Ухвала суду № 47037251, 06.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2015 року м. Київ К/800/12316/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.11.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2014 року

у справі № 826/17022/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Плазма Люкс Лімітед»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Плазма Люкс Лімітед» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.11.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2014 року, позовні вимоги задоволено. Визнано протиправною та скасовано податкову вимогу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 09.10.2013 року № 252-15. Визнано протиправним та скасовано рішення про опис майна у податкову заставу від 09.10.2013 року № /15/19.1-28.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем з метою своєчасної сплати до бюджету податків та зборів 22.04.2013 року до Приватного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» подано платіжне доручення № 19 на суму 32 898, 00 грн. за березень 2013 року. Вказане платіжне доручення банківська установа прийняла до виконання, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями з відміткою банку від 22.04.2013 року.

07.05.2013 року позивачем надіслано на адресу податкового органу лист від 07.05.2013 року № 21, в якому повідомлено, що 22.04.2013 року ним надано до обслуговуючого банку для виконання платіжне доручення № 19 на суму 32 898, 00 грн. Однак станом на 25.04.2013 року банк не здійснив виконання платіжного доручення від 22.04.2013 року № 19 з власної вини, незважаючи на достатній залишок коштів на поточному рахунку у розмірі 34 015, 69 грн., таким чином, позивач просив звільнити його від відповідальності за несвоєчасне перерахування авансового платежу з податку на додану вартість на прибуток підприємств за березень 2013 року.

27.05.2013 року позивачем надано до Приватного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» платіжне доручення № 20 на суму 27 290, 00 грн. з вимогою сплатити податок на додану вартість за квітень 2013 року. Вказане платіжне доручення банківська установа прийняла до виконання, що також підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями з відміткою банку від 27.05.2013 року.

31.05.2013 року позивачем надіслано на адресу податкового органу лист від 31.05.2013 року № 27, в якому повідомлялося, що 22.04.2013 року ним надано до обслуговуючого банку для виконання платіжне доручення № 20 на суму 27 290, 00 грн. сплату податку на додану вартість за квітень 2013 року. Однак станом на 30.05.2013 року банк не здійснив виконання платіжного доручення від 27.05.2013 року № 20 з власної вини, незважаючи на достатній залишок коштів на поточному рахунку у розмірі 31 515, 00 грн., та знову просив звільнити позивача від відповідальності за несвоєчасне перерахування авансового платежу з податку на додану вартість на прибуток підприємств за квітень 2013 року.

Не зважаючи на відповідні дії позивача, 09.10.2013 року Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві винесена податкова вимога № 252-15 та рішення про опис майна у податкову заставу від 09.10.2013 року № /15/19.1-28.

Таким чином, передумовою винесення оскаржуваних податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу слугував висновок відповідача про несплату позивачем самостійно задекларованих у деклараціях з податку на додану вартість за березень 2013 року податкових зобов'язань 32 898, 00 грн. та квітень 2013 року 27 290, 00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили із того, що відповідачем не доведено фактів недотримання позивачем законодавчо встановлених норм, що регулюють порядок та строки сплати до бюджету узгодженої суми податкових зобов'язань.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на таке.

Відповідно до пп. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України податкові декларації за звітний період подаються протягом 20 календарних днів, що наступають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Пунктом 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів в межах України, а також відповідальність суб'єктів переказу коштів закріплені Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 року № 2346-III (далі - Закон № 2346-III).

Пунктом 8.1 ст. 8 Закону № 2346-III встановлено, що банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Отже, виникнення обов'язку щодо перерахування та сплати в бюджет суми податкового зобов'язання пов'язані саме з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов'язань.

Таким чином, з моменту прийняття банком платіжних доручень від 22.04.2013 року № 19 та від 27.05.2013 року № 20, позивач завершив ініціювання переказу, тобто здійснив сплату податку.

За змістом ст. 32 Закону № 2346-III банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів.

Відповідальність банку щодо невиконання обов'язку щодо зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом № 2346-III, визначена також і законодавством у сфері оподаткування, зокрема п. 129.6 ст. 129 Податкового кодексу України.

Таким чином, відповідальність за несвоєчасність проведення та/або непроведення переказу несе саме банк.

Відтак, з урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, дійшли до юридично правильного висновку про те, що у разі ненадходження або несвоєчасного надходження до державного бюджету грошових коштів не з вини платника податку, останній звільняється від відповідальності за несвоєчасне перерахування або не перерахування таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів.

З огляду на те, що позивачем дотримано нормативні приписи щодо сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, а банк не дотримався обов'язку щодо перерахування суми податкового зобов'язання, суди першої та апеляційної інстанцій, зазначаючи про помилковість висновків відповідача щодо несплати позивачем самостійно задекларованих сум податкового зобов'язання, прийняли законне та обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.11.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2014 року у справі № 826/17022/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук