Ухвала суду № 47037225, 06.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" липня 2015 р. м. Київ К/800/56231/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач) Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 року

у справі № 818/3385/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумська фірма «Усе для дому»

до Державної податкової інспекції у м. Сумах

про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сумська фірма «Усе для дому» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 29.05.2013 року у задоволенні позову відмовлено. В частині позовних вимог щодо скасування акта перевірки від 18.01.2013 року №137/152/01555007 - провадження у справі закрито.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 року постанову Сумського окружного адміністративного суду від 29.05.2013 року у справі №818/3385/13-а скасовано в частині відмови у задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення від 08.02.2013 року №0000091502/7915. В цій частині прийнято нову постанову, якою позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 08.02.2013 року №0000091502/7915. В іншій частині постанову Сумського окружного адміністративного суду від 29.05.2013 року залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Сумська фірма «Усе для дому» у повному обсязі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.

У зв'язку із неприбуттям в судове засідання належним чином повідомлених осіб, які беруть участь у справі, ця справа розглядалася у порядку письмового провадження згідно із статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами камеральної перевірки податкової декларації із плати за землю (орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за 2012 рік відповідачем складено акт від 18.01.2013 №137/152/01555007, яким встановлено порушення позивачем вимог пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податкового зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки державної і комунальної власності за листопад 2012 року на суму 20 425, 98 грн.

На підставі акта перевірки позивачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.02.2013 року №0000091502/7915, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності у розмірі 30 638, 97 грн., у тому числі за основним платежем - 20 425, 98 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 10 212, 99 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що податкові зобов'язання по орендній платі за землю в розмірі 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки є такими, що не відповідають чинному законодавству, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним та обґрунтованим.

Задовольняючи позов у відповідній частині, суд апеляційної інстанції виходив із того, що зміна розміру земельного податку, закріплена у Податковому кодексі України, не спричиняє автоматичної зміни орендної плати, визначеної договором, у зв'язку з чим донарахування відповідачем податкового зобов'язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій за податковим повідомленням-рішенням є протиправним.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 05.03.1996 року між позивачем та Сумською міською радою укладено договори оренди земельних ділянок, відповідно до яких позивач отримав у тимчасове користування на 50 років земельні ділянки.

Договорами передбачено, що орендна плата на рік становить 1 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Пунктом 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Положенням п. 288.4 ст. 288 Податкового кодексу України також передбачено, що розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Разом із тим, відповідно до п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу.

Таким чином, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

Відхиляючи доводи позивача про необхідність сплати орендної плати у відповідності до умов договорів, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що договір в частині визначення орендної плати у розмірі 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, не відповідає вимогам чинного законодавства.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності належить до загальнодержавних податків, порядок нарахування та сплати яких регламентовано положеннями Податкового кодексу України. Тому, починаючи з 01.01.2011 року відносини, що виникають щодо сплати орендної плати за земельні ділянки комунальної та державної власності, регулюються приписами Податкового кодексу України.

Враховуючи встановлення законодавством закріпленого мінімального та максимального розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки з набранням чинності Податковим кодексом України позивач мав самостійно перерахувати величину орендної плати з урахуванням вимог пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України.

При цьому, з огляду на норми ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, судом касаційної інстанції враховується правова позиція Верховного Суду України, викладена у судовому рішенні від 02.12.2014 року у справі № 21-274а14 за позовом Приватного акціонерного товариства «Сумська фірма «Усе для дому» до ДПІ у м. Сумах про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції щодо правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 08.02.2013 року №0000091502/7915.

За таких обставин, висновок суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для скасування податкового повідомлення-рішення є помилковим.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Отже, прийняте апеляційним судом нове рішення у справі в частині задоволення позову підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст. ст. 220, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 року у справі №818/3385/13-а в частині задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумська фірма «Усе для дому» та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.02.2013 року №0000091502/7915 скасувати.

В цій частині залишити в силі постанову Сумського окружного адміністративного суду від 29.05.2013 року у справі №818/3385/13-а.

В іншій частині постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 року та постанову Сумського окружного адміністративного суду від 29.05.2013 року у справі №818/3385/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук