Ухвала суду № 47037494, 15.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2015 року м. Київ К/800/60313/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Загороднього А.Ф.,

за участю секретаря судового засідання- Бруя О.Д.,

представника позивача - Валявської О.О.,

представника відповідача - Данилова С.О.,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2014 року у справі № 811/3547/13-а за позовом Приватного акціонерного товариства "Креатив" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Приватне акціонерне товариство "Креатив" (далі -ПАТ "Креатив") звернулось в суд з позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (далі - ОДПІ) в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 16 серпня 2013 року №0000512202.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2014 року, адміністративний позов задоволено.

В касаційній скарзі ОДПІ посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу податкового органу необґрунтованою, а тому просить залишити її без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Заслухавши суддю - доповідача, учасників судового засідання, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Баярд-К" за період з 01 червня 2011 року по 30 червня 2011 року, ТОВ "Моккано" - з 01 вересня 2011 року по 31 жовтня 2011 року, ПП "Арзаміт" - з 01 листопада 2011 року по 31 грудня 2012 року, фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 - з 01 січня 2012 року по 31 жовтня 2012 року, ТОВ "Укрхімекс-Т" - з 01 квітня 2012 року по 31 жовтня 2012 роу, СГ ТОВ "Дія" - з 01 травня 2012 року по 31 травня 2012 року, ФГ "Лукра" - з 01 жовтня 2012 року по 31 жовтня 2012 року, ПП "Оникс-СГ" - з 01 серпня 2012 року по 31 жовтня 2012 року, ФГ "Інтерком - Агро" - з 01 січня 2013 року по 31 січня 2013 року, ТОВ "Прометей" - зерноторгова компанія" - з 01 лютого 2013 року по 28 лютого 2013 року, за результатами якої складено акт від 31 липня 2013 року №26/11-23-22-02/31146251 (далі - Акт).

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на загальну суму 3 637 908,00 грн., в тому числі: за вересень 2011 року - 15 351,00 грн., листопад 2011 року - 17 469,00 грн., грудень 2011 року - 1 464,00 грн., серпень 2012 року - 4 853,00 грн., вересень 2012 року - 600,00 грн., жовтень 2012 року - 260 214,00 грн., листопад 2012 року - 4 624,00 грн., лютий 2013 року - 3 333 333,00 грн.

На підставі вищенаведеного Акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 16 серпня 2013 року №0000512202, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за вересень, листопад, грудень 2011 року, серпень-листопад 2012 року, лютий 2013 року на загальну суму 3 637 908,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.1 статті 200 ПК України, встановлені вимоги до податкової накладної, передбачено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до статті 9 зазначеного Закону, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а також оформленні відповідних операцій належним чином складеними первинними документами які відповідають змісту укладених платником податку договорів.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач мав господарські взаємовідносини із ТОВ "Баярд-К", ТОВ "Моккано", ПП "Арзаміт", фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 ТОВ "Укрхімекс-Т" - роу, СГ ТОВ "Дія", ФГ "Лукра", ПП "Оникс-СГ" ФГ "Інтерком - Агро", ТОВ "Прометей" - зерноторгова компанія".

На підтвердження реальності здійснення спірних господарських операцій позивачем надано копії документів первинного бухгалтерського обліку, а саме: договори, податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, складські квитанції, акти здачі-приймання робіт (послуг), реєстри, довідки про вартість будівельних робіт, акти приймання виконаних робіт, кошторисні розрахунки, підсумкові відомості ресурсів, платіжні доручення.

В свою чергу, факт використання товару позивачем у власній господарській діяльності підтверджується первинними бухгалтерськими документами, зокрема, договорами, актами звірок взаємних розрахунків, актами списання матеріалів, накладними-вимогами на внутрішнє переміщення матеріалів.

При цьому, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що первинні документи по господарським операціям з вищенаведеними контрагентами містять всю необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють встановити факт реальності здійснення господарських операцій.

Крім того, колегія суддів зазначає, що посилання податкового органу на акти перевірки контрагентів позивача не є безумовною підставою для висновків про нездійснення спірних господарської операцій за умови наявності інших документів, що підтверджують реальність постачання товарів чи надання послуг.

У разі порушення контрагентом платника чинного законодавства з ведення податкового обліку негативні наслідки настають саме щодо цієї особи, а несплата податку продавцем та його контрагентами по ланцюгу (в томі числі в разі ухилення від сплати), в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту та витрат покупцем.

Водночас, посилання відповідача на нікчемність угод, укладених позивачем з контрагентами, колегія суддів вважає необґрунтованим, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 204 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (далі - ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

Згідно з частиною другою статті 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу на те, що відповідачем не надано доказів, що договори, які були укладені між позивачем та ТОВ "Баярд-К", ТОВ "Моккано", ПП "Арзаміт", фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 ТОВ "Укрхімекс-Т" - роу, СГ ТОВ "Дія", ФГ "Лукра", ПП "Оникс-СГ" ФГ "Інтерком - Агро", ТОВ "Прометей" - зерноторгова компанія", визнані судом недійсними.

Таким чином, головною підставою визнання правочину нікчемним являється його недійсність, встановлена лише законом, а не актом перевірки платника податків, на який посилається податковий орган. Зокрема, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що висновки Акту, зроблені податковим органом, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, а лише підтверджує факт проведення документальної перевірки та містить висновки, що ґрунтуються на суб'єктивній думці посадової особи податкового органу та є таким, що ґрунтується на припущеннях.

З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що спірні господарські операції позивача з контрагентами у перевіряємому періоді мали реальний характер, були пов'язані з господарською діяльністю позивача, спричиняючи зміни в структурі його активів, підтверджені належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку, а відтак позивачем дотримано всіх вимог закону пов'язаних з формуванням податкового кредиту та виникненням податкового зобов'язання.

Згідно частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області залишити без задоволення, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2014 року у справі № 811/3547/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: