Ухвала суду № 47027243, 15.07.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/2441/15

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Зуєвої Л.Є.,

суддів Шевчук О.А. та Федусика А.Г.

при секретарі Кучмій І.В.

за участю представника позивача - Соколовська А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27.05.2015 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦЕЛЕВАТОРБУД" до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «СПЕЦЕЛЕВАТОРБУД» звернулось до суду з повозом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними дій щодо проведення позапланової невиїзної перевірки, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.12.2014 року №0004202206, №0004192206.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що висновок відповідача щодо нереальності надання послуг та виконання робіт ґрунтується лише на припущеннях та суб'єктивних даних податкового органу та не доводить факту ненадання послуг та невиконання робіт.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27.05.2015 року позов товариства з обмеженою відповідальністю "Спецелеваторбуд" задоволено. Визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів щодо проведення позапланової невиїзної перевірки ТОВ «СПЕЦЕЛЕВАТОРБУД» на підставі наказу від 20.11.2014 року №2621. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 24.12.2014 року №0004202206, №0004192206.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, Державна податкова інспекція у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області в апеляційній скарзі зазначає про невідповідність висновків суду обставинам справи. При цьому апелянт вважає, що судом допущено порушення матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. У зв'язку з чим в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції і винесення нової постанови із відмовою в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ДПІ у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області була проведена невиїзна позапланова перевірка ТОВ «СПЕЦЕЛЕВАТОРБУД» з питань нарахування податку на прибуток та податку на додану вартість за період 01.01.2013 року по 03.06.2014 року у розрізі контрагента ТОВ «ОПТ-ІНВЕСТ».

За результатами зазначеної перевірки був складений акт від 03.12.2014 року №7609/15-53-22-06/32190411(а.с.15-38,т.1), на підставі якого було встановлено заниження податкового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 167226,00 грн., у зв'язку із порушенням позивачем положень пп.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, п.198.1,198.2,198.3,198.6 ст.198 Податкового кодексу України та заниження податку на прибуток у сумі 158865,00 грн., у зв'язку із порушенням п.п.14.127 п.п.14.36 п.14.1 ст.14, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України.

За результатами проведеної перевірки відповідачем 24.12.2014 року прийняте податкове повідомлення-рішення №0004202206 (а.с.39 т.1) про нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 167226,00 грн. та штрафних санкцій в розмірі 33615,00 грн. та податкове повідомлення-рішення №0004192206 (а.с.40, т.1) про нарахування податку на прибуток на суму 158 865,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 79 473,00 грн.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що дійсність господарських операцій підтверджується первинними документами та не оскаржена органами державної податкової служби в судовому порядку.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Постановою Верховного Суду України по справі №21-425а14 від 27.01.2015 року, встановлено, що відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 ПК призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. Крім того, в постанові Верховного Суду України по справі №21-425а14 від 27.01.2015 року зазначено, що право платника оскаржувати рішення контролюючого органу про проведення перевірки стосовно нього не залежить від виду такої перевірки. Реалізація такого права за відсутності обов'язку у контролюючого органу повідомляти про перевірку до її проведення була б неможливою.

Частиною 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Як вбачається з матеріалів справи, повідомлення на перевірку від 20.11.2014 року №719/10/15-53-22-06 було пред'явлено для ознайомлення 20.11.2014 року під розписку представнику ТОВ «СПЕЦЕЛЕВАТОРБУД» Підручній С.А., про що зазначено в самому акті перевірки від 03.12.2014 року, при цьому позивачу не направлялись рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки, тому не виконання відповідачем вимог п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України не давало право посадовим особам органу ДПС починати проведення документальної позапланової перевірки платника податків, не сповіщеного належним чином.

Враховуючи зазначене, судова колегія суду апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає дії Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів щодо проведення позапланової невиїзної перевірки ТОВ «СПЕЦЕЛЕВАТОРБУД» на підставі наказу від 20.11.2014 року №2621 протиправними.

Стосовно законності та обґрунтованості прийнятих на підставі висновку акта перевірки податкових повідомлень-рішень від 24.12.2014 р. №0004202206, №0004192206 судова колегія вважає зазначити наступне.

Розглядом матеріалів справи встановлено, що позивач здійснював у 2013 році будівництво ряду об?єктів, для чого ТОВ «СПЕЦЕЛЕВАТОРБУД» та ТОВ «Дельта Вилмар СНГ» уклали договір підряда №884/519 від 15.05.2013 року, предметом якого згідно п.1.1 є виконання монтажних робіт (а.с.214-224, т.1).

Також між ТОВ «СПЕЦЕЛЕВАТОРБУД» та ТОВ «Дельта Вилмар СНД» був укладений додатковий договір №1 до договору підряду №884/519 від 15.05.2013 року, яким було змінено склад робіт по монтажу об'єкта (а.с.225-226, т.1).

Крім того між ТОВ «СПЕЦЕЛЕВАТОРБУД» та ТОВ «Сільськогосподарське підприємство комбікормовий завод» був укладений договір №1-МК від 29.03.2013 року, предметом якого згідно п.1.1 є виготовлення та монтаж металоконструкцій (а.с.44-49, т.2).

Між ТОВ «СПЕЦЕЛЕВАТОРБУД» та ТОВ «Агро Інвест Україна» був укладений договір підряду №27/13 від 13.02.2013 року, предметом якого згідно п.1.1 є підготовчі та будівельні роботи(а.с.1-4, т.3).

Крім того, Між ТОВ «СПЕЦЕЛЕВАТОРБУД» та ТОВ «Агро Інвест Україна» було укладено додаткові угоди №1,2,3,4 від 25.06.2013 року №5 від 01.10.2013 року, №6,7,8,9 від 18.12.2013 року, №10, 11 від 20.12.2013 року до договору договір підряду №27/13 від 13.02.2013 року, яким збільшено обсяг та вартість робіт (а.с.5,10,17,20,24,25,26,27,28, 29,33т.3).

Крім того, ТОВ «СПЕЦЕЛЕВАТОРБУД» було укладено договори оренди майна для здійснення господарської діяльності, а саме між підприємством «Успіх» та ТОВ «СПЕЦЕЛЕВАТОРБУД» було укладено договір оренди №14/13 від 01.03.2013 року, предметом якого згідно п.1 є оренда майна для здійснення господарської діяльності (а.с.55-59, т.5).

Між ПрАТ «ОДЕСААГРОШЛЯХБУД» та ТОВ «СПЕЦЕЛЕВАТОРБУД» було укладено договір оренди №01/10-13, предметом якого згідно п.1 є оренда майна для здійснення господарської діяльності (а.с.61-64, т.5)

Фактичне виконання вказаних договорів з боку позивача та його контрагентів підтверджуються: локальними кошторисами, договірними цінами, актами приймання виконаних будівельних робіт, податковими накладними, актами списаних товарів, видатковими накладними, кошторисними розрахунками, відомостями ресурсів витрат замовників (а.с.165-181 т.1; а.с.187-213 т.1; а.с.227-250 т.1; а.с. 1-24 т.2; а.с.28-40 т.2; а.с. 61-233, т.2; а.с. 235-250 т.2, а.с.35-250 т.3, 1-251 т.4, а.с.78-110 т.5).

Для виконання будівельних робіт в строки та обсягах, визначених договорами підряду, позивач залучив в якості субпідрядника ТОВ «Опт-Інвест», для чого між позивачем та контрагентом ТОВ «Опт-Інвест», правовідносини з яким перевірялися під час перевірки, був укладено три договори субпідряду, а саме:

- договір №02/07-13 від 02.07.2013 року, предметом якого згідно п.1.1 є субпідрядні роботи з виготовлення та монтажу металоконструкцій, монтажу транспортного та технологічного обладнання на комбінаті хлібопродуктів, розташованого за адресою: Полтавська область, м.Пирятин (а.с.159-163, т.1);

- договір №17/07-13 від 17.07.2013 року, предметом якого згідно п.1.1 є субпідрядні роботи на переробному комплексі олійних культур ТОВ «Дельта Вілмар СНД», розташований у м.Южному Одесько-Миколаївського шоссе 28 (а.с.134-137, т.1).

- договір №27/07-13 від 27.07.2013 року, предметом якого згідно п.1.1 є субпідрядні роботи по виконанню комплексу будівельно-монтажних робіт на будівництві елеватору ТОВ «Агро Інвест Україна» за адресою: Вінницька обл., м.Гнівань, вул. Привокзальна 12 (а.с.182-185, т.1).

Вартість наданих позивачу послуг була сплачена контрагентами у повному обсязі, в тому числі суми ПДВ, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями позивача.

Фактичне надання послуг, їх отримання та проведення оплати їх вартості позивачем, у тому числі ПДВ надавало позивачу право сформувати податковий кредит відповідних податкових періодів на підставі положень п.п.198.3, 198.6 ст.198 ПК України.

Реальність та товарність господарських операцій, крім договорів, та актів кошторисів за формою КБ-2 та довідок про вартість виконаних робіт, підтверджується наявною у матеріалах справи технічною та проектно-кошторисною документацією на об?єкти будівництва, локальними кошторисами на транспортне обладнання, підсумковими вартістними параметрами, кошторисами договірної ціни, видатковими та податковими накладними, ТТН та документами на автотранспорт, який використовувався на будівництві для транспортування будівельних матеріалів тощо.

Пунктом 2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірювач, базуються на даних бухгалтерського обліку.

Пунктом 1 ст.9 цього ж Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо же неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (надалі - Положення) під первинними документами розуміються документи, створені у письмовій або електронній формах, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п.2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральній та /або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис особи, що брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2.5 Положення документ повинен бути підписаний особисто та підпис може бути скріплений печаткою.

Таким чином, зазначені вище документи первинного бухгалтерського та податкового обліку складені у відповідності до приписів діючого законодавства, мають всі необхідні для цього реквізити, а тому відповідає критеріям належного доказу, визначеного ст.70 КАС України.

Посилання відповідача щодо дефектності певних первинних документів, а саме актів форми БК-2 судовою колегією не приймаються, оскільки наймування будов та їх адреси зазначені в актах за формою БК-2 та довідках про вартість виконаних будівельних робіт повністю співпадають з умовами та даними про об?єкти будівництва, зазначеними у договорах субпідряду, укладених з ТОВ «Опт-Інвест».

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (ч.1 ст.208 ГК України).

Положення ст.ст.207, 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абз.1 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З наведених норм законодавства слідує, що висновки про нікчемність правочинів, тим більш визнання правочинів нікчемними відносяться виключно до компетенції судів, а не податкових органів.

Згідно п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат, витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог.

Відповідно до п.201.10. ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З аналізу вказаних норм вбачається, що одним з визначальних критеріїв при встановленні правомірності віднесення платником ПДВ до свого податкового кредиту є придбання товарів та послуг з метою використання їх таким платником у власній господарській діяльності, що повинно бути доведено відповідними доказами - обліковими та іншими первинними документами.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 № 996-XIV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо не прийняття в якості доказа, який має значення для справи, вироку Шевченківського районного суду м.Києва від 31.10.2014 року по кримінальній справі №761/30076/14-к (а.с.201-204 т.5), оскільки вказаним судовим рішенням встановлено, що керівник ТОВ «ОПТ-ІНВЕСТ» у липні-серпні 2013 року придбав та встановив контроль над цим підприємством та передав документи підприємства невстановленим особам за грошову винагороду, тоді як договори з позивачем були укладені до вказаних у вироку дат та даних щодо фіктивності вказаних правочинів з боку ТОВ «ОПТ-ІНВЕСТ» слідством не встановлено, адже матеріали відносно невстановлених осіб виділені в окреме провадження та вироку відносно вказаних осіб до суду не надано.

Враховуючи той факт, що у позивача як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду даної справи були в наявності всі податкові накладні та первинні бухгалтерські документи (їх копії наявні в матеріалах справи), які підтверджують факт поставки товарів на користь позивача та виконання контрагентом ТОВ «ОПТ-ІНВЕСТ», субпідрядних робіт та оплати за ці роботи повної їх вартості позивачем, посилання ДПІ на порушення норм податкового законодавства в обґрунтування своєї позиції є недоведеним.

Чинним законодавством не передбачено відповідальність платників податків за дії інших суб'єктів підприємницької діяльності, в тому числі підприємств, установ, організацій, з якими товариство мало господарські відносини. Жодною нормою законодавства не передбачено визначення об'єкта або бази оподаткування в залежності від наявності або відсутності порушень законодавства контрагентом платника (або в свою чергу його контрагентів).

З огляду на викладене апеляційний суд не приймає до уваги доводи апелянта, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, зазначених у рішенні суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апелянта.

Оскільки судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову місцевого суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195,196,198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27.05.2015 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після складання повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали складено та підписано 20.07.2015 року

Головуючий: суддя Л.Є. Зуєва

суддя О.А. Шевчук

суддя А.Г. Федусик