Постанова № 47026474, 16.07.2015, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2015 р.Справа № 916/751/15-гОдеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий: Шевченко В.В.

судді: Принцевська Н.М., Головей В.М.

при секретарі судового засідання: Ляшенко М.І.

за участю представників сторін:

від КП „Готельно-житловий комплекс": Висоцький С.О. - за дорученням

від КП теплових мереж „Южтеплокомуненерго": Нестерович О.П. - за дорученням

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційні скарги Комунального підприємства „Готельно-житловий комплекс"

на:

- рішення господарського суду Одеської області від 06.05.2015 року,

- ухвалу господарського суду Одеської області від 22.05.2015 р. про внесення виправлень у названому рішенні

по справі № 916/751/15-г

за позовом Комунального підприємства „Готельно-житловий комплекс"

до Комунального підприємства теплових мереж „Южтеплокомуненерго"

про визнання частково недійсним договору

та

за зустрічним позовом Комунального підприємства теплових мереж „Южтеплокомуненерго"

до Комунального підприємства „Готельно-житловий комплекс"

про стягнення 613.673 грн. 38 коп.

ВСТАНОВИЛА:

20.02.2015 р. Комунальне підприємство „Готельно-житловий комплекс" (далі Комплекс) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Комунального підприємства теплових мереж "Южтеплокомуненерго" (далі Підприємство) про визнання п. п. 1, 2, 3 договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води /підігрів/ № 1/165 від 01.01.21014 р. недійсними.

Позов мотивовано тим, що п. п. 1, 2, 3 договору № 1/165 від 01.01.2014 р. суперечать нормам чинного законодавства, зокрема, ст. 29 Закону України „Про житлово-комунальні послуги", якою передбачено укладення договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води у багатоквартирному будинку між відповідачем, який є виконавцем відповідних послуг, та власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем, а не балансоутримувачем будинку, яким є Комплекс, внаслідок чого на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України ці пункти договору є недійсними. Крім того, сторонами договору невірно визначено опалювану площу, обов'язок внесення плати за постачання теплової енергії, що покладається на Комплекс, що є свідченням того, що при укладанні спірного договору допущені помилки щодо однієї із істотних умов договору № 1/165 від 01.01.2014 р., що є підставою для визнання цієї угоди відповідно до ст. 229 ЦК України - недійсною.

Заявою від 16.04.2015 р. Комплекс уточнив позовні вимоги та просив визнати частково недійсним договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води № 1/165 від 01.01.2014 р., укладений між сторонами у справі, в частині ст. 3 договору - характеристики об'єкту надання послуг - « 3744,5 кв. м. - гуртожиток, 2146,5 кв. м. - нежитловий фонд» з 26 квітня 2014 року (а.с.112-115).

У відзиві Підприємство позов Комплексу не визнавало та вважало його безпідставним, посилаючись на те, що на момент укладення спірного правочину законом була прямо передбачена можливість надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку в наступний спосіб: мешканець квартири укладає договір на надання житлово-комунальних послуг із управителем будинку, а останній, в свою чергу, укладає відповідний договір із виробником/виконавцем таких послуг. При цьому, перед мешканцем квартири управитель виступає виконавцем послуг, а перед виконавцем/виробником послуг, відповідно, споживачем, у зв'язку з чим в цій частині в момент укладення спірного договору сторонами не було допущено будь-яких порушень вимог закону, внаслідок чого підстави для задоволення первісних позовних вимог - відсутні.

11.03.2015 р. до початку розгляду справи по суті Підприємство звернулось до господарського суду Одеської області із зустрічним позовом до Комплексу про стягнення 434.311 грн. 10 коп. посилаючись на те, що останній не виконав свої зобов'язання за укладеним між сторонами у справі договором надання послуг № 1/165 від 01.01.2014 р. щодо своєчасної та повної оплати наданих послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води (підігрів), внаслідок чого має борг по їх оплаті за період з жовтня 2014 р. по лютий 2015 р. у загальній сумі 434.372 грн. 10 коп., а тому повинний сплатити Підприємству не лише зазначену суму боргу, а також відшкодувати понесені судові витрати по справі на оплату судового збору в сумі 8687 грн. 44 коп.

Заявою від 16.04.2015 р. Підприємство збільшило розмір позовних вимог та просило суд стягнути з Комплексу нам свою користь 613.673 грн. 38 коп. - боргу за названим договором за період з жовтня 2014 р. по березень 2015 р. (включно) та 12.273 грн. 46 коп. - понесених судових витрат на оплату судового збору (а.с.140).

У відзиві Комплекс зустрічні позовні вимоги Підприємства не визнавав та вважав їх безпідставними, посилаючись на те, що п. п. 1, 2, 3 договору № 1/165 від 01.01.2014 р. суперечать нормам чинного законодавства, зокрема, ст. 29 Закону України „Про житлово-комунальні послуги", якою передбачено укладення договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води у багатоквартирному будинку між відповідачем, який є виконавцем відповідних послуг, та власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем, а не балансоутримувачем будинку, яким є Комплекс, внаслідок чого на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України ці пункти договору є недійсними. Крім того, сторонами договору невірно визначено опалювану площу, а тому виставлені Підприємством рахунки не відповідають вимогам чинного законодавства, внаслідок чого підстави для задоволення зустрічних позовних вимог - відсутні.

Рішенням господарського суду Одеської області від 06.05.2015 р. (суддя Железна С.П.) у задоволені первісного позову Комплексу - відмовлено, а зустрічний позов задоволений та з Комплексу на користь Підприємства стягнуто : 434.322 грн. 10 коп. - боргу та 8686 грн. 44 коп. - понесених судових витрат на оплату судового збору за подання позову.

Рішення суду мотивовано тим, що п. п. 1, 2, 3 договору № 1/165 від 01.01.2014 р. не суперечать нормам чинного законодавства, а тому підстави для задоволення первісного позову - відсутні. Оскільки, Комплекс не виконав свої зобов'язання за названим договором щодо своєчасної та повної оплати наданих Підприємством послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води (підігрів) та має борг по їх оплаті за період з жовтня 2014 р. по лютий 2015 р. у загальній сумі 434.372 грн. 10 коп., то він повинний сплатити Підприємству не лише зазначену суму боргу, а також відшкодувати понесені судові витрати по справі на оплату судового збору у сумі 8687 грн. 44 коп.

Ухвалою від 22.05.2015 р. місцевий суд „виправив" допущені у вступній, описовій та резолютивній частинах вищезазначеного судового рішення описки та стягнув з Комплексу на користь Підприємства 613.673 грн. 38 коп. - боргу за названим договором за період з жовтня 2014 р. по березень 2015 р. (включно) та 12.273 грн. 46 коп. - понесених судових витрат на оплату судового збору.

В апеляційній скарзі Комплекс просить рішення місцевого суду частково скасувати та прийняти нове, яким його первісний позов задовольнити у повному обсязі, а зустрічні позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з нього на користь Підприємства борг у сумі 236745 грн. 94 коп. за нежитлової площі, а в решті частині зустрічних позовних вимог в частині стягнення боргу в сумі 197576 грн. 16 коп. (житлової площі) - відмовити.

Скарга мотивована тим, що, по-перше, у зв'язку холодними погодними умовами апелянт підписав запропонований Підприємством договір, не звернувши увагу на невірне визначення розмірів площ будівлі та припустився помилки, у зв'язку з чим у п. 1 ст. 3 договору невірно вказана опалювальна площа квартир (для населення) та нежитлового фонду, а тому договір про надання послуг на підставі ст. ст. 203,217 ЦК України є частково недійсний з 26.04.2014 р. По-друге, відповідно до рішення Южненської міської ради № 1115-VI від 28.03.2014 р. договори надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води повинні укладатись відповідачем безпосередньо з власниками квартир у будинку, а не з Комплексом. По-третє, починаючи з 26.04.2014 р. Комплекс має сплачувати послуги з централізованого опалення лише щодо нежитлових приміщень будівлі гуртожитку, площа якого складає 3447,6 кв. м., у зв'язку з чим сума боргу з листопада 2014 року - по лютий 2015 року становить 236.745 грн. 94 коп., внаслідок чого підстави для стягнення боргу з житлової площі у сумі 197576 грн. 16 коп. - відсутні.

Також, Комплексом подана апеляційна скарга і на ухвалу місцевого суду від 22.05.2015 р. з посиланням на те, що судовим рішенням від 06.05.2015 р. задоволені зустрічні позовні вимоги та з Комплексу на користь Підприємства стягнутий борг за спірним договором за період з жовтня 2014 р. по лютий 2015 р. в сумі 434.372 грн. 10 коп. В той же час, оскарженою ухвалою з Комплексу на користь Підприємства стягнутий борг ще й і за березень 2015 р., а всього в загальній сумі 613.673 грн. 38 коп., що суперечить вимогам ч. 1 ст. 89 ГПК України та є неприпустимим, внаслідок чого оскаржувана ухвала підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представник скаржника доводи своїх апеляційних скарг підтримав у повному обсязі.

Відзиви на апеляційні скарги не надходили.

В судовому засіданні представник Підприємства просив оскаржені рішення та ухвалу залишити без змін, а апеляційні скарги Комплексу без задоволення.

Обговоривши доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга на ухвалу місцевого суду обґрунтована та підлягає задоволенню, а апеляційна скарга на оскаржене рішення необґрунтована, однак, це рішення підлягає частковому скасуванню наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, рішенням господарського суду Одеської області від 12.12.2014 року по справі № 916/3240/14, яке набрало законної сили та залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26.02.2015 р. та постановою Вищого господарського суду України від 15.04.2015 р. з Комплексу на користь Підприємства стягнуто: 211.949 грн. 98 коп. - боргу за договором № 1/165 від 01.01.2014 р. за період з 01.04.2012 року по 19.05.2014 р.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 35 ГПК України обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування. Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Так, не підлягають доведенню обставини, визнані судом загальновідомими. Загальновідомість обставин полягає в тому, що вони відомі широкому загалу, зокрема, суду та особам, які беруть участь у справі. Загальновідомість того чи іншого факту є відносною і залежить від часу, що сплинув після події, поширеності інформації про подію в певній місцевості. Загальновідомі обставини не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність - очевидна, і доказування їх є зайвим.

Більш того, для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальністі фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі сторони, що й у справі, яка розглядається. Отже, повна тотожність суб'єктного складу спору є обов'язковою умовою преюдиціальності щодо сторін. Якщо у справі беруть участь ті самі сторони, однак інші треті особи, то факти, встановлені рішенням у такій справі, матимуть преюдиціальне значення.

Аналогічну позицію викладено і в постанові Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Так, вищезазначеними судовими рішеннями встановлено, що на виконання наказу Міністерства інфраструктури України від 22.03.2013 р. № 180 «Про передачу об'єктів ДП «МТП «Южний» у комунальну власність», враховуючи згоду Южненської міської ради, отриману в 2012 році, гуртожиток, розташований за адресою: м. Южне, вул. Будівельників, 7, 24.04.2013 р. був переданий ДП «МТП «Южний» у комунальну власність Южненській міській раді відповідно до Акту приймання-передачі відомчого житлового фонду в комунальну власність, затвердженого рішенням виконавчого комітету Южненської міської ради від 29.05.2013 р. № 1086.

23.04.2013 р. між Южненською міською радою та ДП «МТП «Южний» укладено Договір про фінансування видатків, пов'язаних з передачею та утриманням гуртожитку № СД/УП-191, який затверджено рішенням Южненської міської ради від 15.05.2013 р. № 818-УІ.

Згідно п. 5 Протоколу засідання комісії з питань передачі до комунальної власності Южненської територіальної громади гуртожитку порту № 3 від 23.04.2013 р., до моменту проведення державної реєстрації права власності витрати на утримання гуртожитку залишені за ДП «МТП «Южний».

Проте, відповідно до п. 10 Положення про порядок передачі об'єктів права державної власності, затвердженого Постановою КМУ від 21.09.1998 р. № 1482, право на управління об'єктом передачі виникає з дати підписання Акта приймання-передачі.

Згідно з п. 2 ст. 4-2 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» видатки, пов'язані з утриманням об'єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об'єктів соціальної інфраструктури, відшкодовуються з відповідних місцевих бюджетів починаючи з бюджетного періоду, що настає за роком передачі їх у комунальну власність, відповідно до законодавства.

Враховуючи те, що 24.04.2013 р. та 15.05.2013 р. було підписано та затверджено Акт приймання-передачі гуртожитку у комунальну власність, листом від 02.12.2013 р. № 9718/01/103/13 ДП «МТП «Южний» звернулося до Южненської міської ради з пропозицією винесення на розгляд чергового засідання сесії міської ради питання щодо здійснення Комплексом заходів з управління цим гуртожитком.

Згідно з рішенням Южненської міської ради від 19.12.2013 р. № 1023-VI «Про внесення змін до рішення Южненської міської ради від 11.07.2013 р. № 877-УІ «Про перейменування державного комунального підприємства «Торговий центр» в комунальне підприємство «Готельно-житловий комплекс» та затвердження його Статуту в новій редакції» на директора КП «Готельно-житловий комплекс» покладено обов'язок з 01.01.2014 р. приступити до управління майном гуртожитку розташованого за адресою: 65481, Україна, Одеська обл. м. Южне, вул. Будівельників, 7, тобто до 01.01.2014 р. всі витрати на утримання гуртожитку відповідно до законодавства здійснювались за грошові кошти ДП «МТП «Южний», а з 01.01.2014 р. згідно з рішенням Южненської міської ради від 19.12.2013 р. № 1023-VI управління майном гуртожитку, в тому числі і всі витрати на утримання гуртожитку, повинні здійснюватися за рахунок КП «Готельно-житловий комплекс».

Як вбачається з матеріалів справи Комплекс засновано на праві власності Южненської міської територіальної громади (надалі Власник) та відповідно до п. 2.5. Статуту власник не несе відповідальності за борги Комплексу.

Відповідно до п. 2.1. Статуту Комплекс є юридичною особою та права і обов'язки юридичної особи набуває з дня державної реєстрації (07.11.2013 року).

Згідно п. 2.6. Статуту Підприємство має право укладати угоди. За пунктом 7.5. Статуту директору надано право укладати договори, угоди.

У ч. 1 ст. 24 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 р. передбачено право балансоутримувача укладати договори на надання житлово-комунальних послуг.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції 01.01.2014 р. між сторонами у справі укладено договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води /підігрів/ № 1/165 (далі - договір), за умовами якого виконавець зобов'язався надавати споживачеві вчасно та відповідної якості послуги з централізованого опалення та гарячої води /підігрів/, а останній зобов'язався своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки та на умовах, передбачених договором.

Згідно п. 28 договору останній набуває чинності з моменту його підписання та діє на протязі двох років. Договір вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення його строку однією із сторін не буде письмово заявлено про розірвання чи необхідність перегляду.

Оскільки, в матеріалах справи відсутні докази щодо припинення цього договору або його перегляд, то цей договір є діючим.

У первісному позові Комплекс просить визнати п. п. 1, 2, 3 договору недійсним з 26.04.2014 р. посилаючись на те, що ці пункти суперечить ст. 29 Закону України „Про житлово-комунальні послуги", оскільки наведеною нормою передбачено укладення договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води у багатоквартирному будинку між відповідачем, який є виконавцем відповідних послуг, та власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем, а не балансоутримувачем будинку, яким є Комплекс. Зважаючи на той факт, що вказана суперечність закону виникла з 26.04.2014р., позивач наголошує на необхідності визнання спірної частини договору недійсною саме із даної календарної дати.

Однак, колегія суддів вважає, що місцевий суд правомірно не прийняв до уваги вищенаведені доводи скаржника та відмовив у задоволені його первісних позовних вимог з огляду на наступне.

Згідно п. 1 договору теплова енергія поставляється Споживачеві: на власні потреби Споживача; опалення - в опалювальний сезон; підігрів води - протягом року. Всі нові або реконструйовані системи теплоспоживання Споживача, до введення їх у роботу, повинні бути прийняті в експлуатацію Постачальником згідно з умовами Правил використання теплової енергії і правил технічної експлуатації теплоспоживчих установок і теплових мереж з оформленням відповідного акта-допуску.

Відповідно до п. 2 договору суб'єктами користування послуг є: 1) власник /орендар, наймач/ - 465 чол. Гуртожиток, 9 чол. - не житловий фонд.

Призначення приміщення: гуртожиток та нежитлові приміщення.

У п. 3 договору сторонами визначена та погоджена характеристика об'єкту надання послуг: 1) опалювальна площа 3744,5 кв. м. - гуртожиток, 5594,10 кв. м. - нежитловий фонд. Режим праці: за графіком. Наявність суборендаторів: немає.

При цьому, умовами договору передбачено, що теплова енергія постачається до приміщення, розташованого за адресою: м. Южне, вул. Будівельників, 7.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Згідно ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

При цьому, у відповідності до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У п. п. 2.1, 2.5.2, 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (з наступними змінами та доповненнями) зазначено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

При цьому, ст. 203 ЦК України передбачає загальну підставу для визнання нікчемності правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК України або іншому законі немає спеціальної підстави (норми) для цього.

Вирішуючи даний спір та надаючи правову кваліфікацію спірному правочину на предмет його відповідності вимогам закону, місцевий суд підставне виходив із обставин, якими Комплекс обґрунтовував свої вимоги та які становлять підставу позову.

В обґрунтування своїх вимог Комплекс посилається на обставини, визначені спеціальною нормою закону у сфері надання житлово-комунальних послуг та на факт укладення даного правочину під впливом помилки.

Як свідчать матеріали справи, зокрема, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 17440390 від 06.02.2014 р., що з 04.02.2014 р. за територіальною громадою м. Южне в особі Южненської міської ради зареєстровано право власності на житлову будівлю-гуртожиток, розташовану за адресою: Одеська область, м. Южне, вул. Будівельників, 7, загальною площею 9410,1 кв. м. На підставі рішення Южненської міської ради № 1115-VI від 28.03.2014р. вирішено залишити гуртожиток, розташований за адресою: Одеська область, м. Южне, вул. Будівельників, 7, у статусі „гуртожиток".

В свою чергу, на підставі рішення Южненської міської ради від 19.12.2013р. за № 1023-VI на Комплекс покладено обов'язок з 01.01.2014р. приступити до управління майном гуртожитку, розташованого за адресою: м. Южне, вул. Будівельників, 7.

