Ухвала суду № 47037273, 06.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2015 року м. Київ К/800/28408/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Тячівському районі Головного управління Міндоходів у Закарпатській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18.12.2012 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2014 року

у справі № 2а-5965/12/1370

за позовом Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця»

до Державної податкової інспекції у Тячівському районі Закарпатської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Державне територіально-галузеве об'єднання «Львівська залізниця» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Тячівському районі Закарпатської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 18.12.2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2014 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 20.06.2012 року № 425/0000013500/2579.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб за період з 01.07.2010 року по 31.03.2012 року відповідачем складено акт від 31.05.2012 року № 776/17-319/10/25449675, яким встановлено порушення статті 168 Податкового кодексу України, в результаті чого виявлено кредиторську заборгованість з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 6 667 039, 68 грн., в т.ч. по Тячівському району у розмірі - 841 838, 57 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.06.2012 року № 425/0000013500/2579, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок з доходів найманих працівників у розмірі 943 896, 82 грн., у т. ч. за основним платежем - 841 838, 57 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 102 058, 25 грн.

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу про неправомірне перерахування позивачем податку з доходів фізичних осіб до бюджету за його місцем знаходження, а не до місцевих бюджетів за місцем знаходження своїх підрозділів.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо неправомірності прийняття даного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на таке.

Відповідно до п. 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб, згідно з пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб до бюджету визначений у статті 168 Податкового кодексу України. У п. 168.1.1 названої статті передбачено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Згідно з п. 168.4.1 тієї ж статті податок, утриманий з доходів резидентів та нерезидентів, зараховується до бюджету згідно з Бюджетним кодексом України.

В силу п.п. 168.4.4 та 168.4.3 п. 168.4 ст. 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи, нараховані відокремленим підрозділом на користь фізичних осіб, за звітний період перераховуються до місцевого бюджету за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу. У разі якщо відокремлений підрозділ не уповноважений нараховувати (сплачувати) податок на доходи фізичних осіб за такий відокремлений підрозділ, усі обов'язки податкового агента виконує юридична особа. Податок на доходи, нарахований працівникам відокремленого підрозділу, перераховується до місцевого бюджету за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу. Юридична особа за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням не уповноважених сплачувати податок відокремлених підрозділів, відокремлений підрозділ, який уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) до бюджету податок, за своїм місцезнаходженням одночасно з поданням документів на отримання коштів для виплати належних платникам податку доходів, сплачує (перераховує) суми утриманого податку на відповідні рахунки, відкриті в органах Державного казначейства України за місцезнаходженням відокремлених підрозділів. Органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, в установленому Бюджетним кодексом України порядку розподіляють зазначені кошти згідно з нормативами, визначеними Бюджетним кодексом України, та спрямовують такі розподілені суми до відповідних бюджетів.

Згідно з п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, якщо інше не визначено нормами цього Кодексу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається незалежно від того, виплачує чи ні доходи платникам податку зазначена особа протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається. У разі якщо відокремлений підрозділ юридичної особи не уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) податок до бюджету, податковий розрахунок у вигляді окремого витягу за такий підрозділ подає юридична особа до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та надсилає копію такого розрахунку до органу державної податкової служби за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу в установленому порядку.

Згідно зі ст. 64 Господарського кодексу України підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо). Функції, права та обов'язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.

Таким чином, ВП «Ужгородська дирекція залізничних перевезень», як відокремлений підрозділ ДТГО «Львівська залізниця» діє на підставі Положення про цей відокремлений підрозділ, взятий на облік як платник податку з доходів фізичних осіб за своїм місцезнаходженням і на підставі статті 168 Податкового кодексу України йому надано повноваження щодо нарахування, утримання і сплати (перерахування) до бюджету податку на доходи фізичних осіб. Отже, в розумінні положень ПКУ ВП «УДЗП» юридично наділений статусом податкового агента.

Відтак, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що залізничні станції є виробничими структурними підрозділами та не мають затверджених ДТГО «Львівська залізниця» положень, які б надавали їм статусу відокремлених підрозділів, а також законодавчо не наділені повноваженнями податкового агента (нарахувати заробітну плату найманим працівникам та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходів фізичних особі).

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Тячівському районі Головного управління Міндоходів у Закарпатській області відхилити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18.12.2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2014 року у справі № 2а-5965/12/1370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук