Ухвала суду № 47037282, 06.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2015 року м. Київ К/800/23925/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 24.02.2012 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2014 року

у справі № 2а/0370/108/12

за позовом Підприємства «Сента»

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Підприємство «Сента» звернулось до суду з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 24.02.2012 року у справі № 2а/0370/108/12, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2014 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 25.10.2011року №0002722200 в частині нарахування пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 43 900, 18 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржників не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.06.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.06.2011 року відповідачем складено акт від 07.10.2011 року №8124/23-2/13348532, яким встановлено порушення, зокрема, ст.ст. 1, 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», ст. 1 Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за межами України».

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.10.2011 року: - №0002722200, яким позивачу нараховано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 44 218, 61 грн.; - №0002732200, яким позивачу нараховано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі у розмірі 1 360, 00 грн.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про порушення позивачем граничних термінів надходження валютної виручки за послуги, надані нерезиденту; недотримання позивачем встановленого законодавством строку митного оформлення імпортованого товару з моменту його оплати, а також порушення порядку декларування валютних цінностей.

За результатами адміністративного оскарження первинна та повторна скарга позивача залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від 25.10.2011року №0002722200 та №0002732200 - без змін.

В межах даної справи позивачем оскаржується податкове повідомлення-рішення від 25.10.2011 року №0002722200 в частині нарахування пені на суму 43 900, 18 грн. та №0002732200 - повністю.

Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірне податкове повідомлення-рішення від 25.10.2011 року №0002722200 є протиправним та підлягає скасуванню в частині у зв'язку з відсутністю порушення позивачем вимог законодавства, в той же час прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення від 25.10.2011 року №0002732200 щодо порушення порядку декларування валютних цінностей є законним та обґрунтованим.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм законодавства, чинного на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на таке.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті» виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, компанія-нерезидент «HАMMEL RECYCLINGTЕCHNIK GmbH» не сплатила в установлений законодавством строк кошти за надані позивачем послуги перевезення вантажів автомобільним транспортом, у зв'язку з чим у підприємства «Сената» утворилась дебіторська заборгованість.

Встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 08.07.2010 позивач уклав із ФОП ОСОБА_4 договір №08/07/10, яким відступив новому кредитору право вимоги до компанії-нерезидента «HАMMEL RECYCLINGTЕCHNIK GmbH» на суму 2 520, 00 євро.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існував на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Оскільки при відступленні права вимоги до нового резидента-кредитора у повному обсязі переходить право вимоги за зобов'язанням нерезидента-боржника, то виручка у іноземній валюті підлягає зарахуванню на його валютний рахунок. При цьому відповідальність за порушення законодавчо встановлених термінів розрахунків за експортно-імпортними операціями також покладається на резидента, до якого перейшли права первісного кредитора.

Зазначена правова позиція викладена також у роз'ясненні Національного банку України №13-112/1358-4887 від 28.08.1996 року.

Таким чином, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з приводу того, що чинне законодавство не містить заборони використовувати відступлення права вимоги як спосіб припинення зобов'язань у зовнішньоекономічній діяльності, при дотриманні умов та вимог щодо укладення правочину про зміну кредитора у зобов'язанні.

У зв'язку із наведеним, суди попередніх інстанцій правомірно визнали протиправним нарахування позивачу пені в сумі 25 134, 98 грн.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що податковим органом здійснено нарахування пені у сумі 18 765, 20 грн. за несвоєчасне надходження імпортного товару (напівпричепів) по контракту від 07.04.2008 року №10/04/08-Т, укладеного між позивачем та фірмою-нерезидентом «HOCHSTAFFL GmbH». На думку податкового органу, відповідно до вантажної митної декларації імпортований товар від фірми «HOCHSTAFFL GmbH» на суму 25 100, 00 євро (267 692, 10 грн.) надійшов 29.09.2010 року, з них на суму 22 400, 00 євро з порушенням встановлених термінів розрахунків в іноземній валюті.

Нормами ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» визначено, що імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Моментом здійснення імпорту відповідно до ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» є момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

В силу статті 44 Митного кодексу України товари, що переміщуються через митний кордон України, разом з їх упаковкою та маркуванням, транспортні засоби, якими вони переміщуються через митний кордон, а також документи на ці товари і транспортні засоби пред'являються для контролю митним органам у незмінному стані в пунктах пропуску через митний кордон України та в інших місцях митної території України, встановлених митними органами для здійснення митного контролю та оформлення, не пізніше ніж через три години після прибуття зазначених товарів і транспортних засобів у пункт пропуску або таке місце. Встановлений у частині першій цієї статті строк, як виняток, може збільшуватися у порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

За змістом ч. 3 ст. 71 Митного кодексу України митне оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України резидентами (крім громадян), крім випадків переміщення товарів і транспортних засобів через територію України у режимі транзиту, здійснюється митними органами, у зонах діяльності яких розташовані ці резиденти.

Разом з тим, відповідно до ст. 92 Митного кодексу України, якщо митне оформлення товарів і транспортних засобів у повному обсязі відповідно до їх митного режиму здійснюється не в місці перетинання митного кордону, митному органу у пункті пропуску на митному кордоні України подаються транспортні, комерційні та інші супровідні документи, що містять відомості про товари і транспортні засоби, достатні для прийняття рішення про можливість їх пропуску через митний кордон України.

Відповідно до Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 року № 574, вантажна митна декларація (далі - ВМД) - письмова заява встановленої форми, що подається митному органу на паперовому носії або як електронний документ (електронна ВМД) і містить відомості про товари та транспортні засоби, які переміщуються через митний кордон України, митний режим, у який вони заявляються, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування та сплати податків, зборів та інших платежів.

З наведених норм також випливає, що оформлена вантажно-митна декларація не є єдиним документом, яким засвідчується факт та дата фактичного переміщення товарів через митний кордон, а є, по суті, заявою, що містить відомості про товари та мету їх переміщення через митний кордон України і засвідчує право суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності на розміщення товарів у визначений митний режим та підтверджує (а не встановлює) права і обов'язки зазначених у вантажно-митній декларації осіб щодо здійснення ними відповідних правових, фінансових, господарських операцій. Тобто перебування під митним контролем товарів неможливе без їх фактичного ввезення в Україну, при цьому, первинним є фактичне переміщення товарів через митний кордон України, підставою для якого в режимі імпорту є наявність на вантаж товаросупровідного документа (CMR), проставлення на якому відбитка штампа «під митним контролем» з відповідною датою засвідчує факт і дату перетину митного кордону України.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що датою імпорту слід вважати не дату оформлення вантажно-митної декларації, а дату фактичного перетину імпортованим товаром митного кордону України.

Встановлено, що фактичні поставки товарів за імпортним контрактом відбулися 08.08.2008 року та 01.09.2008 року, а попередня оплата (авансові платежі) була проведена у квітні 2008 року, тому суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про неправомірність нарахування позивачу пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності у сумі 18 765, 20 грн., оскільки товар перетнув митний кордон раніше визначеного законодавством граничного терміну у 180 днів.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про протиправність податкового повідомлення-рішення від 25.10.2011року №0002722200 в частині нарахування пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 43 900, 18 грн.

Податкове повідомлення-рішення в частині нарахування пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 318, 43 грн., застосованої у зв'язку із невиконанням контракту від 16.04.2010 року №16/04/2010-ТRМ, укладеного з фірмою «WOODGARD s.r.о» позивачем не оскаржувалось.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

В частині відмови у задоволенні позову сторони із судовими рішеннями погодились та їх не оскаржували.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області відхилити, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 24.02.2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2014 року у справі № 2а/0370/108/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук