Ухвала суду № 47026863, 09.06.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"09" червня 2015 р. справа № 804/12880/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2014 року у справі №804/12880/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Агросфера"

до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

В серпні 2014 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000332201 від 08.08.2014 року, згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 60 385 грн. в тому числі за основним платежем - 48 308 грн., за штрафними (фінансо вими) санкціями 12 077 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2014 року позов задоволено. Постанова мотивована тим, що відповідачем не доведено фактів відсутності реального характеру господарських операцій позивача з ТОВ "Техносервіс", тому позивачем правомірно включено 48 308 грн. до податкового кредиту.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову суду та відмовити позивачу у задоволенні позову.

Позивач надіслав апеляційному суду заперечення, в яких просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, що не перешкоджає розгляду справи.

Представники позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна

скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що в період з 21.07.2014 року по 22.07.2014 року відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Техносервіс" за період з 01.10.2013 року по 31.10.2013 року, за результатами якої складено акт перевірки №143/04-10-22-01-3079858 від 22.07.2014 року (а.с.10-24).

Під час перевірки відповідачем було встановлено наступні порушення:

1. перевіркою не підтверджено реальність здійснення господарських операцій ТОВ СП "Агросфера" з постачальником ТОВ "Техносервіс" за період з 01.10.2013 по 31.10.2013 року суму ПДВ 48 307,93 грн.

2. перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування, які підпадають під визначення п.198.1 п.198.2 п.198.3 п.198.6 ст.198 ПК України при отриманні товарів в січні 2014 року від ТОВ "Техносервіс" на суму ПДВ 48 307,93 грн.

Висновки відповідача ґрунтуються, на обставинах, зафіксованих в акті Індустріальної ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів № 66/20-36-22-03-07 від 31.01.2014 року "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Техносервис" щодо підтвердження реальності здійснення господарських відносин за жовтень, листопад 2013 року", а також відсутністю у позивача необхідних первинних документів на підтвердження реального здійснення господарських операцій між ТОВ СП "Агросфера" та ТОВ "Техносервис" у жовтні 2013 року. Так, в акті перевірки відповідач посилається на ненадання позивачем до перевірки договору № 1010-2 на поставку нафтопродуктів, а також встановлення порушень при складанні документів первинного бухгалтерського обліку, а саме: відсутність обов'язкових реквізитів видаткових накладних - прізвища та ініціалів особи, яка отримала придбані товари; відсутність в товарно-транспортній накладній місця навантаження товару, його маси, даних про осіб, які здавали та приймали товар; відсутність документів щодо використання отриманого палива у господарській діяльності позивача. У зв'язку з чим, відповідачем зроблено висновок про те, що ТОВ СП "Агросфера" з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків та неправомірного формування податкового кредиту та витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування третіх осіб здійснювало взаємовідносини з ТОВ "Техносервіс" без мети реального настання правових наслідків, оформлювало документи удаваних операцій без наслідків відбування події для виникнення податкових зобов'язань та кредиту.

На підставі Акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000332201 від 08.08.2014 року, згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 60 385 грн. в тому числі за основним платежем- 48 308 грн., за штрафними (фінансо вими) санкціями 12 077 грн.

До висновку про нікчемність правочину відповідач дійшов виходячи з того, що правочин позивача з ТОВ "Техносервіс" не спрямований на реальне настання правових наслідків, має безтоварний характер.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність рішення відповідача, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ "Техносервіс" було укладено договір поставки нафтопродуктів №1010-2-ГСМ від 10.10.2013 року.

На виконання договору позивачем надано наступні первинні фінансово-господарські документи:

- видаткові накладні: № РН-0000101 від 11.10.2013 р. на суму 56 680,50 грн., в тому числі ПДВ - 9 446,75 грн., № РН-0000152 від 22.10.2013 р. на суму 77 572 грн., в тому числі ПДВ - 12 928,67 грн., № РН-0000151 від 21.10.2013 р. на суму 77 572 грн., в тому числі ПДВ - 12 928,67 грн., № РН-0000193 від 29.10.2013 р. на суму 78023 грн., в тому числі ПДВ 13 003,83 грн.;

- податкові накладні: № 53 від 11.10.2013 р. на суму 56 680,50 грн., в тому числі ПДВ- 9 446,75 грн., № 109 від 21.10.2013 р. на суму 155144 грн., в тому числі ПДВ - 25 857,35 грн., № 147 від 28.10.2013 р. на суму 78 023 грн., в тому числі ПДВ - 13 003,83 грн.;

- рахунок-фактури: № СФ-0000157 від 21.10.2013 р. на суму 155 144 грн., в тому числі ПДВ - 25 857,35 грн., № СФ-0000105 від 10.10.2013 р. на суму 56 680,50 грн., в тому числі ПДВ - 9446,75 грн., № СФ-0000197 від 28.10.2013 р. на суму 78 023 грн., в тому числі ПДВ - 13 003,83 грн.;

- платіжні доручення: № 590 від 11.10.2013 р., № 621 від 21.10.2013 р., № 624 від 23.10.2013 р., № 636 від 28.10.2013 р., № 1154 від 21.10.2013 р.;

- товарно-транспортна накладна від 11.10.2013 року.

Сторонами не заперечується, що всі зазначені вище первинні документи на підтвердження реальності здійснення позивачем господарської операції з ТОВ "Техносервіс" за жовтень 2013 року, були надані податковому органу до перевірки, та відображені в акті перевірки.

Відповідач посилається на дефектність первинних документів, зокрема неналежне оформлення товарно-транспортних накладних, видаткових накладних проте відповідно до ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996- XIV від 16.07.1999 року визначається один з основних принципів ґрунтування бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні, а саме превалювання сутності над формою, згідно якого операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми, а тому певну дефектність документів бухгалтерського обліку неможна вважати безумовною підставою для визнання правочинів недійсними.

Крім того, до перевірки були надані оборотно-сальдові відомості по бухгалтерським рахункам 203 "Паливо" та 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками", в яких відображено надходження бензину та дизельного палива у жовтні 2013 року, їх оприбуткування та оплата (а.с. 16-18).

За період 2013 р. позивач задекларував податковий кредит з податку на додану вартість, в тому числі по операціях з ТОВ "Техносервіс" за жовтень 2014 ПДВ у сумі 48 308 грн.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на висновки акта Індустріальної ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів №66/20-36-22-03-07 від 31.01.2014 року щодо неможливості проведення зустрічної звірки ТОВ "Техносервіс" щодо підтвердження реальності здійснення господарських відносин за жовтень, листопад 2013 року.

Колегія суддів вважає, що такі доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги, а висновки акту перевірки, що ґрунтуються на наведених доказах, не можуть бути покладені у підставу прийняття податкового повідомлення-рішення, з огляду на наступне.

Податковий кодекс України не ставить право платника податків на формуванні витрат та віднесення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів. Якщо контрагенти не виконали свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

З акту перевірки вбачається, що ТОВ "Техносервіс" перебувало на час здійснення господарських операцій на податковому обліку.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

З огляду на діюче податкове законодавство про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Крім того, слід зазначити, що законодавством не пред'являються вимоги до суб'єктів підприємництва стосовно кількості працівників у штаті підприємства, наявності тих чи інших основних фондів, зокрема, складських приміщень, транспортних засобів, тощо, для здійснення господарської діяльності, отже на його правосуб'єктність та статус платника податків це жодним чином не впливає. Проте, податковий орган має довести, що відсутність таких ресурсів унеможливила в кожному конкретному випадку реальне виконання правочину. Таких доказів суду не надано.

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідач не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. Наявність ознак фіктивності правочину є лише підставою для визнання його недійсним в судовому порядку.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України").

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні адміністративних справ.

Податковим кодексом України або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено будь-яких обмежень, ніж наявність належним чином оформленої податкової накладної, щодо включення до податкового кредиту суми сплаченого податку, не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Отже, ТОВ "Техносервіс" на час здійснення господарських операції з позивачем перебував на обліку як платник податку на додану вартість, тому позивач правомірно відніс 48 308 грн. до податкового кредиту.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права; доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому постанову слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2014 року у справі №804/12880/14 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун