Ухвала суду № 47027484, 08.07.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2015 р. Справа № 815/8165/13-а

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Свида Л. І.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІЕЛСІ ГРУП» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

28.11.2013р. ТОВ «ТІЕЛСІ ГРУП» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області, в якому, разом з уточненням, просило суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо проведення планової виїзної перевірки та складання акту перевірки №1105/15-32-22-04/36232601 від 28.08.2013 року;

- визнати протиправними дії відповідача щодо анулювання реєстрації свідоцтва платника податку на додану вартість №100332768 від 11.04.2011 року;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.09.2013 року №0003032204 - збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток у сумі 212 876 грн., з яких за основним платежем у розмірі 170697 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 42179 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.09.2013 року №0002982204 - збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 353 351 грн., з яких за основним платежем у розмірі 282681 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 70670 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.09.2013 року №0003012204 - збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 680 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0004951760 - збільшено суму грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб у сумі 3206,13 грн., з яких за основним платежем у розмірі 7364,9 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1841,23 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.09.2013 року №0000192270, яким нараховано суму грошового зобов'язання за платежем пеня в сфері ВЕД у розмірі 65428,68 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем було порушено порядок проведення перевірки, а висновки акту перевірку є необґрунтованими та спростовуються первинними документами, а тому спірні податкові повідомлення-рішення є неправомірними та такими, що підлягають скасуванню.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 24.02.2014 року адміністративний позов ТОВ «ТІЕЛСІ ГРУП» задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0003012204 від 23.09.2013 року в частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 340 грн. Визнано протиправним та скасовано №0004951760 в частині нарахування грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб у розмірі 3080,84 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 770,21 грн. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ДПІ у Приморському районі м.Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області 27.03.2014р. подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24.02.2014 року та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю та /або неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, сповіщених належним чином про дату, час і місце судового розгляду.

Заслухавши суддю - доповідача, та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ТОВ «ТІЕЛСІ ГРУП» зареєстровано як юридичну особу Виконавчим комітетом Одеської міської ради, знаходиться на обліку як платник податків в ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області, у період з 12.02.2009 року по 12.01.2011 року, з 11.04.2011 року по 13.08.2012 року та з 01.11.2012 року є платником податку на додану вартість.

В серпні 2013 року, посадовими особами відповідача, відповідно до плану-графіку, на підставі направлень, повідомлення про проведення перевірки та наказу, які вручені представнику позивача під розписку, була проведена планова виїзна перевірка ТОВ «ТІЕЛСІ ГРУП» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт №1105/15-32-22-04/36232601 від 28.08.2013 року.

Так, зазначеною перевіркою встановлено порушення ТОВ «ТІЕЛСІ ГРУП», зокрема, п.п.4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.138.2 ст.138, п.139.1 ст.139 ПК України, що призвело до заниження позивачем податку на прибуток за 2011-2012 роки у розмірі 170697 грн., п.184.7 ст.184 ПК України, що призвело до заниження позивачем ПДВ за серпень 2012 року у розмірі 282681 грн., п.п.7.8.1 п.7.8 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п.4.1.1 п.4.1 ст.4 Закону України «Про погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», ст.49 ПК України, тобто, ненадання до податкового органу податкових декларацій з податку на додану вартість за травень, червень, липень 2010 року, квітень 2011 року, ст.2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» в частині несвоєчасного надходження імпортної продукції на митну територію України в законодавчо встановлені терміни, п.162.1 ст.162, п.163.1 ст.163, п.п.164.2.17 абз. "е" п.164.2 ст.164, п.167.1 ст.167, п.п.168.1.2 п.168.1 ст.168 ПК України, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб за лютий 2011 року, березень 2012 року, липень 2012 року на суму 7364,90 грн.

На підставі вказаного акту перевірки та виявлених порушень, уповноваженою особою податкового органу винесено податкові повідомлення-рішення:

- №0003032204 від 23.09.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток за основним платежем у розмірі 170697 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 42179 грн.;

- №0002982204 від 23.09.2013 року, яким позивачу збільшена сума грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 282681 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 70670 грн.;

- №0003012204 від 23.09.2013 року, яким позивачу нарахована сума штрафних (фінансових) санкцій за неподання податкової звітності з податку на додану вартість на суму 680 грн.;

- №0004951760 від 23.09.2013 року, яким позивачу збільшена сума грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб за основним платежем у розмірі 7364,9 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 1841,23 грн.;

- №0000192270 від 11.09.2013 року, яким позивачу нарахована пеня за порушення в сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 65428,68 грн.

Не погоджуюсь з зазначеними рішеннями та діями податкового органу, позивач оскаржив їх до суду.

Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог та відповідно з часткової протиправності рішень відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, цілком погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

А згідно із ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

Відповідно до приписів п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім НБУ) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Положеннями ж п.75.1 ст.75 ПК України, в свою чергу, передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Так, як встановлено судовою колегією з матеріалів справи та спірного акту перевірки, підставою для визначення підприємству позивача податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств стало неправомірне включення до валових витрат сум витрат, пов'язаних з переобладнанням автомобілів за договором №10/05-12 від 10.05.2012 року, укладеним між позивачем та ПрАТ «ТІ ЕЛ СІ СЕРВІС».

По справі встановлено, що між ТОВ «ТІЕЛСІ ГРУП» та ПрАТ «ТІ ЕЛ СІ СЕРВІС» 10.05.2012 року було укладено договір №10/05-12, за умовами якого ТОВ «ТІЕЛСІ ГРУП» доручає, а ПрАТ «ТІ ЕЛ СІ СЕРВІС» приймає на себе зобов'язання надати комплекс послуг з переобладнання транспортних засобів з встановленням запчастин і використанням супутніх товарів, необхідних при проведенні зазначених робіт, на станції технічного обслуговування та ремонту автомобілів за місцем розташування ПрАТ «ТІ ЕЛ СІ СЕРВІС»: м.Одеса, вул.Моторна,6.

На підтвердження виконання передбачених цим договором робіт, позивачем до суду 1-ї інтсанції надано акти здачі-прийняття робіт №ОУ-0000192 від 18.05.2012 року, №ОУ-0000193 від 23.05.2012 року, №ОУ-0000195 від 24.05.2012 року та наряди-замовлення №0192 від 18.05.2012 року, №0193 від 23.05.2012 року, №0195 від 24.05.2012 року.

Також, зазначені витрати були віднесені ТОВ «ТІЕЛСІ ГРУП» до собівартості придбаних та реалізованих товарів (робіт, послуг) та включені в ряд. 05.1 Декларації за півріччя 2012 року у сумі 803080 грн.

У відповідності до приписів п.п.14.1.27 п.14.1 ст.27 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

А згідно із положеннями п.138.2 ст.138, ст.139 ПК України, не відносяться до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Разом з тим, як видно з матеріалів справи, позивачем не надано до суду 1-ї та 2-ї інтсанцій документів, які б підтверджували пов'язаність з власною фінансово-господарською діяльністю здійснених витрат за договором №10/05-12 від 10.05.2012 року, а також не надано документальних доказів щодо права власності позивача або інших осіб на переобладнані автомобілі, чи докази їх реалізації, тощо.

Крім того, позивачем не надано і документів на транспортні засоби, а також рахунків на виконані роботи, актів прийняття-передачі транспортних засобів в момент їх прийняття для переобладнання та передачі замовнику після виконання робіт, тарифів та розцінок, довіреності на отримання транспортних засобів, наявність яких передбачена договором №10/05-12 від 10.05.2012 року, що, в свою чергу, не дає можливості встановити кому саме належать ці транспортні засоби, переобладнання яких здійснювалось, як вони використані в господарській діяльності, як формувалась вартість робіт, тощо.

Таким чином, на думку судової колегії, позивач, в ході розгляду справи в суді 1-ї інстанції не спростував висновків, викладених в акті перевірки, не довів правомірність формування своїх витрат по операціям з ПрАТ «ТІ ЕЛ СІ СЕРВІС», а тому, відповідно, окружний суд дійшов обґрунтованого висновку про правомірність зменшення податковим органом витрат по цим операціям та визначених у зв'язку із цим податкових зобов'язань з податку на прибуток.

