Ухвала суду № 47028192, 16.07.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Гаращенка Д.Р.

суддів Борисової О.В., Ратнікової В.М.

при секретарі Кутц А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргоюуповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «АКБ «Київ» - Кічука Олега Івановича на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «АКБ «Київ» про повернення суми депозиту та процентів, -

ВСТАНОВИЛА:

Справа № 761/39065/14-ц№ апеляційного провадження: 22-ц/796/9497/2015Головуючий у суді першої інстанції: Мальцев Д.О.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Гаращенко Д.Р.25 грудня 2014 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ПАТ «АКБ «Київ», в якому просив стягнути з відповідача на свою користь суму депозитного вкладу за договором банківського строкового вкладу від 25.11.2014р. в розмірі 8004,00 грн., суму нарахованих відсотків станом на 30.11.2014р. в розмірі 437,65 грн., а також суму відсотків за період з 01.12.2014р. до дати ухвалення судового рішення по справі з розрахунку 18% річних..

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що 25.11.2013р. між сторонами було укладено договір №149093 банківського строкового вкладу «Пенсійний плюс». Відповідно до умов якого позивачем внесено на відкритий відповідачем депозитний рахунок грошові кошти в сумі 8 004 грн., строком до 30.11.2014р., зі сплатою відсотків за депозитом у розмірі 18%. Після закінчення строку депозиту, позивач звернувся до відповідача із заявою про повернення грошових коштів за договором банківського вкладу, проте відповідачем, в порушення умов договору, кошти повернуті не були.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 лютого 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача суму заборгованості за договором банківського строкового вкладу «Пенсійний плюс» від 25.11.2013р. в розмірі 8004,00 грн., та суму нарахованих відсотків станом на 30.11.2014р. в розмірі 437,65 грн. Крім того з відповідача на користь держави стягнуто судовий збір у сумі 243,60 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

10 квітня 2015 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «АКБ «Київ» - Кічук О.І. звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з заявою про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 19 травня 2015 року, вказану заяву залишено без задоволення.

Не погоджуючись з заочним рішенням суду, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «АКБ «Київ» - Кічук О.І. подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи і порушення норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування своїх апеляційних вимог вказував, що суд першої інстанції, при ухвалені рішення, в резолютивній частині не правильно вказав дату укладання договору, а саме зазначив 2014 рік, хоча на справі договір був укладений в 2013 році. Також, апелянт зазначав, що на виконання п.5.1 Договору, після закінчення строку вкладу, банком повернуто суму депозиту та нараховані проценти позивачеві шляхом зарахування на поточний і поточний картковий рахунки позивача, відкриті у банку, а тому відповідач виконав взяті на себе зобов'язання за договором. Матеріали справи, на думку апелянта, також не містять будь-яких доказів звернення позивача до відповідача про повернення коштів згідно договору. Крім того, судом першої інстанції, всупереч ст.ст. 27,35,36 ЦПК України не було прийнято рішення по клопотанню відповідача про залучення НБУ у якості 3-ї особи. Також, апелянт звертав увагу, що на підставі постанови Кабінету міністрів України від 11.02.2015 року №61 «про деякі питання участі держави у виведенні з ринку ПАТ АКБ «Київ», зобов'язання відповідача, в тому числі і перед позивачем, перейшли до АБ «Укргазбанк». На думку апелянта, у зв'язку із віднесенням банку до категорії неплатоспроможних постановою Правління НБУ від 24.02.2015 року, судом першої інстанції були грубо порушені норми матеріального права, оскільки ним безпідставно не застосовано ч.5 ст.36 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно до якої, під час дії у банку тимчасової адміністрації, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача.

Особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не з'явилися, були належним чином повідомлені про день, час та місце апеляційного розгляду, тому розгляд справи за апеляційною скаргою на підставі ч. 2 ст. 305 ЦПК України проведено за їх відсутності.

Вислухавши доповідь судді Гаращенка Д.Р., вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.

Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні частини позовних вимог сторонами не оскаржується, а тому в апеляційному порядку не перевіряється.

Судом встановлено, що 25 листопада 2013 року між сторонам було укладено договір №149093 банківського строкового вкладу «Пенсійний плюс», строком на 370 календарних днів, дата повернення депозиту - 30 листопада 2014 року, процентна ставка за користування депозитом складає 18,00% річних (а.с. 5-6).

Відповідно до п.п. 1.1.,1.2 вказаного договору, позивач вніс грошові кошти на вкладний (депозитний) рахунок НОМЕР_1, що підтверджується платіжним дорученням №15550056, а тому свої зобов'язання за договором виконав належним чином. (а.с.7)

01 грудня 2014 року, у зв'язку із закінченням строку депозиту, передбаченого договором, позивач звернувся до відповідача із заявою про повернення грошових коштів у сумі 8 004 грн. та 437, 65 грн. нарахованих відсотків. (а.с. 8)

На вказану заяву, відповідач відповів відмовою, мотивуючи це тим, що у зв'язку з недостатністю коштів у банку, зобов'язання перед клієнтами виконуються в межах наявних коштів у касі банку. (а.с.9)

У зв'язку із викладеним, ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань по поверненню вкладу з нарахованими процентами у строки, встановлені у договорі, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми вкладу у розмірі 8004,00 грн. та 437,65 грн. нарахованих відсотків є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.1066 та ч. 1 ст.1067 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.

Згідно ч.3 ст.1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 1074 ЦК України встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Враховуючи вказані норми права, те, що позивач, належним чином виконуючи умови договору банківського вкладу, звернувся до банку про повернення коштів після закінчення строку вкладу, передбаченого договором, а також те, що матеріали справи не містять жодних доказів, що на момент вказаного звернення позивача до банку, існували будь які обмеження фінансових операцій щодо видачі коштів банком, передбачені вказаними правовими нормами, то колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог позивача.

Колегія суддів бере до уваги доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції помилково в резолютивній частині рішення зазначено, що договір банківського вкладу №149093 укладено 25.11.2014 р., а не 25.11.2013р., проте це не впливає на правильність вирішення справи по суті, та не є підставою для скасування рішення, адже в силу ч.2 ст.308 ЦПК України, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Крім того, вказана помилка суду першої інстанції може бути виправлена в порядку ст.219 ЦПК України.

Колегія суддів також бере до уваги те, що судом першої інстанції, в порушення цивільного процесуального закону, не було вирішено клопотання відповідача про залучення до справи 3-ї особи, проте відповідно до вимог ч. 3 ст.309 ЦПК України, порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, проте суд першої інстанції правильно та справедливо вирішив спір.

Не відповідають матеріалам справи доводи апелянта, про те, що матеріали справи не містять будь-яких доказів звернення позивача до відповідача про повернення коштів згідно договору, адже колегією суддів було встановлено, що позивач звертався до банка із вказаною вимогою, проте отримав відмову. (а.с.8-9)

Не заслуговують на увагу колегії суддів доводи апеляційної скарги про те, що на виконання п.5.1 Договору, після закінчення строку вкладу, банком повернуто суму депозиту та нараховані проценти позивачеві шляхом зарахування на поточний і поточний картковий рахунки позивача, відкриті у банку, а тому відповідач виконав взяті на себе зобов'язання за договором, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Всупереч вказаному, апелянтом не було долучено до матеріалів справи доказів на підтвердження вказаних доводів апеляційної скарги.

Більш того, відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. За змістом зазначеної норми закону та ст. 1058 ЦК України, яка регулює правовідносини, що випливають з договору банківського вкладу, зобов'язання банку з повернення вкладу вважається виконаним, коли вкладнику буде надана реальна можливість отримати та розпорядитися вкладом на свій розсуд (наприклад, перерахування на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, з якого вкладник може зняти кошти чи проводити ними розрахунки з допомогою платіжної банківської картки). У випадку перерахування коштів на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, однак не надання вкладнику можливості використання цих коштів зобов'язання банку з повернення вкладу не є виконанимі до банку слід застосувати відповідальність за порушення грошового зобов'язання, передбачену ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року (справа №6-140цс13) та відповідно до ст. 360-7 ЦПК України обов'язково має враховуватись іншими судами України.

Судова колегія відхиляє доводи апеляції про те, що на підставі постанови Кабінету міністрів України від 11.02.2015 року №61 «про деякі питання участі держави у виведенні з ринку ПАТ АКБ «Київ», зобов'язання відповідача, в тому числі і перед позивачем, перейшли до АБ «Укргазбанк», а тому суд першої інстанції незаконно стягнув кошти з відповідача, оскільки у вказаній постанові зазначено, що ПАТ АКБ «Укргазбанк» придбаває активи та зобов'язання ПАТ АКБ «Київ» у разі віднесення останнього Національним банком України до категорії неплатоспроможних. На момент винесення рішення судом першої інстанції, ПАТ АКБ «Київ» не був віднесений до категорії неплатоспроможних.

Також колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що оскільки 24 лютого 2015 року Правлінням Національного банку України прийнято рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних та виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про запровадження тимчасової адміністрації у вказаному банку, то до правовідносин сторін повинні застосовуватись норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», виходячи з наступного.

Стаття 58 Конституції України визначає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність сторін.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено 23 лютого 2015 року, а ПАТ АКБ «Київ» віднесено до категорії неплатоспроможних тільки 24 лютого 2015 року та в ньому запроваджено тимчасову адміністрацію з 25 лютого 2015 року, тобто рішення ухвалено до введення у банку тимчасової адміністрації, то положення ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» на спірні правовідносини не поширюються.

Отже, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 лютого 2015 року є таким, що ухвалене з додержанням вимог закону. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції не впливають.

Керуючись ст.ст. 218, 303-305, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «АКБ «Київ» - Кічука Олега Івановича - відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 лютого 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді