територіальних органах; - організація проведення 737 службових розслідувань та перевірок, за результатами яких: інформація підтвердилась або частково підтвердилась в 351 випадку; 23 працівників звільнено з митниць; 210 працівників притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Загалом, відносно працівників митниць відкрито 108 кримінальних проваджень, з них 21 - за хабарництво.

Складено 55 адміністративних протоколів про корупцію. За результатами розгляду судами протоколів про адміністративні правопорушення 42 митників притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Поряд з цим, висновок комісії, що позивач не вжив достатніх заходів для підвищення автоматизації процесу митного контролю та визначення митної вартості, визнається судом необґрунтованим, з огляду про наступне.

Так, пояснив представник позивача, профільні Департаменти ДФС, які повинні опікуватися зазначеним питанням, постійно (Департамент охорони державної таємниці, технічного та криптографічного захисту інформації, Департамент розвитку ІТ) не підпорядковані заступнику Голови ДФС України з митних питань, оскільки згідно наказу ДФС від 13.02.2015 року № 84 «Про розподіл обов'язків між керівництвом ДФС» підпорядковуються виключно Голові ДФС.

Однак, після створення у жовтні 2014 року Департаменту розвитку митної справи фахівцями зазначеного департаменту був розроблений проект Концепції розробки Єдиної автоматизованої системи митного оформлення та контролю, який у січні 2015 року був наданий для відпрацювання в профільні департаменти, і в першу чергу до Департаменту розвитку ІТ.

Також, Департаментом розвитку митної справи підготовлені на затвердження (рівень наказу ДФС України) типові вимоги до оснащення пунктів пропуску сучасними технічними засобами митного контролю, які передбачать інтеграцію автоматизованих систем вагових комплексів, інтелектуального відео контролю та розпізнавання номерних знаків, рентгенівських інспекційно-доглядових комплексів із автоматизованою системою митного оформлення.

Окрім того, Департаментом була ініційована робота щодо впорядкування напряму доступу до інформаційних масивів, у яких знаходиться інформація щодо митного контролю та оформлення, в частині видачі відповідного розпорядження.

Судом приймається до уваги, те, що Комісією конкретно не зазначено яких саме етичних правил, загальних обов'язків державного службовця чи безпосередніх обов'язків заступника Голови ДФС України ОСОБА_1 не виконав.

Так, відповідно до абзацу 5 пункту 8 Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого постановою КМ України від 13.06.2000 року № 950 (далі по тексту - Порядок № 950), у разі прийняття рішення щодо притягнення особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, до відповідальності комісія пропонує вид дисциплінарного стягнення, передбаченого законодавством.

Під час визначення виду дисциплінарного стягнення члени комісії повинні враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Так, в акті не визначено, якими є результати щорічної оцінки виконання ОСОБА_1 функцій, покладених на нього відповідно до законодавства, завдань та обов'язків, видів заохочення та дисциплінарних стягнень, які до нього застосовувались, а також ступінь участі у виконанні окремих доручень (завдань). Також, не встановлено обставин, які обтяжують та пом'якшують відповідальність.

В аспекті наведеного, суд зазначає, що у разі вчинення дисциплінарного правопорушення, наслідком якого може бути припинення державної служби за порушення Присяги або звільнення, є санкціями різних рівнів відповідальності, які не можуть застосовуватися як альтернативні. Звільнення за порушення присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків. Державний службовець, який вчинив дисциплінарний проступок, не може бути звільнений за порушення Присяги, якщо цей проступок не можливо кваліфікувати як порушення Присяги.

При цьому, суть порушення Присяги пов'язана з такими істотними проступками (вчинками) службовця, які повністю суперечать тому, що на нього покладено, підривають довіру до нього як носія влади та унеможливлюють подальше виконання ним своїх функцій.

Крім того, з об'єктивної сторони порушення присяги передбачає дію або бездіяльність державного службовця, які порушують одне або декілька зобов'язань, які складають зміст Присяги.

Поряд з цим, враховуючи зміст присяги державного службовця, як порушення Присяги може бути кваліфіковано лише недотримання Конституції України та законів України, а не будь-яких нормативно-правових актів взагалі. Тому недотримання, в тому числі невиконання, порушення підзаконних нормативних актів не становить порушення Присяги.

Проте, відповідачами не вказано, які саме дії (бездіяльність) позивача як посадової особи підривають авторитет державного органу чи втрачається довіра до такого органу. Акт службового розслідування взагалі не містить обґрунтувань та вказівок на докази, що підтверджували б вчинення ОСОБА_1 саме таких порушень, які б потягли за собою застосування до нього найсуворішої санкції відповідальності державного службовця, а саме - звільнення за порушення Присяги державного службовця.

Виходячи із системного аналізу норм чинного законодавства, враховуючи усі подані сторонами пояснення та докази у сукупності, суд дійшов до висновку проте, що розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.03.2015 року № 234-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Голови Державної фіскальної служби України» не відповідає приписам законодавства, а відтак підлягає скасуванню.

Зважаючи на те, що наказ Державної фіскальної служби України від 24.03.2015 року № 925-0 «Про оголошення розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.03.2015 року № 234-р» прийнято на підставі протиправного розпорядження, позовна вимога про визнання вказаного наказу протиправним та його скасування, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог позивача про зміну формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Голови Державної фіскальної служби України із звільнення з посади за порушення Присяги державного службовця (пункт 6 частини 1 статті 30 Закону України «Про державну службу») на звільнення за власним бажанням (стаття 38 Кодексу законів про працю України), суд виходив із наступного.

Як свідчать матеріали справи, 10.04.2015 року ОСОБА_1 поштовим відправленням було надіслано Прем'єр-міністру України заяву про звільнення за власним бажанням.

24.04.2015 року за вих. № 41-М-007990/26-1 КМ України було надано відповідь ОСОБА_1 на його заяву про звільнення, яким заяву про звільнення ОСОБА_1 по суті не розглянуто та з посиланням на приписи ч. 6 ст. 5, ст. 12 та ч. 1 ст. 16 Закону України «Про звернення громадян» повернуто позивачеві.

У відповідності до ст. 30 Закону України «Про державну службу», державна служба припиняється як на загальних підставах, передбачених у Кодексі законів про працю України, так і на підставах, передбачених у ст. 30 Закону України «Про державну службу».

Згідно частини 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Фактичні обставини справи свідчать, що на реалізацію свого права, гарантованого ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України, позивачем було подано заяву про звільнення за власним бажанням.

Зі змісту вказаної заяви вбачається, що заява подавалась позивачем в порядку положень Кодексу законів про працю України, а не Закону України «Про звернення громадян», а відтак залишення її без розгляду по суті та повернення позивачеві, з підстав, визначених останнім є хибним та на переконання суду завдає шкоди охоронюваному законом праву позивача на працю.

При цьому, суд враховує, що фактично на час подачі заяви про звільнення з посади заступника Голови ДФС України за власним бажанням позивач уже був відсторонений від посади, а в заяві про звільнення не було вказано дати, із якої він бажає аби його звільнили, роботодавець на переконання суду був зобов'язаний розглянути цю заяву та звільнити ОСОБА_1 у двотижневий строк.

Як свідчать матеріали справи, заява про звільнення зареєстрована в Управлінні роботи зі зверненнями Секретаріату КМ України 16.04.2015 року, двотижневий строк для звільнення ОСОБА_1 на правовій підставі почав обраховуватись з 16.04.2015 року.

Оскільки, двотижневий строк з дня отримання відповідачем заяви про звільнення припадає на святковий день - 1 травня (у відповідності до ст. 73 Кодексу законів про працю України), КМ України не пізніше 5 травня повинен був видати наказ (розпорядження) про звільнення позивача за власним бажанням та зробити відповідний запис у трудову книжку.

Проте, ні станом на 14.05.2015 року, ні станом на момент розгляду справи, заяву позивача про звільнення за власним бажанням не розглянуто.

За наслідком розгляду справи, суд дійшов до висновку про неправильність формулювання відповідачем1 причин звільнення.

Згідно частини 3 ст. 235 Кодексу законів про працю України, у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Так, зі змісту ч. 3 ст. 235 КЗпП, вбачається, що наведені положення можуть застосовуватись у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі.

Позивач не ставить перед судом вирішення питання про поновлення на роботі (чи посаді), натомість зважаючи на факт необґрунтованого звільнення, просить зобов'язати Кабінет Міністрів України змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Голови Державної фіскальної служби України із звільнення з посади за порушення Присяги державного службовця (пункт 6 частини 1 статті 30 Закону України «Про державну службу») на звільнення за власним бажанням (стаття 38 Кодексу законів про працю України).

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При вирішенні даної справи колегія суддів також враховує положення судової практики, сформульованої Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалі від 02 грудня 2014 року по справі № К/800/18304/14, з приписів якої вбачається, що належним способом захисту порушених прав позивача є саме зобов'язання відповідача, яким було протиправно видано наказ про звільнення працівника з необґрунтованих підстав, видати наказ про його звільнення на підставі ст. 38 КЗпП згідно поданої ним заяви про звільнення.

За наслідком розгляду справи суд дійшов до висновку проте, що належним способом захисту прав та законних інтересів позивача в межах заявлених ним позовних вимог, крім скасування оспорюваних рішень, є зобов'язання Кабінету Міністрів України змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Голови Державної фіскальної служби України шляхом видання розпорядження про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням (стаття 38 Кодексу законів про працю України) згідно поданої ним заяви від 16.04.2015р.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачами як суб'єктами владних повноважень не доведено правомірність спірних рішень.

Керуючись ст. ст. 69-71, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.03.2015 року № 234-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Голови Державної фіскальної служби України».

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 24.03.2015 року № 925-0 «Про оголошення розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.03.2015 року № 234-р».

Зобов'язати Кабінет Міністрів України змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Голови Державної фіскальної служби України шляхом видання розпорядження про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням (стаття 38 Кодексу законів про працю України) згідно поданої ним заяви від 16.04.2015р.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.А. Качур

Судді В.І. Келеберда

В.М. Данилишин