Окрім того, на думку суду, відповідачем правомірно визначено позивачу заниження інших доходів по сумі відсотків, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, яка залишається не поверненою на кінець звітного періоду, що не заперечувалось позивачем в адміністративному позові, уточненому адміністративному позові та представником позивача під час розгляду справи.

Відповідно до вимог п.1.22.2 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28.12.1994р. (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), п.п.14.1.257 п.14.1 ст.14 ПК України, поворотною фінансовою допомогою є сума коштів, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами.

Проте, в порушення приписів п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР та п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135 ПК України, позивач не включив до інших доходів суму процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається не поверненою на кінець звітного періоду, в результаті чого ним були занижені інші доходи протягом 2011-2012 років.

Отже, враховуючи викладене, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає правомірним нарахування позивачу грошового зобов'язання по податку на прибуток із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 212876 грн. за податковим повідомленням-рішенням №0003032204 від 23.09.2013 року, а тому підстав для його скасування не має.

Також, як встановлено по справі, під час перевірки податковим органом було встановлено факт заниження позивачем за серпень 2012 року своїх податкових зобов'язань з ПДВ в сумі 282681 грн.

Як вбачається з матеріалів справи і не заперечується сторонами, у ТОВ «ТІЕЛСІ ГРУП» була анульована реєстрація платника ПДВ з 12.01.2011 року по 11.04.2011 року та з 13.08.2012 року по 01.11.2012 року

Відповідно до вимог п.184.5, п.184.6, п.184.7 ст.184 ПК України, з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних. У разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.

Якщо товари/послуги, необоротні активи, суми податку по яких були включені до складу податкового кредиту, не були використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, такий платник податку в останньому звітному (податковому) періоді не пізніше дати анулювання його реєстрації як платника податку зобов'язаний визначити податкові зобов'язання по таких товарах/послугах, необоротних активах виходячи із звичайної ціни відповідних товарів/послуг чи необоротних активів, крім випадків анулювання реєстрації як платника податку внаслідок реорганізації платника податку шляхом приєднання, злиття, перетворення, поділу та виділення відповідно до закону.

По справі встановлено, що позивач надав до податкового органу Декларації з податку на додану вартість за січень 2011 року та серпень 2012 року без нарахування податкових зобов'язань на об'єкти умовної продажі, стосовно яких був нарахований податковий кредит у минулих або поточному податкових періодах.

Під час перевірки було проведено розрахунок для визначення податкових зобов'язань на об'єкти умовної продажі, що перебувають в обліку платника податку на день анулювання його реєстрації як платника податку на додану вартість, стосовно яких раніше був нарахований податковий кредит.

За даними оборотно-сальдової відомості по рахунку 28 "Товари на складі" перебувають на обліку ТМЦ загальною вартістю: станом на 12.01.2011 року - 0 грн., станом на 13.08.2012 року - 1074195 грн.; за даними оборотно-сальдової відомості по рахунку 10 "Основні засоби" перебувають на обліку транспортні засоби загальною вартістю станом на 12.01.2011 року - 0 грн., станом на 13.08.2012 року - 339211 грн.

Розрахована сума податкових зобов'язань на об'єкти умовної продажі дорівнює: за січень 2011 року - 0 грн., за серпень 2012 року - 622681 грн.

Таким чином, за вказаних обставин, позивачем, в порушення вимог п.184.7 ст.184 ПК України, було занижено податкові зобов'язання по ПДВ за серпень 2012 року на 282681 грн., а тому, відповідно, відповідач цілком правомірно збільшив підприємству позивача суму грошового зобов'язання по ПДВ із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 353351 грн. за податковим повідомленням-рішенням №0002982204 від 23.09.2013 року.

Далі, що ж стосується позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення №0000192270 від 11.09.2013 року, яким позивачу нарахована пеня по операціям в сфері зовнішньоекономічної діяльності, то судова колегія з цього приводу вважає, що в цій частині позовні вимоги теж не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Так, з матеріалів справи видно, що між ТОВ «ТІЕЛСІ ГРУП» та компанією-нерезидентом «GLAAS GLOBAL Sales GmbH», Федеративна Республіка Німеччина, 30.05.2012 року був укладений договір купівлі-продажу №172/120530, за яким 07.06.2012 року ТОВ «ТІЕЛСІ ГРУП» був здійснений авансовий платіж на р/рахунок компанії-нерезидента «GLAAS GLOBAL Sales GmbH» у сумі 130260 євро.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» №185/94-ВР від 23.09.1994р., граничний термін надходження імпортної продукції на митну територію України припадає на 04.12.2012 року, проте фактично товар надійшов від компанії-нерезидента «GLAAS GLOBAL Sales GmbH» на адресу позивача 20.12.2012 року за ВМД №500060804/2012/359.

Згідно із положеннями ст.4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», порушення резидентами строків надходження товару тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3% вартості недопоставленого товару в іноземній валюті, перерахованого у грошову одиницю України за валютним курсом НБУ на день виникнення заборгованості, а тому позивачу була нарахована пеня в сумі 65428,68 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не заперечує факт порушення ним вимог Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», проте зазначає, що податковим органом нарахована пеня поза межами строків, визначених ст.250 ГК України, тобто з пропуском шестимісячного строку з дня виявлення порушення та річного строку з дня вчинення цього порушення.

Як слідує зі змісту вимог ст.ст.238,250 Господарського кодексу України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Проте, слід зазначити, що дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи доходів і зборів.

Отже, виходячи з системного аналізу зазначених норм діючого на той час законодавства, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що до пені, яка нараховується відповідно до Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та стягується податковим органом на підставі норм Податкового кодексу України, строки, передбачені ст.250 ГК України не розповсюджуються, а тому, відповідно, спірне податкове повідомлення-рішення №0000192270 від 11.09.2013 року є правомірним та скасуванню не підлягає.

Стосвно ж інших позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення №0003012204 від 23.09.2013 року, то суд 2-ї інстанції, як і окружний суд, вважає, що воно підлягає скасуванню, але лише в частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 340 грн., виходячи з наступного.

Так, відповідно до вимог п.п.4.1.4 п.4.1 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-III від 21.12.2000р., п.п.7.8.1 п.7.8 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (які діяли в 2010 році) та ст.49 ПК України, податкові декларації подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю (у т.ч. в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

А згідно із положеннями п.п.17.1.1 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та ст.120 ПК України, неподання платником податків декларацій тягне за собою накладення штрафу в розмірі 170 грн. за кожне таке неподання.

Як вбачається зі спірного акту перевірки та пояснень представника відповідача, ТОВ «ТІЕЛСІ ГРУП» не надало до податкового органу Декларації з податку на додану вартість за травень 2010 року та квітень 2011 року.

Слід вказати, що зазначені обставини не були спростовані позивачем ні під час перевірки, ні в ході розгляду справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій, а також не надані докази отримання працівником ДПІ у Приморському районі м. Одеси вищезазначених декларацій особисто або відправлення їх поштовим зв'язком чи електронною поштою, а тому, до підприємства позивача було цілком правомірно застосовано штрафні санкції в розмірі 340 грн.

Разом з цим, судами встановлено, що податкові декларації з ПДВ за червень 2010 року і липень 2010 року до ДПІ у Приморському районі м. Одеси надходили, проте не були прийняті в зв'язку з їх невірним заповненням (т.б. відсутній ідентифікаційний номер керівника) та їм був присвоєний статус «Не визнано як податкова декларація».

Однак, суду не надано доказів письмового повідомлення позивача податковим органом про таке не прийняття податкової звітності, що було передбачено Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та наказом ДПА України №827 від 31.12.2008 року (які діяли на час виникнення спірних правовідносин), а тому застосування штрафних санкцій за неподання цих декларацій є неправомірним.

Таким чином, за вказаних вище обставин, спірне податкове повідомлення-рішення №0003012204 від 23.09.2013 року підлягає скасуванню лише в частині нарахування штрафних санкцій у розмірі 340 грн.

Що ж стосується позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення №0004951760, то апеляційний суд вважає, що воно теж підлягає частковому скасуванню, т.б. в частині нарахування грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб у розмірі 3080,84 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 770,21 грн., виходячи з наступного.

Так, по справі з матеріалів перевірки встановлено, що позивачем, в порушення вимог п.п.168.1.2 п.168.1 ст.168 ПК України, який передбачає сплату податку до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом, фактично не був сплачений до бюджету податок на доходи фізичних осіб у сумі 1502,56 грн. за платіжним дорученням №18 від 28.03.2012 року, що представником позивача не заперечувалось.

Крім того, позивачем додатковою відомістю нарахування заробітної плати за лютий 2011 року була нарахована благодійна допомога ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без утримання податку на доходи фізичних осіб та сплачені ці кошти їм 10.02.2011 року.

Як видно з матеріалів справи, зазначені кошти були сплачені позивачем по виконавчим провадженням про стягнення з нього компенсації за несвоєчасну сплату заробітної плати за рішеннями Приморського районного суду м.Одеси.

При цьому, сума не утриманого та не перерахованого податку на доходи фізичних осіб склала 2781,50 грн.

Відповідно до абз. "е" п.п.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України, до загального оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий як додаткове благо у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг).

А згідно із п.167.1 ст.167, ст.168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку 15% бази оподаткування щодо доходів нарахованих (виплачених, наданих), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Таким чином, позивач, як податковий агент, був зобов'язаний сплатити податок на доходи фізичних осіб з доходу виплаченого ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Але, при цьому, суд не погоджується із правомірністю нарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб в сумі 3080,84 грн. по операціям з фізичною особою ОСОБА_3 та штрафних санкцій за це порушення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 18.05.2007 року, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця НОМЕР_1 та здійснює діяльність, зокрема, пов'язану з виробництвом меблів для офісів та підприємств торгівлі.

По справі встановлено, що ОСОБА_3 здійснив поставку ТОВ «ТІЕЛСІ ГРУП» меблів за видатковою накладною №РН-0000239 від 26.12.2012 року, в якій зазначено, що він є платником податку на прибуток на загальних підставах та з наданих до суду платіжних доручень вбачається, що він сплатив податок на доходи фізичних осіб за 2, 3 квартал 2012 року самостійно, а тому, відповідно, в даному випадку, позивач не є податковим агентом ОСОБА_3 та не повинен сплачувати за нього податок на доходи фізичних осіб.

Отже, враховуючи викладене, повідомлення-рішення №0004951760 підлягає скасуванню в частині нарахування грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб у розмірі 3080,84 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 770,21 грн.

Щодо позовних вимог про визнання неправомірними дій податкового органу з проведення планової виїзної перевірки та складання акту перевірки №1105/15-32-22-04/36232601 від 28.08.2013 року з підстав не повідомлення про проведення перевірки за 10 днів та не вручення повідомлення про проведення перевірки та наказу позивачу до початку проведення такої перевірки, суд вважає їх необґрунтованими, виходячи з наступного.

Так, як вже зазначалося вище, відповідно до положень п.75.1 ст.75, п.п.77.1,77.4 ст.77 ПК України, контролюючі органи мають право проводити документальні планові виїзні перевірки, які передбачені у плані-графіку проведення планових документальних перевірок та про проведення таких перевірок керівником контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області була проведена перевірка позивача відповідно до плану-графіку на підставі направлень №000122/194, №000122/195, №000122/196, №000139/202, №000323/154, наказу і повідомлення про проведення перевірки, які вручені 05.07.2013 року під розписку довіреній особі позивача ОСОБА_1, яка діяла на підставі довіреності від ТОВ «ТІЕЛСІ ГРУП» (а.с.157-160), тобто завчасно - за 10 днів до проведення перевірки, а тому, належних підстав для задоволення позову в цій частині не має.

Крім того, слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А згідно ж з ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,197,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко