Ухвала суду № 47039694, 14.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

"14" липня 2015 р. № К/800/21275/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуДніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постановуДніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.12.2014та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2015у справі №804/16408/14 за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 доДніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.12.2014 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2015, позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 17.09.2014 №0009661703 та №0009681703.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову невиїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства позивачем за період з 20.09.2012 по 31.12.2013, за результатами якої складено акт перевірки від 08.07.2014 №421/17-03/НОМЕР_1 про порушення позивачем вимог:

- ч. 5 ст. 203, ч. 1,2 ст. 215, ст. 216, ст. 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлено ними (п. 5 ст. 203 ЦК України) по правочинах; ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 44 Господарського кодексу України, п. 185.1, ст. 185, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено податкові зобов'язання на загальну суму 5974105 грн.;

- ч. 5 ст. 203, ч. 1,2 ст. 215, ст. 216, ст. 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлено ними (п. 5 ст. 203 ЦК України) по правочинах; ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 44 Господарського кодексу України,п. 198.1, 198.3, 198.6, ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено податковий кредит на суму 5418794грн.;

- п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено дохід в 2012 році на суму 909771,67грн. та в 2013 році на суму 27533895,70 грн.;

- п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено витрати в 2012 році на суму 488397,03 грн. та в 2013 році на суму 23735845,95 грн. (кошти сплачено ТОВ «Ін Веста»).

- пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14, пп. 135.5.4. п. 135.5 ст. 135, п. 137.10 ст. 137 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено доходи на суму отриманої безповоротної фінансової допомоги у сумі 28443667,37грн.;

- п. 2 ст. 7, п. 11 ст. 8 розділу 3 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого занижено суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2013 рік на суму 33851,99 грн.

На підставі висновків вказаного акту відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 17.09.2014 №0009661703 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб у розмірі 5767743,38 грн. та податкове повідомлення-рішення від 17.09.2014 №0009681703 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем для фізичних осіб, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність, у сумі 35644,59 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не доведено наявність порушень податкового законодавства, оскільки реальність господарських операцій підтверджується первинними документами, а договори в судовому порядку недійсними не визнавались.

Разом з тим, Вищий адміністративний суд України вважає зазначені висновки судів попередніх інстанцій такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Суд вживає передбачені законом заходи для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Так, вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанцій встановили, що підставою для донарахування сум податку на доходи фізичних осіб позивачу оспорюваним податковим повідомленням-рішенням від 17.09.2014 №0009661703 та про порушення позивачем вимог п.п. 177.2, 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України став висновок податкового органу про те, що дане порушення є наслідком встановлення податковим органом безтоварності господарських операцій позивача з купівлі ним товару у контрагентів, - ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3, ТОВ «Ін-Веста» та ТОВ «Автотайм», безтоварність яких призвела також до визнання продажу цих же товарів іншим контрагентам по ланцюгу безтоварними.

Крім того, податковий орган наполягав, що підставою для донарахування сум податку на доходи фізичних осіб позивачу названим податковим повідомленням-рішенням стали і інші обставини, в тому числі і пов'язані з отриманням позивачем безповоротної фінансової допомоги у сумі 28443667,37 грн.

Підпунктом 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Підпунктом 177.4 цієї статті встановлений порядок формування витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів.

Тобто, зазначаючи про порушення п.п.177.2, 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, відповідач поставив під сумнів правильність формування одночасно витрат та доходів позивача.

Як вбачається з судових рішень, суди попередніх інстанцій вказаним доводам правової оцінки взагалі не надали, вказаний факт не досліджувався та не встановлено чи відповідають вони дійсності, не з'ясовано з яких сум по окремим епізодам складається донарахована сума та їх походження, що виключає можливість перевірки касаційним судом правильності судових актів у цій частині, а відтак ці обставини підлягають дослідженню при новому розгляді справи.

Також поза увагою судів залишена необхідність надати оцінку, викладеним в акті перевірки висновкам, оскільки з них вбачається, що податковим органом за наслідком проведення однієї і тієї ж операції встановлено, як завищення податкових зобов'язань (п. 1 висновків акту), так і їх заниження, рахуючи здійснене позивачу донарахування податку.

Судами також не з'ясовано, чи приймалось відповідачем відповідне рішення на підставі вищезазначеного акту перевірки з приводу встановленого порушення порядку формування доходу та в зв'язку з цим нарахування податкового зобов'язання з ПДФО.

Окрім того, суди, досліджуючи реальність господарських операцій позивача з ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3, ТОВ «Ін-Веста» та ТОВ «Автотайм», посилались на укладання договорів між ними та оцінювали факт їх реалізації сторонами, в тому числі і з додержання умов щодо поставки та відвантаження товару, які в матеріалах справи відсутні, що вказує на ігнорування судами обох інстанцій вимог ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обґрунтованості судового рішення ухваленого на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Водночас, розглядаючи вказаний епізод, суди не врахували, що для формування доходів та витрат мають значення, як податкові накладні, так інші первинні документи, які видаються на підтвердження реально вчиненої операції, зважаючи на що, при оцінці правильності їх врахування позивачем у податковому обліку, слід враховувати дані про рух активу на шляху від виробника до кінцевого вигодонабувача, що вимагає з'ясування яким чином транспортувався товар, де зберігався, ким приймався, дослідити усі первинні документи, пов'язані з виконанням спірних договорів в сукупності з іншими доказами, що стосуються предмету доказування, встановити наявність зв'язку між фактом продажу товарів з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку.

А відтак, з урахуванням доводів податкового органу про безтоварність господарських операцій позивача, як з закупівлі товару у спірних контрагентів, так і його подальшого продажу, судам слід було в першу чергу встановити обставини щодо руху цього товару від виробника або від первісного продавця; яким чином та за яких умов цей товар транспортувався, зокрема, від виробника або від первісного продавця.

З цього приводу звертається увага судів, що, оскільки складські приміщення позивача, ФОП ОСОБА_3, ТОВ «Ін-Веста» та ТОВ «Автотайм» знаходяться за однією адресою, що, в свою чергу вказує на відсутність необхідності транспортувати товар, слід було дослідити не лише наявність у позивача складських приміщень, а й первинні документи підтверджуючі ведення позивачем складського обліку, які б підтвердили оприбуткування товару на склад окремо від контрагентів. При цьому необхідно ретельно перевірити доводи податкового органу про відсутність в такому випадку фактичного руху товару, а не лише його документальне оформлення.

Підставою для донарахування позивачу оспорюваним податковим повідомленням-рішенням від 17.09.2014 №0009681703 став висновок податкового органу про порушення позивачем п. 2 ст. 7, п. 11 ст. 8 розділу 3 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Розглядаючи названий епізод, суди першої та апеляційної інстанцій, виклали лише зміст порушення, не навівши жодних мотивів, обґрунтувань та доказів, виходячи з яких вони прийняли рішення, що не відповідає правилам оцінки доказів за статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зважаючи на викладене, колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись або спростувати, як висновки податкового органу стосовно суті порушення, так і перевірити висновки судів попередніх інстанцій, оскільки дослідження та відсутність належної оцінки доказів, виключає можливість перевірки касаційним судом правильності судових актів.

Зокрема, згідно приписів пункту 9 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 №7, у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався.

Таким чином, у мотивувальній частині рішення необхідно наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору.

Мотивувальна частина кожного рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права і у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права й обов'язки сторін у спірних правовідносинах, на відповідні статті Кодексу адміністративного судочинства України та інші норми процесуального права, керуючись якими суд встановив обставини справи, права й обов'язки сторін.

За нормою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, принципами здійснення правосуддя в адміністративних судах є: верховенство права; законність; рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом; змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі, гласність і відкритість адміністративного процесу; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду, крім випадків, установлених цим Кодексом; обов'язковість судових рішень.

Вказані обставини залишилися поза межами дослідження судів, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, що входять до предмета доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.12.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2015 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

3. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош