Ухвала суду № 47037261, 06.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2015 року м. Київ К/800/23910/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дитячі та спортивні майданчики»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.02.2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2014 року

у справі № 826/18393/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дитячі та спортивні майданчики»

до Державної податкової інспекція у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дитячі та спортивні майданчики» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекція у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.02.2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2014 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, позов задовольнити, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі направлення від 07.06.2013 року № 14/22 та наказу від 06.06.2013 року № 11 проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «МТК Трейд» за період з 01.03.2013 року по 31.03.2013 року, за результатами якої відповідачем складено акт від 20.06.2013 року № 86/22.2-10/37095763, яким встановлено порушення: п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 та п. 200.2 ст. 200, п. 201.10 ст. 201, п. 11 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 440 673, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.07.2013 року № 0005962202, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податку на додану вартість у розмірі 550 841, 25 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо необґрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Згідно із п. 78.4 ст. 78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Підпунктом 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України передбачено, що документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема, за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Обов'язковою умовою призначення позапланової перевірки в порядку пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України є ненадання платником податків пояснення та їх документального підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту, а також виявлення фактів, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що податковим органом було скеровано письмовий запит про надання інформації від 20.05.2013 року № 11946/10/15.5-23, на який позивачем направлений до податкового органу лист-відповідь, який не містив усіх відомостей щодо запитуваної інформації та підтверджуючих документів.

Саме ненадання у відповіді на письмовий запит запитуваної інформації та підтверджуючих документів слугувало підставою для призначення позапланової перевірки позивача.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що фактичні обставини справи в повній мірі спростовують доводи позивача з приводу відсутності у податкового органу підстав для призначення позапланової перевірки, та протиправності дій щодо проведення позапланової перевірки.

Щодо скасування податкового повідомлення-рішення слід зазначити таке.

Статтею 198 Податкового кодексу України передбачено право платників податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яким є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду (пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу).

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За правилами п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтвердженні податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Кодексу) чи не підтвердженні митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Пунктом 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійснені операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних. Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний період.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Однак наявність законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту, зокрема податкових накладних, виписаних платником податку, є обов'язковою для визнання правомірності формування такого податкового кредиту за умови, якщо відомості в таких документах відповідають дійсності, і якщо господарські операції мали реальний характер та придбані товари (роботи, послуги) використовувалися в господарській діяльності платника податку.

Встановлено, що між позивачем та ТОВ «МТК Трейд» укладено договір купівлі-продажу спортивно-тренажерного обладнання, відповідно до змісту якого ТОВ «МТК Трейд» зобов'язувалось поставити позивачу товар, асортимент, кількість та ціна якого визначаються Специфікацією №1, що є невід'ємною частиною договору.

В підтвердження товарності вказаного правочину позивачем до матеріалів справи додано копії видаткових накладених, податкових накладних, актів приймання-передачі товару, акта-звіряння взаємних розрахунків.

Однак специфікацію до договору, яка відповідно до його вимог є обов'язковою і невід'ємною частиною, позивачем не надано.

Крім того, судами попередніх інстанцій вставлено, що загальна інформація про послуги, зазначені у видаткових накладних, які відповідно до умов договору є підтвердженням передання товару, не є належним доказом надання товару, оскільки не містять посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення; місце складання; реквізитів (дати та номеру) довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій, з урахуванням того, що надані позивачем, крім цього, копії податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, дійшли обґрунтованого висновку про нереальність даних операцій та лише документальне оформлення відповідних господарських відносин з метою податкової вигоди.

Крім того, позивачем не надано жодного сертифікату відповідності товару, або іншої документації, що свідчила б про відповідність обладнання встановленим нормам та стандартам, як це передбачено договором.

Таким чином, судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що надані позивачем документи не дають можливість встановити реальність здійснених операцій та факт використання придбаних товарів (послуг) в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операції з його контрагентом.

Податкове законодавство не ставить в залежність право платника податку на формування витрат та податкового кредиту від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання, зокрема, від результатів звірки контрагентів, однак підставою для відмови в позові у даній справі стали висновки про нереальність господарських операцій за договором.

Разом з тим, судами правомірно не прийнято до уваги посилання податкового органу щодо допущення позивачем порушень п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що полягало у включенні до податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість на підставі податкових накладних, що незареєстровані в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, оскільки матеріалами справи підтверджено, що разом із декларацією з податку на додану вартість за період, в якому такі суми було включено, позивачем подано скаргу на контрагента у зв'язку із його відмовою надати належним чином оформлені та/або зареєстровані в Єдиному державному реєстрі податкові накладні.

Однак дана обставина жодним чином не впливає на правомірність формування позивачем податкового кредиту за результатами взаємовідносин з ТОВ «МТК Трейд», оскільки позивачем не доведено настання реальних наслідків за таким правочином.

За таких обставин, суди попередніх інстанції дійшли вірного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дитячі та спортивні майданчики» відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.02.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.ЦвіркунСудді Л.В.Ланченко Н.Г.Пилипчук