Ухвала суду № 47037439, 14.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

14.07.2015 № К/800/20580/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуСпеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходівна постановуМиколаївського окружного адміністративного суду від 04.03.2014та ухвалуОдеського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2015у справі №814/5250/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Грінтур-ЕКС"доСпеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Грінтур-ЕКС» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів від 10.01.2013 № 0000010260 та № 0000020260.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.03.2014 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2015, вказаний позов задоволено повністю, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення відповідача від 10.01.2013 № 0000010260 та № 0000020260.

Не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.03.2014 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2015 залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем була проведена перевірка позивача за період січень-квітень 2012 року, результати якої відображені в акті від 25.12.2012 №137/26/25380435, за висновками якого встановлено порушення позивачем пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, наслідком чого стало заниження суми ПДВ на 218551 грн. та завищення від'ємного значення ПДВ на 310080 грн. Зміст порушень полягав лише у документальному оформленні безтоварних господарських операцій з ТОВ «Ділкорн».

На підставі вищенаведеного акту відповідачем 10.01.2013 були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000010260 про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з ПДВ на 218551 грн. (штрафні санкції - 109276 грн.) та № 0000020260 про зменшення позивачу розміру від'ємного значення суми ПДВ на загальну суму у 310080 грн.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит, а відповідно і від'ємне значення з податку на додану вартість, оскільки реальність господарських операцій з контрагентом підтверджується первинними документами.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.

Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.

Таким чином первинні документи по відображенню господарських операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем та/або порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. Висновки відповідача про безтоварність здійснених господарських операцій позивача з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Ділкорн» ґрунтуються лише на результатах акту перевірки останнього Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва від 13.09.2012 № 714/22-4/35910506, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді.

Разом з цим, обставини, встановлені в акті перевірки контрагента позивача, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ділкорн» при виконанні договорів поставки від 02.03.2012, 14.03.2014, 15.03.2012, 17.03.2012, 20.03.2012, 24.03.2012, 28.03.2012, 31.03.2012, 03.04.2012, 06.04.2012, 09.04.2012 предметом яких є продаж та поставка «Сої» підтверджується первинними документами податкового обліку, а саме: виписками з рахунків, рахунками-фактури, видатковими накладними, податковими накладними та товарно-транспортними накладними.

Крім того, з метою підтвердження використання вказаного товару у господарській діяльності, позивачем долучено до матеріалів справи докази подальшої його реалізації, а саме: копії контрактів з компанією «Bunge SA» предметом яких є поставка «Сої», митні декларації та інше.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод послуг для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару в господарській діяльності, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту, а відповідно і від'ємного значення з ПДВ, на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентом.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому підлягають скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1.Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів відхилити.

2.Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.03.2014 та ухвалу Київського Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2015 залишити без змін.

3.Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Юрченко В.П. СуддіГолубєва Г.К. Сірош М.В.