Як свідчать матеріали справи з метою постачання теплової енергії на опалення та постачання гарячої води саме вказаного гуртожитку і був укладений спірний договір між Комплексом, як управителем гуртожитку та Підприємством, як виконавцем послуг.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року N 1875-IV (в редакції, чинній на час укладення спірного правочину) комунальними послугами є результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - це власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом. Управитель - особа, яка за договором з власником чи балансоутримувачем здійснює управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд (далі - управління будинком) і забезпечує його належну експлуатацію відповідно до закону та умов договору. Споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Виконавцем є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору, а виробником - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги.

Згідно ст. 19 Закону України „Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Положеннями ст. 29 Закону України „Про житлово-комунальні послуги" було передбачено, що договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою. У разі якщо балансоутримувач не є виконавцем, він укладає договори на надання житлово-комунальних послуг з іншим виконавцем. Процедура погодження умов договору відбувається протягом одного місяця з дня внесення проекту договору однією із сторін.

При викладених обставинах суд першої інстанції дійшов до підставного висновку про те, що на час укладення спірного договору законом була прямо передбачена можливість надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку в наступний спосіб: мешканець квартири укладає договір на надання житлово-комунальних послуг із управителем будинку, а останній, в свою чергу, укладає відповідний договір із виробником/виконавцем таких послуг. При цьому, перед мешканцем квартири управитель виступає виконавцем послуг, а перед виконавцем/виробником послуг, відповідно, споживачем, а тому в момент укладення спірного договору сторонами не було допущено будь-яких порушень вимог чинного законодавства України.

В той же час, на підставі Закону України „Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" від 10 квітня 2014 року N 1198-VII, який набрав чинності з 26.04.2014 р., тобто після укладення спірного договору, ст. 29 Закону України „Про житлово-комунальні послуги" було викладено в наступній редакції: „Договір на надання житлово-комунальних послуг (крім послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою. У разі якщо балансоутримувач не є виконавцем, він укладає договори на надання житлово-комунальних послуг (крім послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) з іншим виконавцем. Договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг. Процедура погодження умов договору відбувається протягом одного місяця з дня внесення проекту договору однією із сторін."

Таким чином, в результаті внесення змін до Закону України „Про житлово-комунальні послуги", які набрали чинності після укладення спірного договору, законодавчо був змінений порядок укладення договорів на постачання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку, проте такі законодавчі зміни, що відбулись після укладення договору, ніяким чином не можуть впливати на дійсність договору у сфері житлово-комунальних послуг, яка відповідно до ст. 215 ЦК України оцінюється судом відповідно до вимог законодавства, що діяло на час вчинення правочину.

При викладених обставинах, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов до правомірного та обґрунтованого висновку про те, що зміни в законодавстві, які відбулись після укладення договору, ніяким чином не можуть впливати на вирішення питання про його дійсність, проте, у певних випадках, можуть бути підставою для внесення змін до відповідної угоди.

Крім того, колегія суддів погоджується і з висновками місцевого суду й про те, що чинним законодавством не передбачено можливості визнання недійсним будь-якого правочину з якоїсь конкретної дати, відмінної від дати його вчинення, у зв'язку з чим, вимога про визнання частково недійсним спірного договору з 26.04.2014 р. є помилковою з юридичної точки зору, внаслідок чого протилежні твердження скаржника не можуть бути прийняті до уваги.

Доводи Комплексу про те, що невірне визначення опалюваної площі, обов'язок внесення плати за постачання теплової енергії, що покладається на позивача за умовами спірного договору є свідченням про допущення ним помилки щодо однієї із істотних умов спірного договору, а тому є підставою для визнання цієї угоди недійсною відповідно до приписів ст. 229 ЦК України правомірно не прийняті місцевим судом до уваги з огляду на наступне.

Згідно ст. 26 Закону України „Про житлово-комунальні послуги" істотними умовами договору на надання житлово-комунальних послуг є: 1) найменування сторін; 2) предмет договору; 3) вичерпний перелік житлово-комунальних послуг, тарифи та їх складові на кожну з цих послуг, загальна вартість послуг; 4) порядок оплати за спожиті житлово-комунальні послуги; 5) порядок перерахунків розміру плати за житлово-комунальні послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості; 6) права та обов'язки сторін; 7) порядок контролю та звіту сторін; 8) порядок вимірювання обсягів та визначення якості наданих послуг; 9) визначення точок розподілу, в яких відбувається передача послуг від виконавця/виробника споживачу; 10) порядок обслуговування мереж та розподіл повноважень щодо їх експлуатації та відновлення (ремонту); 11) умови доступу в квартиру, будинок, приміщення, на земельну ділянку для усунення аварій, неполадок, огляду мереж, зняття контрольних показників засобів обліку; 12) порядок здійснення ремонту; 13) відповідальність сторін та штрафні санкції за невиконання умов договору; 14) порядок вирішення спорів; 15) перелік форс-мажорних обставин; 16) строк дії договору; 17) умови зміни, пролонгації, припинення дії договору; 18) дата і місце укладення договору. Крім істотних договір може містити інші умови за згодою сторін. Договір не може містити умов, що вводять додаткові види оплати послуг, не передбачені типовими договорами на надання житлово-комунальних послуг, затвердженими Кабінетом Міністрів України. Договір на надання житлово-комунальних послуг набирає чинності з моменту його укладення.

Відповідно до ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

У п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29 травня 2013 року N 11 (з наступними змінами та доповненнями) зазначено, що за змістом ст. 229 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним. Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Помилка повинна мати істотне значення, зачіпати природу правочину або такі якості його предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. При цьому істотною вважається така помилка, наслідки якої неможливо усунути або їх усунення вимагає значних витрат від особи, що помилилася, - з урахуванням її майнового становища, характеру діяльності тощо. Обставини, з приводу яких помилилася особа, мають бути наявними на час вчинення правочину. Обов'язок доведення відповідних обставин покладається на позивача. Не вважається помилкою щодо якості продукції (товару, іншого майна) неможливість її використання або утруднення в її використанні, які сталися після виконання хоча б однією з сторін зобов'язань, що виникли з правочину, і не пов'язані з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка у мотивах правочину (тобто в обставинах, у зв'язку з якими особа вчиняє правочин) або незнання стороною правочину норм законодавства.

Будь-яких доказів, які б свідчили про те, що спірний договір не був би вчиненим з боку Комплексу за умови інших відомостей про опалювану площу у гуртожитку, обов'язок внесення плати за постачання теплової енергії, що покладається на позивача за умовами спірного договору в матеріалах справи не міститься та таких доказів, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, скаржником суду не надано, внаслідок чого колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов до правомірного та обґрунтованого висновку про те, що спірний договір не може бути визнаний недійсним, як такий, що вчинений під впливом помилки відповідно до приписів ст. 229 ЦК України.

Крім того, як свідчать матеріали справи, зокрема, технічний паспорт на гуртожиток, розташований за адресою: Одеська область, м. Южне, вул. Будівельників, 7, виготовлений КП „Южненське міське бюро технічної інвентаризації" станом на 17.04.2013 р., загальна площа вказаного гуртожитку складає 9.410,1 кв. м., з яких: житлова площа 3776,5 кв. м., площа нежитлових приміщень 5633,6 кв. м.

В свою чергу, розділ „Розподіл площі будинку" вказаного технічного паспорту містить і наступні відомості про площу даного гуртожитку: загальна площа квартир 5962,5 кв. м., житлова площа 3776,5 кв. м.

При цьому, відповідно до довідки КП „Южненське бюро технічної інвентаризації" від 15.12.2014 р. за № 01-09-567 гуртожиток за адресою: вул. Будівельників, 7, станом на 17.04.2014 р. має наступні технічні характеристики: площа житлових приміщень, у яких проживає населення, становить 5.962,5 кв. м. (в тому числі балкони 75,8 кв. м.); площа нежитлових приміщень становить 3.447,6 кв. м.

Вищенаведене свідчить про те, що вищевказані документи органів БТІ містять в собі розбіжності, але у спірному договорі сторони чітко та однозначно визначили та погодили наступні характеристики об'єкту теплопостачання: опалювана площа 3744,5 кв. м. - гуртожиток, 5594,10 кв. м. - нежитловий фонд, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що виявлені після укладення спірного договору розбіжності щодо розміру опалювальних приміщень не є помилкою в розумінні ст. 229 ЦК України, допущення якої є підставою для визнання спірного договору частково недійсним, як і зміни у законодавстві, які відбулись після укладення договору, оскільки ці питання підлягають вирішенню не шляхом визнання договору частково недійсним, а шляхом внесення відповідних змін до договору № 1/165 від 01.01.2014 р. в установленому законом порядку, зокрема, за згодою сторін, а у разі недосягнення такої згоди - у судовому порядку, відповідно до вимог ст. 188 ГК України, що не здійснено Комплексом до сьогоднішнього часу.

При викладених обставинах колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що наведені Комплексом обставини ніяким чином не свідчать про часткову недійсність договору № 1/165 від 01.01.2014 р., так як сторонами при укладенні даного договору порушень вимог чинного на той час законодавства в розрізі підстав позову допущено не було, внаслідок чого підстави для задоволення первісного позову - відсутні, а тому протилежні доводи скаржника до уваги прийнятими бути не можуть.

У п. 8 договору сторонами передбачено, що розрахунковим періодом є календарний місяць. Споживач не пізніше 5 робочих днів наступного за розрахунковим місяцем забирає рахунок та акт викинених робіт по комунальним послугам на ЦТП № 27 та вносить плату за послуги не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Послуги сплачуються готівкою або у безготівковій формі. Кошти, що надходять від споживача, у першу чергу спрямовуються на погашення заборгованості за попередні періоди (за умови наявності заборгованості) (п. 9 договору).

Відповідно до п. 21 договору у разі порушення виконавцем умов договору споживач викликає (письмова заява) представника виконавця для складання та підписання акта-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види порушень кількісних і якісних показників послуг. Представник виконавця повинен з'явитися на виклик споживача не пізніше двох робочих днів. Акт-претензія складається споживачем та представником виконавця і скріплюється їх підписами. У разі неприбуття представника виконавця у визначений договором строк або необґрунтованої відмови від підписання, акт-претензія вважається дійсним, якщо він підписаний споживачем.

Згідно ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Відповідно до ст. 276 ГК України загальна кількість енергії, що відпускається, визначається за погодженням сторін. Показники якості енергії узгоджуються сторонами на підставі державних стандартів або технічних умов шляхом погодження переліку (величини) показників, підтримання яких є обов'язком для сторін договору. Строки постачання енергії встановлюються сторонами у договорі виходячи, як правило, з необхідності забезпечення її ритмічного та безперебійного надходження абоненту. Основним обліковим періодом енергопостачання є декада, з коригуванням обсягів протягом доби. Сторони можуть погоджувати постачання енергії протягом доби за годинами, а також час і тривалість максимальних та мінімальних навантажень. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Як свідчать матеріали справи за період з жовтня 2014 р. по березень 2015 р. (включно) Підприємством надано послуги постачання теплової енергії на об'єкт Комплексу, що розташований за адресою: м. Южне, вул. Будівельників, 7 загальною вартістю 613 673 грн. 38 коп., що підтверджується актами наданих послуг та відомостями обліку споживання теплової енергії від 18.11.2014 р., від 18.12.2014 р., від 19.01.2015 р., від 18.02.2015 р. та від 01.04.2015 р., які підписані обома сторонами без будь-яких зауважень щодо вартості, якості та кількості наданих послуг.

Згідно п. п. 5, 8 договору розрахунковим періодом є календарних місяць. Споживач на пізніше 5 робочих днів наступного за розрахунковим місяця забирає рахунок та акт виконаних робіт по комунальним послугам на ЦТП № 27 (бойлерна) та вносить плату за послуги не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим. Тарифи на послуги становлять: 1) з централізованого постачання гарячої води (підігрів): для потреб комунальних підприємств та організацій - 775,6563 грн. з ПДВ за 1 ГКал; для населення - 264,97 грн. з ПДВ за 1 ГКал.; з централізованого опалення в опалювальний період: для потреб населення - 264,97 грн. з ПДВ за 1 ГКал.

Як свідчать матеріали справи Підприємством були виставлені Комплексу відповідні рахунки на оплату отриманих послуг, зокрема, рахунок № 735 від 30.11.2014 р., № 722 від 30.11.2014 р., № 860 від 31.12.2014 р., № 873 від 31.12.2014 р., № 104 від 31.01.2015 р., № 93 від 31.01.2015 р., № 234 від 28.02.2015 р., № 223 від 28.02.2015 р., № 280 від 31.03.2015 р. та № 395 від 31.03.2015 р. на загальну суму 613673 грн. 38 коп.

Згідно п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України „Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 32 Закону „Про житлово-комунальні послуги" плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

У відповідності до ч. ч. 5, 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання - споживача до теплової мережі, а споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Будь-яких доказів, які б свідчили про те, що Комплекс здійснив оплату вартості спожитої протягом періоду з жовтня 2014 року по березень 2015 року (включно) теплової енергії загальною вартістю 613.673 грн. 38 коп. в матеріалах справи не міститься та таких доказів, всупереч ст. 33 ГПК України, скаржником суду не надано, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що Комплекс, на підставі ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, повинний сплатити Підприємству зазначену суму боргу за отримані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води (підігрів) за договором № 1/165 від 01.01.2014 р. за період з жовтня 2014 р. по березень 2015 р. (включно), а також відшкодувати понесені судові витрати по справі на сплату судового збору за подання позову в сумі 12273 грн. 46 коп. згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України.

До аналогічних висновків дійшов і Вищий господарський суд України у постанові від 15.04.2015 р. у справі № 916/3240/14, якою з Комплексу на користь Підприємства стягнутий борг за отримані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за договором № 1/165 від 01.01.2014 року за період з 01.04.2012 р. по 19.05.2014 р.

Як вбачається з матеріалів справи 20.02.2015 р. Комплекс звернувся до місцевого суду з позовом до Підприємства про визнання частково недійсним договору № 1/165 від 01.01.21014 р.

Ухвалою місцевого суду від 23.02.2015 р. порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 11.03.2015 р.

11.03.2015 р. Підприємство звернулось до місцевого суду із зустрічною позовною заявою про стягнення 434.372 грн. 10 коп. боргу за період з жовтня 2014 р. по лютий 2015 р.

Ухвалою місцевого суду від 16.03.2015 р. прийнято зустрічну позовну заяву до розгляду та об'єднано первісні та зустрічні позовні вимоги в одне провадження.

Заявою від 16.04.2015 р. Підприємство збільшило розмір позовних вимог та просило суд стягнути з Комплексу нам свою користь 613.673 грн. 38 коп. - боргу за період з жовтня 2014 р. по березень 2015 р. (включно) та 12.273 грн. 46 коп. - понесених судових витрат на оплату судового збору (а.с.140 т. 1) та оплатило вищезазначену заяву судовим збором, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 208 від 15.04.2015 р. на суму 3586 грн. 02 коп. (а.с.141 т.1).

Згідно п. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Пунктом 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

Як свідчать матеріали справи суд першої інстанції при вирішенні спору по суті помилково розглянув зустрічні вимоги Підприємства без урахування заяви останнього від 16.04.2015 р. щодо збільшення розміру позовних вимог та стягнення з відповідача 613.673 грн. 38 коп. - боргу за період з жовтня 2014 р. по березень 2015 р. (включно) та стягнув з Комплексу борг лише за період з жовтня 2014 р. по лютий 2015 р. в загальній сумі 434.372 грн. 10 коп. та 8686 грн. 44 коп. понесених витрат на сплату судового збору, тобто вирішив заявлені позовні вимоги не в повному обсязі, у зв'язку з чим оскаржене рішення підлягає частковому скасуванню з прийняттям нового про повне задоволення вимог Підприємства в межах заявленого позову.

Як вбачається з матеріалів справи ухвалою від 22.05.2015 р. місцевий суд в порядку ст. 89 ГПК України „виправив" допущені у вступній, описовій та резолютивній частинах вищезазначеного судового рішення описки та стягнув з Комплексу на користь Підприємства 613.673 грн. 38 коп. - боргу за названим договором за період з жовтня 2014 р. по березень 2015 р. (включно) та 12.273 грн. 46 коп. - понесених судових витрат на оплату судового збору, тобто фактично розглянув уточнені позовні вимоги Підприємства, які залишилися поза увагою суду при ухваленні судового рішення від 06.05.2015 р., що є неприпустимим, так як згідно ч. 1 ст. 89 ГПК України суд за власної ініціативою може виправити допущені в рішенні описки чи арифметичні помилки не змінюючи суті рішення.

Оскільки, ухвалою від 22.05.2015 р. місцевий суд не виправив допущені описки у рішенні від 06.05.2015 р., а фактично змінив суть прийнятого рішення, так як визнав борг взагалі за інший період часу та в іншому, значно більшому розмірі, внаслідок чого збільшив і розмір судових витрат, що підлягають стягненню з Комплексу, то визнати таку ухвалу обґрунтованою - неможливо, внаслідок чого вона підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 99, 101- 105 ГПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Готельно-житловий комплекс" на ухвалу господарського суду Одеської області від 22.05.2015 р. про внесення виправлень у рішення господарського суду Одеської області від 06.05.2015 року - задовольнити, а названу судову ухвалу - скасувати.

Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Готельно-житловий комплекс" на рішення господарського суду Одеської області від 06.05.2015 року - залишити без задоволення.

Пункт 3 резолютивної частини рішення господарського суду Одеської області від 06.05.2015 р. у справі № 916/751/15-г - частково скасувати та викласти його в наступній редакції:

3. Стягнути з Комунального підприємства "Готельно-житловий комплекс" на користь Комунального підприємства теплових мереж "Южтеплокомуненерго": 613.673 грн. 38 коп. боргу за отримані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води (підігрів) за договором № 1/165 від 01.01.2014 р. за період з жовтня 2014 р. по березень 2015 р. (включно) та 12273 грн. 46 коп. понесених останнім судових витрат по справі на сплату судового збору за подання позову.

В решті частині рішення господарського суду Одеської області від 06.05.2015 р. у справі № 916/751/15-г - залишити без змін.

Зобов'язати господарський суд Одеської області видати відповідний наказ із зазначенням повних та необхідних реквізитів сторін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Шевченко В.В.

Судді: Головей В.М.

Принцевська Н.М.