Ухвала суду № 47037285, 14.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

14.07.2015 № К/800/10959/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуМіжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 02.12.2014 та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2015 у справі №2а-9995/10/2670 за позовомПублічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» доМіжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк» звернулося до суду із адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 07.07.2010 №000107431/3.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.10.2010, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2011 та Вищого адміністративного суду України від 31.10.2013, позов задоволено.

Постановою Верховного Суду України від 15.04.2014 ухвалу Вищого адміністративного суду України від 31.10.2013 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.07.2014 скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.10.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2011, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.12.2014 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2015, позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 07.07.2010 №0001074310/3.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що висновки в постанові та ухвалі не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать нормам матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для відхилення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 по 30.06.2009, за наслідками якої складено акт від 17.11.2009 №517/43-10/19357443, в якому зазначено про порушення позивачем пп. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5, пп. 8.1.1 п. 8.1, пп. 8.2.2 п. 8.2, пп. 8.3.2 п. 8.3, пп. 8.4.1 п. 8.4, пп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8, пп.пп. 12.2.1, 12.2.2 п. 12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» через завищення суми амортизаційних відрахувань визначених по податку на додану вартість по придбанню автомобілів та неправомірне віднесення до балансової вартості груп основних фондів вартості придбаних джерел безперебійного живлення, охоронно - тривожної системи сигналізації, автоматичної установки газового пожежегасіння, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 37218,80 грн.; та п. 16.4 ст. 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження суми штрафної (фінансової) санкції у сумі 59,00 грн. за 2006 рік.

26.04.2010 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0001074310/2, яким на підставі акту перевірки за виявлені порушення позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 55887,20 грн., у тому числі за основним платежем 37218,80 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 18668,40 грн.

Внаслідок оскарження наведеного податкового повідомлення-рішення в адміністративному порядку, було винесене аналогічного змісту податкове повідомлення-рішення від 07.07.2010 №0001074310/3.

Задовольняючи позов, суди дійшли висновку про необґрунтованість висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства, мотивуючи рішення тим, що, по-перше, витрати на придбання легкових автомобілів, які включені до основних фондів, підлягають амортизації, оскільки сплачений при придбанні автомобілів податок на додану вартість позивач не включав до складу податкового кредиту, тому на підставі підпункту 5.3.3 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивач правомірно збільшив вартість відповідної групи основних засобів на суми податку на додану вартість і проводив амортизаційні відрахування.

По-друге, оскільки охоронна сигналізація і система пожежогасіння, джерела безперебійного живлення, комутатори є самостійним офісним обладнанням, у зв'язку з чим зазначені пристрої не можуть бути віднесені до будівель, споруд, їх структурних компонентів та передавальних пристроїв (1-ї групи основних засобів), тому донарахування податкового зобов'язання у сумі 34824,46 грн. та застосування штрафних санкцій є неправомірним.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивач на підставі договорів від 30.12.2008 №19 та від 03.06.2008 №1273 придбав легкові автомобілі Renault Kangoo та Nissan X-Trail для використання у господарській діяльності та включив до складу основних фондів.

Відповідно до підпункту 8.4.1 пункту 8.4 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

Положеннями підпункту 5.3.3 пункту 5.3 статті 5 цього Закону встановлено, що до складу валових витрат не включаються витрати на сплату ПДВ, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання. У разі якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник ПДВ, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються ПДВ та звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування таким податком, ПДВ, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат, або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України «Про податок на додану вартість» (абз.третій п.п.5.3.3 п.5.3 ст. 5).

Згідно з абзацом третім підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», зазначено, що платник ПДВ має право на включення до складу податкового кредиту звітного періоду сум ПДВ, нарахованих (сплачених) у цьому звітному періоді при придбанні основних фондів з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. При цьому згідно з абзацом четвертим цього ж підпункту право на нарахування податкового кредиту платник отримує незалежно віт того, чи почав він використовувати придбані основні фонди в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності протягом звітного податкового періоду.

Отже, при придбанні автомобільного транспорту, який відноситься до 2 групи основних фондів, що підлягають амортизації, з метою подальшого використання такого транспорту у виробництві та поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій в межах господарської діяльності платника ПДВ, останній має право на включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, включених до ціни придбаного автомобільного транспорту.

Абзацом другим підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума ПДВ, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Як зазначено Верховним Судом України по даній справі, аналіз наведеної норми Закону України «Про податок на додану вартість» у комплексі з іншими положеннями цього Закону, якими урегульований порядок формування податкового кредиту при придбанні автотранспорту, віднесеного до складу основних фондів, а також положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що визначають порядок формування валових витрат при здійсненні господарської діяльності суб'єктом господарювання-платником ПДВ, дають підстави дійти висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав і обов'язків платників податків або контролюючих органів, що є підставою для застосування до цих правовідносин підпункту 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (чинного на час виникнення спірних відносин), відповідно до якої у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованим висновок судів, що витрати на придбання позивачем легкових автомобілів, які включені до основних фондів, підлягають амортизації, оскільки сплачений при придбанні автомобілів податок на додану вартість позивач не включав до складу податкового кредиту, відтак ним правомірно збільшено вартість відповідної групи основних засобів на суму податку на додану вартість і проведено амортизаційні відрахування.

Поруч з цим, судом апеляційної інстанції надано вірну оцінку та обґрунтування незаконності нарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 34824,46 грн., внаслідок не віднесення позивачем до балансової вартості груп основних фондів вартості придбаних джерел безперебійного живлення, комутаторів, охоронно-тривожної системи сигналізації, автоматичної установки газового пожежегасіння, з дотриманням та врахуванням вимог пп. 8.1.1 п. 8.1., пп. 8.2.2 п. 8.2, пп. 8.3.2 п. 8.3 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у зв'язку з чим зроблено правильний висновок про те, що зазначені пристрої не відносяться до будівель, споруд, їх структурних компонентів, чи засобів передачі інформації, а є самостійним офісним обладнанням.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до пункту 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників відхилити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.12.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2015 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош