Ухвала суду № 47038404, 13.07.2015, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

13.07.2015

Справа № 175/3659/14-ц

Провадження № 6/175/155/15

Справа № 6-175/3659/14

У х в а л а

І м е н е м У к р а ї н и

13 липня 2015 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Реброва С.О.,

при секретарі Пренко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Ювілейному подання Відділу Державної виконавчої служби Дніпропетровського районного управління юстиції про визнання частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, -

в с т а н о в и в:

На виконанні у відділі Державної виконавчої служби Дніпропетровського районного управління юстиції Дніпропетровської області перебуває виконавчий лист №2-2268, виданий 11.06.2012 року Апеляційним судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2145099 грн.

В обґрунтуванні подання державний виконавець посилалася на те, що заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2014 року, що набрало законної сили, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено та визнано договір про поділ майна, придбаного як спільна сумісна власність подружжя від 16.09.2010 року неукладеним.

У звязку з тим, що теперішнього часу вказане рішення суду не виконано, а у боржника недостатньо майна для виконання рішення суду, державний виконавець просить визначити, що частка ОСОБА_1 у спільній сумісній власності із ОСОБА_3, на яку може бути звернене стягнення, становить ? частину житлового будинку №24 по вул.Кленовій в с.Новоолександрівка Дніпропетровського району Дніпропетровської області.

Представник відділу Державної виконавчої служби Дніпропетровського районного управління юстиції підтримала подання, а представник ОСОБА_3 заперечував проти задоволення подання.

Інші сторони у судове засідання не зявилися, про час та місце розгляду справи були повідомленні належним чином, однак про причини неявки не повідомили, що, на думку суду, не перешкоджає розгляду заяви.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши подання, вивчивши матеріали справи, суд при прийнятті рішення виходить з наступного.

Встановлено, що 10 березня 2009 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір позики. Невиконання умов договору позики ОСОБА_1 слугувало підставою для звернення ОСОБА_2 до суду з позовом про розірвання договору позики від 10 березня 2009 року та стягнення коштів. Так, рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання договору позики від 10 березня 2009 року та стягнення коштів було відмовлено. Але, рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2012 року вищевказане рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2011 року було скасовано та постановлено нове рішення, яким позов ОСОБА_2 було задоволено, розірвано договір позики від 10 березня 2009 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача 2 143 279 грн. на відшкодування боргу, 1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Рішення набрало законної сили 15 травня 2012 року. 11 червня 2012 року Апеляційним судом Дніпропетровської області був виданий виконавчий лист, для виконання рішення органом державної виконавчої служби, який знаходиться на виконанні відділу ДВС Дніпропетровського районного управління юстиції.

Проте, виконати рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області не виявляється можливим, оскільки 16 вересня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір про поділ майна, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про що зроблено запис в реєстрі нотаріальних дій за № 1795. Згідно п.4.1. (цього договору) нерухоме майно та земельна ділянка, придбані у п.п.3.1 та 3.3 договору, а саме будинок та земельна ділянка по вул.Кленовій в с.Новоолександрівка Дніпропетровського району Дніпропетровської області є особистою приватною власністю ОСОБА_3. Згідно п. 13 Договору, даний договір є укладеним після його підписання сторонами та нотаріального посвідчення.

Так, заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено та визнано договір про поділ майна, придбаного як спільна сумісна власність подружжя від 16.09.2010 року неукладеним.

29 грудня 2014 року ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області, заяву представника відповідача ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення задоволено та скасовано рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2014 року.

02 квітня 2015 року ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області, позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання договору про поділ майна неукладеним - залишено без розгляду. Вказана ухвала набрала законної сили, оскільки в апеляційному чи касаційному порядку оскаржена не була.

Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження»(далі - Закон) виконавче провадження є завершальною стадію судового провадження та примусового виконання рішень інших органів (посадових осіб) і являє собою сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у названому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб).

Примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених вказанимЗаконом, зокрема, виконавчих листів, що видаються судами.

Державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Відповідно достатті 379 ЦПК Українипитання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного виконавця. Суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Відповідно до ч.ч. 5,6ст.52 Закону, у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно іззакономне може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Відповідно до п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 26.12.2003 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», частка боржника у спільній сумісній власності з іншими особами визначається за поданням державного виконавця відповідно до положень законодавства, що регулює право власності.

Такожстаттею 10 СК Українивстановлено, якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цьогоКодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону). Якщо до регулювання сімейних відносин неможливо застосувати аналогіюзакону, вони регулюються відповідно до загальних засад сімейного законодавства.

Виходячи з положень ч. 1ст. 60 СК України, а також ч. 1ст. 369 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, які володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За змістом ч. 1ст. 70 СК України та ст. 371 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що подання державного виконавця є необґрунтованим, оскільки заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2014 року скасовано, а при новому розгляді справи позовну заяву залишено без розгляду та відповідно до вимогСКтаЦК Українисудом не встановлено належності спірного майна подружжю на праві спільної сумісної власності.

Керуючисьст. 10,60,209,210,379 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Подання Відділу Державної виконавчої служби Дніпропетровського районного управління юстиції про визнання частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Дніпропетровський районний суд шляхом подачі в пятиденний строк з дня її проголошення ухвали апеляційної скарги. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя Ребров С.О.