Ухвала суду № 47037276, 06.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2015 року м. Київ К/800/10114/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.12.2013 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2014 року

у справі № 816/5819/13-а

за позовом Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Відродження»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство «Відродження» звернулось до суду із адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.12.2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2014 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 01.06.2013 року №0003392204/969, №0002691705/970, №0003382204/102.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами касаційної скарги не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

За результатами документальної позапланової виїзної перевірки ПОСП «Відродження» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року відповідачем складено акт від 20.05.2013 року № 3817/22.4-08/03771270, яким встановлено порушення позивачем: - п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, у результаті чого завищено р. 15 «сума податку на додану вартість (рядок 7 - рядок 13) (від'ємне значення)» податкової декларації з податку на додану вартість (скороченої) у сумі 990, 00 грн., у тому числі за грудень 2012 року в сумі 990, 00 грн., що призвело до завищення р. 18 «Перевищення суми податкового кредиту над сумою податкового зобов'язання звітного періоду, яке зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду» у сумі 990, 00 грн., у тому числі за грудень 2012 року у сумі 990, 00 грн.; - п.271.1 ст. 271, п. п. 286.1, 286.2 ст. 286 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено орендну плату за землю в розмірі 97 222, 89 грн.; - п.п. 164.2.11 п. 164.2, п. 164.5 ст. 164, абз. 2 п. 167.1 ст. 167, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, пп. «а» п. 176.2 ст. 176, п.п. 170.9.1, 170.9.2 п. 170.9 ст. 170 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо повноти обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку з доходів фізичних осіб за перевіряємий період на суму 5 444, 78 грн., у тому числі за серпень 2011 року - 5 447, 78 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 01.06.2013 року: - №0003392204/969, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем орендна плата з юридичних осіб на загальну суму 120 250, 31 грн., у тому числі 97 222, 81 грн. за основним платежем, 23 027, 50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; - №0002691705/970, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок з доходів найманих працівників на загальну суму 6 809, 73 грн., у тому числі 5 447, 78 грн. за основним платежем, 1 361, 95 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; - №0003382204/102, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 990, 00 грн.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку про неправомірність прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень, оскільки відповідачем не доведено фактів порушення позивачем податкового законодавства.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи таке.

Відповідно до пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Підпунктом 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України передбачено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою: - для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; - для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Стаття 274 Податкового кодексу України визначає, що ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 цього Кодексу.

Згідно із пп. 14.1.125 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Пунктом 7.1 ст. 7 Податкового кодексу України визначено, що під час встановлення податку обов'язково визначаються такі елементи: платники податку; об'єкт оподаткування; база оподаткування; ставка податку; порядок обчислення податку; податковий період; строк та порядок сплати податку; строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

Підпунктом 271.1.1 п. 271.1 ст. 271 Податкового кодексу України передбачено, що базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом XIII цього Кодексу.

З аналізу наведених норм слідує, що розмір орендної плати, який підлягає сплаті до бюджету, залежить від нормативної грошової оцінки землі.

Як підтверджується матеріалами справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивач, обраховуючи розмір орендної плати за земельну ділянку, що підлягає сплаті до бюджету, виходив із вірного визначення бази оподаткування, оскільки рішення Козельщинської селищної ради 5 сесії 6 скликання від 31.05.2011 року «Про затвердження технічної документації з нормативно-грошової оцінки земель в смт Козельщина», яке використовував відповідач при донарахуванні грошового зобов'язання на підставі податкового повідомлення-рішення від 01.06.2013 року №0003392204/969, не набрало чинності.

Так, згідно з п. 5 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію.

З огляду на те, що рішення Козельщинської селищної ради 5 сесії 6 скликання від 31.05.2011 року «Про затвердження технічної документації з нормативно-грошової оцінки земель в смт Козельщина» не було оприлюднене, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що воно не набрало чинності, а відтак у позивача були відсутні правові підстави для його використання при визначенні бази оподаткування.

Таким чином, юридично правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про необґрунтованість податкового повідомлення-рішення від 01.06.2013 року №0003392204/969.

Висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність відповідачем фактичного допущення позивачем порушень вимог пп. 164.2.11 п. 164.2, п. 164.5 ст. 164, абз. 2 п. 167.1 ст. 167, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, пп. «а» п. 176.2 ст. 176, пп. 170.9.1, 170.9.2 п. 170.9 ст. 170 Податкового кодексу України у зв'язку із непідтвердженням зв'язку закордонного відрядження службових осіб з господарською діяльністю підприємства також ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до пп. 164.2.11 п. 164. 2 ст. 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої обчислюється відповідно до пункту 170.9 статті 170 цього Кодексу.

Підпунктом 170.9.1 п. 170.9 ст. 170 Податкового кодексу України визначено, що податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернутої ним протягом встановленого підпунктом 170.9.2 цього пункту строку, є особа, що видала таку суму, а саме на відрядження - у сумі, що перевищує суму витрат платника податку на таке відрядження.

Згідно з пп. 168.1.1 п. 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 цього Кодексу.

У разі якщо загальна сума отриманих платником податку у звітному податковому місяці доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становить 17 відсотків суми перевищення з урахуванням податку, сплаченого за ставкою, визначеною в абзаці першому цього пункту (абз. другий п. 167.1 статті 167 Податкового кодексу України)

З аналізу наведених норм слідує, що за умови неповернення платником податку надміру використаних коштів, виданих на відрядження, податковий агент, що видав такі кошти, має утримати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 Податкового кодексу України.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, сума коштів, видана позивачем на відрядження за кордон до Королівства Нідерландів генеральному директору ОСОБА_4 та фінансовому директору ОСОБА_5, не була такою, що надміру використана.

Кошти, видані позивачем на відрядження вищенаведеним особам, були призначені для ведення позивачем господарської діяльності, про що свідчать завдання на службове відрядження від 04.08.2011 року, протокол про наміри від 10.08.2011 року, письмові пояснення генерального директора ОСОБА_4 та фінансового директора ОСОБА_5

Згідно з наведеними доказами метою поїздки було ведення переговорів для укладення договору будівництва ферми.

Відповідно до п. 1 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 року №59, службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів, на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

Документами, що підтверджують зв'язок такого відрядження з основною діяльністю підприємства, є, зокрема (але не виключно): запрошення сторони, що приймає і діяльність якої збігається з діяльністю підприємства, що направляє у відрядження; укладений договір чи контракт; інші документи, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документи, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з діяльністю підприємства, яке відряджає працівника.

З огляду на викладене, суди попередній інстанцій зробили правильний висновок про те, що позивачем доведено та підтверджено матеріалами справи зв'язок здійснення службового відрядження уповноважених осіб позивача з господарською діяльністю та правомірно задовольнили позовну вимогу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.06.2013 року №0002691705/970.

Щодо висновків відповідача про відсутність фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Валга» слід зазначити таке.

Згідно з п.п. 14.1.181 п. 14. 1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ПОСП «Відродження» віднесено до складу податкового кредиту у декларації з податку на додану вартість (скороченій) за грудень 2012 року суму податку на додану вартість по придбанню транспортно-експедиційних послуг у ПП «Валга».

На підтвердження фактичного здійснення господарської операції з надання транспортно-експедиційних послуг по маршруту смт Козельщина - місто Дніпродзержинськ за період з 03.05.2012 року по 04.05.2012 року позивачем надано: рахунок-фактуру, податкову накладну, акт здачі-приймання робіт (надання послуг), платіжне доручення.

На підставі наведених вище доказів, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом з метою провадження господарської діяльності.

Оскільки фактичне надання ПП «Валга» транспортно-експедиційних послуг підтверджується належними та допустимими доказами (первинними документами), недостовірність відомостей в яких відповідач не довів під час судового розгляду, посилання податкового органу на результати проведення зустрічної звірки контрагента позивача є безпіставними, та такими, що не спростовують реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновки судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області відхилити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.12.2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2014 року у справі № 816/5819/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г. Пилипчук