Ухвала суду № 47027601, 15.07.2015, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/1557/15

Головуючий у 1-й інстанції: Матущак В.В.

Суддя-доповідач: Загороднюк А.Г.

15 липня 2015 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Загороднюка А.Г.

суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Бондаренко С.А.,

представника позивача - Романюка С.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Красилівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 травня 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Промлит-1" до Красилівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Хмельницькій області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 травня 2015 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволені позову. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення.

Під час судового засідання представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити рішення суду І інстанції без змін.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи. Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено з матеріалів справи, в період з 30 жовтня 2014 року по 19 листопада 2014 року посадовими особами Красилівської ОДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Промлит-1» з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість по проведених фінансово-господарських операціях із ТОВ "Протектід", ТОВ "Гео-ленд Лімітед", ТОВ "Тріумф", ТОВ "Торгвеста" за період з 01 липня 2014 року по 31 серпня 2014 року, за результатами якої складено акт від 26 листопада 2014 року №1751/22/38418053 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог п.198.2, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість за період, що перевірявся, у загальному розмірі 16669,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 09 грудня 2014 року №0004062201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 25003,50 грн., з яких 16669,00 грн. - за основним платежем та 8334,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Як слідує з акту перевірки та матеріалів справи, підставою для донарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість слугували висновки перевіряючого про безпідставне формування позивачем податкового кредиту за результатами господарських операцій з ТОВ «Торгвеста», оскільки, на переконання податкового органу, правочини укладені позивачем з вказаним контрагентом були укладені без мети настання реальних наслідків і відсутність необхідних умов для здійснення ТОВ «Торгвеста» господарської діяльності.

Позивач не погоджуючись з вказаним рішенням, звернувся до суду.

Суд І інстанції, задовольняючи адміністративний позов, виходив з того, що господарські операції між позивачем та його контрагентом-постачальником мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємство ознак фіктивності на час здійснення господарських операції не мало, що зумовлює хибність висновків контролюючого органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаним контрагентом за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суду погоджується з таким висновком суду І інстанції з огляду на наступні обставини.

Підпунктом 14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п.198.2 ст.198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), відповідно до п.98.4 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Пунктами 201.4, 201.6 ст.201 ПК України, встановлено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Також, згідно п.36.1, п.36.5 ст.36, п.38.1 ст.38, п.44.1 ст.44, п.47.1 ст.47, п.49.2 ст.49 ПК України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Під час розгляду справи встановлено, що у перевіреному контролюючим органом періоді ТОВ "Промлит-1", в межах своєї господарської діяльності, укладено договір №1-07 від 01 липня 2014 року із контрагентом-постачальником ТОВ «Торгвеста» щодо поставки плитки чавунної.

Придбані товарно-матеріальні цінності були використані позивачем у власній господарській діяльності, а саме для виготовлення на замовлення ДП "Красилівський агрегатний завод" колосникової решітки та дверцят, а також на замовлення ТОВ "Промислове транспортне обладнання" виготовлення гальмівних колодок.

В матеріалах справи в повному об'ємі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом, зокрема, договір поставки №1-07 від 01 липня 2014 року, рахунок на оплату №1807/009 від 18 липня 2014 року, видаткова накладна №1897/009 від 18 липня 2014 року, податкова накладна від 18 липня 2014 року №65, товарно-транспортна накладна від 18 липня 2014 року, рахунок на оплату №1807/010 від 18 липня 2014 року, видаткова накладна №1807/010 від 18 липня 2014 року, податкова накладна від 18 липня 2014 року №66, товарно-транспортна накладна від 18 липня 2014 року, платіжне доручення №1689 від 18 липня 2014 року. Зазначені документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Видані контрагентом позивачу податкові накладні не мають недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

У акті перевірки, в якості доказу не підтвердження реальності господарських операцій, є твердження податкового органу про неможливість реального виконання укладених позивачем з ТОВ «Торгвеста» правочинів, через відсутність у останнього необхідних умов для ведення господарської діяльності, що підтверджується показаннями ОСОБА_3 - директора ТОВ "Торгвеста" (протокол допиту ОСОБА_3, складеного старшим слідчим СУ ФР ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ГУ Міндоходів України старшим лейтенантом Козак Л.С., в ході кримінальної справи №3201400010000104, який повідомив, що ніколи не вів підприємницької діяльності, печаток не отримував, жодних первинних документів не підписував.

Колегія суду погоджується з висновком суду І інстанції, що зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Враховуючи вищевикладене, відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення діяв всупереч податкового законодавства України.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 , ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Красилівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Хмельницькій області залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 травня 2015 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 20 липня 2015 року.

Головуючий Загороднюк А.Г.

Судді Драчук Т. О.

Полотнянко Ю.П.