Рішення № 47057442, 17.07.2015, Кальміуський районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Іллічівський районний суд м. Маріуполя)

264/3095/15-ц

2/264/1675/2015

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" липня 2015 р. Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді Кузнецова Д. В. , при секретарі Скудар С.В., за участю прокурора Мікаєлян Ф.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом прокурора Іллічівського району м. Маріуполя, який діє в інтересах ОСОБА_1, до Донецького державного університету управління, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби Донецької області про стягнення недорахованої та невиплаченої стипендії,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2015 року прокурор Іллічівського району м.Маріуполя звернувся в інтересах ОСОБА_1 до суду з позовом до Донецького державного університету управління про стягнення недорахованої та невиплаченої стипендії. В обґрунтування позову зазначив, що до прокуратури Іллічівського району міста Маріуполя звернулася ОСОБА_1 для представництва її інтересів в суді при стягненні заборгованості з виплати стипендії. Так ОСОБА_1 з 01.09.2013 року навчається в Донецькому державному університеті управління та щомісячно отримує стипендію в період з 01.01.2012 року по 31.08.2012 року в розмірі 530 гривень, а з 01.09.2012 року по теперішній час в розмірі 730 грн. Зазначений розмір стипендії не відповідає розміру, встановленому ст.5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», а саме не нижче прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб. Вказує, що ОСОБА_2, який є батьком студента, на момент вступу дочки до університету мав стаж підземних робіт 21 рік 5 місяці, а тому його дочка ОСОБА_1 має право на отримання стипендії у розмірі прожиткового мінімуму, встановлених законом для працездатних осіб. На підставі викладеного, прокурор просив стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 за рахунок коштів державного бюджету суму недорахованої стипендії у розмірі 4 179 гривень за період з вересня 2013 року по червень 2014 року включно та суму невиплаченої стипендії 8 526,00 грн. за період з 01 липня 2014 року по 01 лютого 2015 року, а також зобовязати відповідача забезпечити виплати стипендії, передбаченої чинним законодавством ОСОБА_1 до закінчення нею навчання.

У судовому засіданні прокурор Мікаєлян Ф.С. просила залишити без розгляду позовні вимоги в частині зобовязання відповідача забезпечити виплати стипендії, передбаченої чинним законодавством ОСОБА_1 до закінчення нею навчання. Решту позовних вимог підтримала та просила задовольнити. Наголосила, що відповідач частково виконує норми статті 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» в частині зарахування студента поза конкурсом, а в частині невиплати стипендії у встановленому законом розмірі дії відповідача є незаконними.

ОСОБА_1 у судове засідання не зявилася, надала письмову заяву про розгляд справи за її відсутністю, позовні вимоги підтримала.

Представник відповідача ОСОБА_3, який діє на підставі довіреності, у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та зазначив, що бухгалтерією університету проводиться нарахування та виплата стипендії відповідно до порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України в межах бюджетного фінансування. Порядок призначення і виплати стипендії затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2004 року № 882. Зазначеним Порядком не передбачено підвищеної стипендії дітям шахтарів. Інші нормативні акти, які б регламентували порядок виконання положень статті 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» відсутні. Виплата стипендій у розмірі прожиткового мінімуму не забезпечується фінансуванням із державного бюджету На підставі вказаного, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник третьої особи у судове засідання не зявився з невідомих суду причин, про день розгляду справи був повідомлений належним чином, відповідно до ч. 3 ст.36 ЦПК України суд повідомляє третю особу про справу, направляє їй копію заяви про залучення третьої особи і роз'яснює її право заявити про свою участь у справі. Копія заяви надсилається особам, які беруть участь у справі. Якщо від третьої особи не надійшло повідомлення про згоду на участь у справі, справа розглядається без неї.

Суд, вислухавши сторони та дослідивши письмові матеріали справи, приходить, до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 є студентом Донецького Державного університету управління денної (бюджетної) форми навчання освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» за напрямком підготовки 6.030507 «Маркетинг», що підтверджується довідкою відповідача та студентським квитком серії НК№09685716, виданого 01 вересня 2013 року.

Згідно розрахунково-платіжної відомості за видами оплат №50 з вересня 2013 року по березень 2015 року ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась стипендія.

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_2.

Згідно копії довідки від 16.03.2015р. Виробничого структурного підрозділу «Шахтоуправління «Білозерське» ТОВ «ДТЕК Добропіллявуггілля» ОСОБА_2 працює на зазначеному підприємстві на посаді гірничого майстра з 05 квітня 2013 року по теперішній час та його загальний стаж роботи на підземних роботах з повним робочим днем в шахті згідно статті 1 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» на 16.03.2015р. складає 23 роки.

Представник відповідача зазначені обставини в судовому засіданні не оспорював.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» шахтарі, що мають стаж підземної роботи не менш як три роки, діти, батьки яких мають стаж підземної роботи не менш як 15 років, діти шахтарів, які загинули внаслідок нещасного випадку на виробництві, шахтарів-інвалідів I та II групи зараховуються поза конкурсом за особистим вибором спеціальності до державних і комунальних вищих та професійно-технічних навчальних закладів України для навчання за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів з наданням місць у гуртожитках на час навчання та гарантованою виплатою за рахунок коштів державного бюджету стипендії в розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Відповідачем не наведено та судом не встановлено інших нормативно-правових актів, які б мали вищу юридичну силу та обмежували дію статті 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» щодо обовязку виплачувати стипендію в розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб в період часу з 2013 року по 2014 рік включно.

Судом не встановлено будь-яких законодавчих обмежень в період часу з 2013 по 2014 рік щодо реалізації положень статті 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», зокрема відсутні обмежувальні положення в Законах України Про державний бюджет на відповідні роки (2013-2014 роки) або в Бюджетному Кодексі України.

Посилання відповідача на положення постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2004 року № 882 «Про Порядок призначення і виплати стипендії», яким не передбачена виплата підвищеної стипендії дітям шахтарів, суд вважає безпідставними, оскільки відсутність таких положень в підзаконному нормативному акті органу виконавчої влади не може нівелювати імперативні положення статті 5 Закону, який за своїм правовим статусом є актом вищої юридичної сили. Відповідно до приписів частини 4 статті 8 ЦПК України у разі невідповідності правового акта закону України суд застосовує акт законодавства, який має вищу юридичну силу.

Крім того, відсутність бюджетного фінансування, на яке посилається відповідач як на підставу невиплати стипендії у встановленому законом розмірі, не може бути законною причиною невиконання покладених на Донецький державний університет управління зобов'язань, з огляд у на наступне положення та практику Європейського суду з прав людини.

Так згідно ч.1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.

При розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини дійшов до висновків, що в межах свободи дій держави визначати, які виплати здійснювати з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних соціальних виплат і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими. Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 "Бурдов проти Росії"). Тому суд дійшов обґрунтованого висновку, що право позивача на отримання грошового забезпечення не залежить від наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.

Крім того, суд керується принципом верховенства права та враховує судову практику Європейського Суду з прав людини у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань (недофінансування) для уникнення відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію чи прийняли закон, в даному випадку це виплата стипендії у певному розмірі, то така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки, а в даному випадку виконання Закону.

З урахуванням викладених норм законів та висновків Європейського суду з прав людини, які застосовуються, як джерело права, суд дійшов до висновку про неправомірність дій відповідача по нарахуванню та виплаті стипендії ОСОБА_1 в меншому розмірі ніж передбачено статтею 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» в період з 01.09.2013 року по 31.12.2014 року.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що ОСОБА_1 повинна була отримати стипендію за період:

з 01.09.2013 року по 31.11.2013 року у розмірі 1147 грн. щомісячно;

з 01.12.2013 року по 31.12.2014 року у розмірі 1218 грн. щомісячно,

з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року у розмірі 1218 грн. щомісячно.

що відповідає встановленому законом розміру прожиткового мінімуму на відповідний період.

Натомість, за даними розрахунково- платіжної відомості за видами оплат №50 ОСОБА_1 отримувала стипендію за період з вересня 2013 року по червень 2014 року у розмірі 730,00 грн. щомісяця. З липня 2014 року позивачу взагалі перестали нараховувати та виплачувати стипендію.

Отже, загальна сума недорахованої та невиплаченої ОСОБА_1 стипендії за період з 01.09.2013 року по 31.11.2013 року становить 1251,00 грн., та за період з 01.12.2013 року по 31.12.2013 рік 488 грн.; з 01.01.2014 року по 01.06.2014 рік 2 440,00 грн., з 01 липня 2014 року по 31.12 2014 рік 7 308,00, яку слід стягнути з відповідача.

Одночасно з цим, вирішуючи питання про розмір стипендії на 2015 рік суд та обґрунтованість позовних вимог за вказаний період, суд керується наступними положення законодавства.

Пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та пунктом 26 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України встановлено, що норми і положення статті 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообовязкового державного соціального страхування.

Отже з 01 січня 2015 року нарахування та виплата стипендії дітям шахтарів проводиться виключно у межах бюджетних асигнувань на вказані цілі, встановлених Кабінетом Міністрів України. Діючі на сьогоднішній час обмеження на розміри виплат стипендії дітям шахтарів мають застосовуватися відповідачем у чіткій відповідності із розмірами бюджетних асигнувань, оскільки такі норми є чинними та не скасовані в установленому законом порядку, а вимоги п.9 прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2015 рік» не визнані неконституційними.

Крім того у рішенні від 26 грудня 2011 року N 20-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового.

Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року.

Одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею.

За рахунок бюджетних джерел забезпечується соціальний захист широких верств населення країни, серед яких особи, що отримують пенсії та інші види соціальних виплат та допомоги. Це покладає на державу обовязок дотримуватися частин першої, третьої статті 95 Основного Закону України, згідно з якими бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами; держава прагне до збалансованості бюджету України.

У Рішенні від 27 листопада 2008 року N 26-рп/2008 у справі про збалансованість бюджету Конституційний Суд України зазначив, що положення частини третьої статті 95 Конституції України стосовно прагнення держави до збалансованості бюджету України у системному звязку з положеннями частини другої цієї статті, статті 46 Конституції України треба розуміти як намагання держави при визначенні законом про Державний бюджет України доходів і видатків та прийнятті законів, інших нормативно-правових актів, які можуть вплинути на доходну і видаткову частини бюджету, дотримуватися рівномірного співвідношення між ними та її обов'язок на засадах справедливого, неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами враховувати загальносуспільні потреби, необхідність забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року N 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

У Рішенні від 25 січня 2012 року N 3-рп/2012 Конституційним Судом розяснено, що в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах.

Конституційним судом вирішено, що порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, регулює Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції та законів України.

Отже, з системного аналізу тлумачень та розяснень, наданих Конституційним судом України в його рішеннях, та практики Європейського суду з прав людини, рішення якого згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» мають застосовуватися судами при розгляді справ як джерело права, вбачається, що наведені норми законів України про державний бюджет України на 2015 рік та Бюджетного кодексу України надають Кабінету Міністрів України право нараховувати та виплачувати стипендії дітям шахтарів в меншому розмірі ніж передбачено Законом, виходячи із наявних фінансових ресурсів бюджету та в межах відповідних асигнувань Кабінету Міністрів, що є законним та не вважається порушенням прав позивача.

До подібних висновків також дійшов Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 03 червня 2014 року по справі «Велікода проти України», де в пункті 27, 28 рішення зазначив, що зміни до Закону України про державний бюджет України були внесені відповідно до законної процедури і що вони відповідали вимозі щодо законності за статтею 1 Першого протоколу. Європейський Суд також не зміг дійти висновку, що передавши Кабінету Міністрів України право на встановлення розміру соціальних пільг, Парламент України діяв у порушення якихось положень Конвенції.

Європейський суд також зазначив, що зменшення виплат заявниці очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою, Суд не вважає, що таке зменшення було непропорційним переслідуваній легітимній меті або що воно поклало надмірний тягар на заявницю.

З урахуванням наведених положень законодавства, рішень Конституційного суду України та практики Європейського суду з прав людини дії відповідача по нарахуванню та виплаті стипендії ОСОБА_1 з 01 січня 2015р. в межах фінансових ресурсів бюджетних асигнувань є законними та обґрунтованими, а вимоги позивача в цій частині позову не відповідають встановленим приписам законодавства.

З огляду на вищевикладене, за існуючих обставин справи та діючих на час винесення рішення суду положень законів, суд вважає, що позовні вимоги позивача про нарахування та виплату стипендії з 01 січня 2015р. по 01 лютого 2015 року в розмірі 1218 грн., є незаконними і задоволенню не підлягають. Законною сумою до стягнення згідно даних розрахунково- платіжної відомості за видами оплат №50 за січень 2015 року є призначена стипендія в сумі 730,00 грн., тобто в межах асигнувань запланованих бюджетом.

Також, відповідно до ст.88 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь держави 243,60 грн. судового збору.

Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин справи, які мають значення для справи.

Враховуючи викладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, керуючись ст.88, ст.209, ст.213, ст. 214, ст.215, ст.218 ЦПК України, ст.5 Закону України "Про підвищення престижності шахтарської праці", ст. 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суд

В И Р І Ш И В:

Позов прокурора Іллічівського району м. Маріуполя, який діє в інтересах ОСОБА_1, до Донецького державного університету управління, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби Донецької області про стягнення недорахованої та невиплаченої стипендії задовольнити частково.

Стягнути з Донецького державного університету управління (87500, м. Маріуполь, вул. Карпінського, буд. 58, ІПН 00173427) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, суму ненарахованої та невиплаченої стипендії за період з вересня 2013 року по червень 2014 року в сумі 4 179,00 грн., та суму невиплаченої стипендії за період з 01 липня 2014 року по 01 лютого 2015 року в розмірі 8 038,00 грн., а всього 12 217,00 (дванадцять тисяч двісті сімнадцять) гривень.

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Донецького державного університету управління (87500, м. Маріуполь, вул. Карпінського, буд. 58, ІПН 00173427) на користь держави судовий збір в розмірі 243,60 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області в місті Маріуполі через Іллічівський районний суд міста Маріуполя шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його оголошення або у разі неприсутності сторін під час проголошення судового рішення протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Д. В. Кузнецов