Ухвала суду № 47036888, 02.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2015 року м. Київ К/800/2607/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді Ліпського Д.В.,

суддів: Головчук С.В.,

Черпака Ю.К.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, третя особа - Адміністрація Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2013 року позивач звернувся до суду з позовом до Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, третя особа - Адміністрація Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди.

Позивач просив визнати протиправними дії Державної прикордонної служби України щодо ненадання відповіді на адвокатські запити від 13 червня 2013 року № 04/06-2013, від 18 червня 2013 року № 07/06-2013 року, від 3 липня 2013 року № 01/07-2013 та стягнути моральну шкоду у сумі 20 000 грн. У подальшому суд першої інстанції замінив Державну прикордонну службу України на належного відповідача - Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, а в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Адміністрацію Державної прикордонної служби України.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2013 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, рішення першої інстанції - без змін.

Не погоджуючись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанції позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судами неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, у межах, визначених ст. 220 КАС України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22 березня 2007 року позивачу видано Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 3262/10.

7 травня 2013 року між позивачем та ОСОБА_3 укладено договір про надання правових послуг адвоката № 07/13.

16 червня 2013 року, 18 червня 2013 року та 3 липня 2013 року позивач, посилаючись на вказаний договір, звертався до Державної прикордонної служби України із адвокатськими запитами, відповідно, за № 04/06-2013, № 07/06-2013, № 01/07-2013.

Зокрема, у запиті № 01/07-2013 від 3 липня 2013 року позивач просив надати йому інформацію про те: коли востаннє заїздив на територію України (перетинав державний кордон) громадянин Коста Ріки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1; коли востаннє виїжджав з території України громадянин Коста Ріки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1; коли саме в 2010-2012 роках заїздив на територію України (перетинав державний кордон) громадянин Коста Ріки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1; коли саме в 2010-2012 роках виїжджав з території України громадянин Коста Ріки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1. Позивач просив також при можливості надати копії документів, які підтверджують точні дати в'їзду на територію України та виїзду з території України громадянина Коста Ріки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 в період 2010, 2011, 2012 років.

Листами Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 21 червня 2013 року, від 26 червня 2013 року та від 8 липня 2013 року позивачеві відмовлено у наданні інформації.

Відмову у наданні інформації відповідач обґрунтував тим, що відповідно до статті 14 Закону України «Про захист персональних даних» передача відомостей про фізичну особу можлива лише за згодою суб'єкта персональних даних.

Суд першої інстанції відмовляючи у позові дійшов висновку, що відсутні правові підстави для його задоволення.

Колегія суддів погоджується з даним висновком виходячи із наступного.

Відповідно до статті 20 Закону України ,,Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат має право на звернення до органів державної влади з адвокатськими запитами щодо отримання інформації і копій документів, необхідних для надання правової допомоги клієнту.

Згідно із статтею 24 цього Закону орган державної влади, його посадові та службові особи, яким направлено адвокатський запит, зобов'язані не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом.

Статтею 26 вказаного Закону передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, при цьому адвокат зобов'язаний діяти в межах повноважень, наданих клієнтом.

Стаття 20 Закону України ,,Про інформацію" поділяє інформацію за порядком доступу на відкриту та інформацію з обмеженим доступом.

За змістом статті 21 Закону України ,,Про інформацію" інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень.

Згідно статті 2 Закону України ,,Про захист персональних даних" персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

У статті 14 Закону України «Про захист персональних даних» міститься заборона щодо поширення персональних даних без згоди суб'єкта персональних даних або уповноваженої ним особи, крім випадків, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Згідно пунктів 22,24,25 Положення про базу даних ,,Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України", затвердженого наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 25 червня 2007 року № 472, інформацiя про особу не може бути надана третiй особi або поширена будь-яким iншим чином без письмової згоди особи, вiдомостi про яку занесено до Бази даних осiб, крiм випадкiв, передбачених законами України, інформацiя з Бази даних осiб надається у формi витягiв безкоштовно на письмову вимогу суду, прокуратури, органiв дiзнання i слiдства та iнших органiв державної влади (посадових осiб) у зв'язку з здiйсненням ними повноважень, визначених чинним законодавством України, доступ до iнформацiї, що зберiгається в Базi даних осiб, надається уповноваженим посадовим особам Державної прикордонної служби України, iнших правоохоронних органiв та органiв державної влади (далi - користувачi) вiдповiдно до законодавства в порядку, що визначається окремим наказом Адмiнiстрацiї Держприкордонслужби України.

Відповідно до статті 11 Закону України ,,Про інформацію" інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Конституційний суд України у своєму рішення № 2-рп/2012 від 20 січня 2012 року до персональних даних відноситься наступна інформація: національність, освіта, сімейне становище, релігійні переконання, стан здоров'я, матеріальне становище, адреса, дата і місце народження, місце проживання та місце перебування, відомості про особисті майнові та немайнові відношення особи з іншими особами, відомості про події та явища, які відбувалися у побутовій, інтимній, товариській, професіональній, діловій та іншій сферах життя особи.

Таким чином, враховуючи, що законом не передбачено право адвоката на отримання інформації з обмеженим доступом, а позивачем не була надана згода громадянина Коста Ріки ОСОБА_3 на отримання позивачем конфіденційної інформації про нього, а також в договорі про надання правових послуг адвоката від 7 травня 2013 року № 07/13 позивачу не делеговані повноваження на отримання конфіденційної інформації - позивач не мав права на отримання запитуваної інформації, а Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України відмовляючи ОСОБА_2 у наданні інформації діяв в межах законодавства України.

Враховуючи те, що посилання позивача в касаційній скарзі на порушення судами норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судами повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішеннях, які належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають вимогам матеріального та процесуального закону, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, третя особа - Адміністрація Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.В. Ліпський

Судді: С.В. Головчук

Ю.К. Черпак