Ухвала суду № 47028233, 16.07.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції - Матійчук Г.О.

№ 22-ц/796/7813/2015 Доповідач - Борисова О.В.

Справа №757/26182/14-ц

м. Київ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2015 року колегія суддів судової палати з розглядуцивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Гаращенка Д.Р.

при секретарі: Кутц А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 06 січня 2015 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, третя особа: ОСОБА_4 про витребування майна із чужого незаконного володіння та про скасування державної реєстрації права власності на квартиру,-

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з вказаним позовом, разом з яким подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1.

Заяву мотивовано наявністю загрози відчуження спірної квартири третім особам, що утруднить чи зробить неможливим виконання судового рішення.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 06 січня 2015 року заяву представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_5 про забезпечення позову по цивільній справі № 757/26182/14-ц задоволено.

Накладено арешт на належну на праві вланості ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій просив ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу про відмову в забезпеченні позову.

Посилається на те, що судом першої інстанції порушені вимоги процесуального законодавства та не враховані роз'яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову».

Зазначає, що в оскаржуваній ухвалі не наведено жодних обставин на підставі яких суд дійшов висновку, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне приміщення може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Також зазначає, що у позивача є ще одна квартира в якій він на даний час офіційно зареєстрований та фактично проживає.

Сторони та треті особи в судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, а тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді Борисової О.В., обговоривши доводи скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ст.151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову.

Частиною 3 ст.151 ЦПК України визначено, що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Згідно з ч.3 ст.152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Як зазначено в п.п.1,3,4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч.4 ст.151 ЦПК України), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.

Згідно з п.1 ч.1 ст.152 ЦПК позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що даний вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами та не забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Доводи апеляційної скарги про те, що в оскаржуваній ухвалі не наведено жодних обставин на підставі яких суд дійшов висновку про те, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне приміщення може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки як вбачається з матеріалів справи між сторонами дійсно виник спір щодо нерухомого майна, а загроза утруднення або неможливості виконання рішення суду наявні тоді, коли у сторони спору до його вирішення є можливість розпорядитися об'єктом права, що став предметом спору.

Не заслуговують також на увагу колегії суддів посилання апелянта на те, що у позивача є ще одна квартира в якій він на даний час офіційно зареєстрований та фактично проживає, оскільки зазначена обставина не стосується предмета спору та не має значення для вирішення питання про забезпечення позову.

Таким чином ухвала Печерського районного суду м. Києва від 06 січня 2015 року постановлена з додержанням вимог процесуального законодавства, внаслідок чого підстав для її скасування, з мотивів викладених в апеляційній скарзі не вбачається.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 307, 312, 313, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - відхилити.

Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 06 січня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий:

Судді: