Ухвала суду № 47037241, 06.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2015 року м. Київ К/800/14453/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2014 року

у справі № 826/7181/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД»

до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників

про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД» звернулось до суду з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.07.2013 року позов залишено без задоволення.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 27.02.2014 року постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 31.01.2013 року № 0000052310.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за жовтень 2012 року, відповідачем складено акт від 18.01.2013 року № 44/40-50/23-20/30307207, яким встановлено наступні порушення: п. 185.1 ст. 185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, оскільки безпідставно віднесено до податкового кредиту вересня 2012 року суму податку на додану вартість в розмірі 12 036, 93 грн. по постачальнику ТОВ «Вторметекспорт», яка не підтверджується перевіркою за вересень 2012 року та підлягає зменшенню; п. 200.1, 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України в результаті чого завищено суму від'ємного значення податку на додану вартість, яка включається до складу наступного податкового періоду за вересень 2012 року на суму податку на додану вартість в розмірі 12 037, 00 грн. та підлягає зменшенню; пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування за жовтень 2012 року на суму податок на додану вартість на загальну суму 12 037, 00 грн. та підлягає зменшенню.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.01.2013 року № 0000052310, яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого за рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 12 037, 00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 6 019, 00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо необґрунтованості позовних вимог.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку щодо протиправності прийнятого податкового повідомлення-рішення, у зв'язку з відсутністю порушень позивачем вимог податкового законодавства.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції.

Статтею 198 Податкового кодексу України передбачено право платників податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яким є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду (пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За правилами п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтвердженні податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Кодексу) чи не підтвердженні митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Пунктом 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійснені операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних. Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний період.

Уразі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що податкові накладні, не зареєстровані в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, включалися до складу податкових зобов'язань у звітному періоді наступному після періоду, в якому були виписані такі податкові накладні.

Факт дотримання процедури подачі заяв зі скаргою на постачальника відповідачем не заперечується.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач відображав податкові зобов'язання і одночасно включав їх суми до податкового кредиту із місячним відрізком з моменту видачі податкових накладних.

Крім того, оскільки у позивача не сплив граничний термін включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, а Податковий кодекс України не містить застережень щодо відсутності права платника податку включати податкові зобов'язання у податкові декларації податкових періодів, відмінних від періодів виникнення зобов'язань, і заява із скаргою на постачальника є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту, то податковий орган неправомірно позбавив позивача права на податковий кредит сформований за рахунок господарських операцій, що мали реальний характер, тим самим спровокувавши у позивача випадок подвійного оподаткування.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун Цвіркун Ю.І.Судді Л.В.Ланченко Ланченко Л.В. Н.Г.Пилипчук Пилипчук Н.Г.