Постанова № 47026421, 15.07.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2015 р. Справа № 922/4266/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М., суддя Білецька А.М. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Гордієнко І.С.

відповідача - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека низьких цін Полтава", м. Харків (вх. №254 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 24.12.2014 по справі №922/4266/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека низьких цін Полтава", м. Харків

про стягнення 122300,45 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 24.12.2014 у справі № 922/4266/14 (суддя Аріт К.В.) позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека низьких цін Полтава" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" 106264,66 гривень основної заборгованості, 8507,00 гривень пені, 1152,90 гривень суми 3% річних, 6375,89 гривень інфляційних втрат та 2446,00 гривень судового збору.

Відповідач звернувся до господарського суду з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Харківської області від 24.12.2014 у справі № 922/4266/14, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

В обґрунтування викладених вимог відповідач посилається на відсутність у позивача права на стягнення з відповідача оплати за договором купівлі-продажу № 1107 від 29.11.2013. При цьому, відповідач зазначає, що судом першої інстанції не було досліджено тієї обставини, що заміна кредитора в договорі купівлі-продажу відбулася без згоди відповідача і без його повідомлення про це. Також, відповідач стверджує, що судом першої інстанції не було з'ясовано наявність у позивача документів на підтвердження безспірності грошових вимог до відповідача, посилаючись на те, що первинні документи (видаткові накладні), які надані позивачем на підтвердження виникнення основної заборгованості, не відповідають нормам чинного законодавства. Крім того, відповідач вважає, що договір про відступлення права вимоги не містить всіх істотних умов договору та не був спрямований на реальне настання правових наслідків. Позивач зазначає про безпідставність позовних вимог щодо стягнення штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних через відсутність заборгованості.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека низьких цін Полтава", м. Харків до провадження та призначено до розгляду на 16.02.15 р. о 10:30 год

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16.02.2015 у справі № 922/4266/14 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Тарасова І.В., судді Горбачова Л.Л., Барбашова С.В.) за клопотанням відповідача зупинено провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням господарського суду міста Києва у справі № 910/25781/14.

Постановою Вищого господарського суду від 08.04.2015 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" задоволено. Ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 16.02.2015 у справі № 922/4266/14 скасовано. Справу № 922/4266/14 передано на розгляд Харківського апеляційного господарського суду. Постанова касаційної інстанції мотивована тим, що розгляд господарським судом міста Києва справи № 910/25781/14 не є перешкодою для встановлення відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України істотних обставин у справі № 922/4266/14, у тому числі і щодо відповідності договору про відступлення права вимоги вимогам чинного законодавства.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому з наведеними відповідачем доводами не погоджується, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 21.05.2015 призначено справу до розгляду на 15.06.2015.

Ухвалами Харківського апеляційного господарського суду від 15.06.2015 та від 01.07.2015 розгляд справи відкладався.

14.07.2015 відповідач звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи для надання можливості відповідачеві прийняти участь у судовому засіданні, скористатися своїми процесуальними правами, захистити свої права та законні інтереси.

Колегія суддів залишає надане позивачем клопотання без задоволення, оскільки відповідач був не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-четвертою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Відповідач завчасно належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання, і мав достатньо часу для направлення свого представника до суду, з урахуванням також тривалого розгляду справи в суді. Крім того відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом упродовж розумного строку справи, в якій вона є стороною. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу в судовому засіданні 15.07.2015 у відсутність представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, 29 листопада 2013 року між Приватним акціонерним товариством "Альба Україна" (продавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аптека низьких цін Полтава", (покупцем, відповідачем) було укладено договір купівлі-продажу №1107 (надалі - договір №1107), у відповідності до положень якого, продавець зобов'язався передати (поставити) лікарські засоби і вироби медичного призначення у власність покупця, а покупець, в свою чергу, зобов'язався прийняти товар та сплатити за нього грошові кошти відповідно до умов зазначеного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з 22 березня 2014 року по 17 квітня 2014 року, Приватним акціонерним товариством "Альба Україна" було поставлено на адресу відповідача товар на суму 106264,66 гривень. Відповідач, в свою чергу, отриманий товар на суму 106264,66 гривень не оплатив.

Крім того, 05 червня 2014 року між Приватним акціонерним товариством "Альба Україна" (первісним кредитором) та Публічним акціонерним товариством "Банк" Київська Русь" (новим кредитором, позивачем) було укладено договір відступлення прав вимоги №70378-20/14-7 (надалі - договір відступлення), за умовами якого, первісний кредитор відступив, а новий кредитор набув право вимоги за зобов'язаннями товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека низьких цін Полтава" (боржника, відповідача) у сумі 106264,66 гривень, що випливають з договору купівлі-продажу №1107 від 29 листопада 2013 року, укладеного між боржникам (відповідачем) та первісним кредитором.

На виконання умов договору відступлення, первісний кредитор надіслав повідомлення на адресу відповідача про здійснення відступлення права вимоги по оплаті 106264,66 гривень, яке виникло на підставі договору №1107.

Проте, відповідач, в свою чергу, зобов'язання за договором №1107 не виконав, у зв'язку з чим, враховуючи факт заміни кредитора у основному зобов'язанні, у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 106264,66 гривень, на яку позивачем були нараховані 8507,00 гривень пені, 1152,90 гривень суми 3% річних, 6375,89 гривень інфляційних втрат.

Зазначені обставини стали підставою звернення позивача до господарського суду з даним позовом.

Враховуючи викладені обставин, у відповідності з вимогами ст. ст. 512-514, 526, 546, 548, 625 Цивільного кодексу України та ст.ст. 193, 232 Господарського кодексу України, а також те, що матеріалами справи підтверджується факт наявності заборгованості відповідача за договором відступлення прав вимоги №70378-20/14-7 від 05.06.2014, останній не надав доказів належного виконання взятих на себе зобов'язань або обґрунтованих заперечень проти позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.

Цивільні права і обов'язки виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України та ст. 174 ГК України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, ст.173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача 106264,66 гривень основної заборгованості, 8507,00 гривень пені, 1152,90 гривень суми 3% річних, 6375,89 гривень інфляційних втрат, в зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язання за договором купівлі-продажу №1107 від 29.11.2013, право вимоги за яким позивач набув відповідно до договору про відступлення права вимоги №70378-20/14-7 від 05.06.2010.

Пунктами 1.2 та 2.4 договору №1107 від 29.11.2013 встановлено, що товар передається по найменуванню та в кількості, з зазначенням ціни митної і ціни відпускної, що будуть описані в кожному окремому випадку у видаткових накладних. Ціни за одиницю товару, а також загальна сума товарної партії визначаються відповідно до відпускних цін продавця та згідно з узгодженим сторонами заказом і зазначаються у видаткових накладних.

Згідно із п.2.3 договору №1107, підтвердження виконання заказу продавцем є підписання видаткової накладної покупцем при прийомі-передачі партії товару.

У відповідності до положень пункту 2.5 договору №1107, сума договору складає загальну суму товару, поставленого відповідно до умов даного договору, і визначається шляхом складення сум товарних партій визначених у видаткових накладних.

Згідно із п.п.5.1-5.4 договору №1107, покупець проводить оплату товару у формі безготівкового розрахунку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця. Оплата кожної товарної партії проводиться у повному обсязі на умовах, що вказуються у видатковій накладній на поставку товарної партії. У розрахункових документах покупець повинен вказувати номер та дату видаткової накладної згідно з якою здійснюється сплата за поставлений товар та номер і дату договору.

Пунктами 6.1. та 6.2. договору №1107 встановлено, що товар вважається переданим продавцем і прийнятим покупцем по кількості та асортименту в момент підписання сторонами видаткової накладної на товарну партію. Право власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту підписання видаткових накладних.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, за період з 22 березня 2014 року по 17 квітня 2014 року, Приватним акціонерним товариством "Альба Україна" було поставлено на адресу відповідача товар на суму 106264,66 гривень, що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними, яки підписано з обох сторін та скріплено печатками підприємств (а.с.29-111).

Пунктом 4.2 договору №1107 визначено, що покупець зобов'язаний прийняти товар і оплатити його в порядку, передбаченому розділом 5 зазначеного договору.

Відповідач, в свою чергу, отриманий товар на суму 106264,66 гривень не оплатив. Доказів сплати до суду не надав.

Крім того, 05 червня 2014 року між Приватним акціонерним товариством "Альба Україна" (первісним кредитором) та публічним Акціонерним товариством "Банк" Київська Русь" (новим кредитором, позивачем) було укладено договір відступлення прав вимоги №70378-20/14-7 (надалі - договір відступлення), за умовами якого, первісний кредитор відступив, а новий кредитор набув право вимоги за зобов'язаннями товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека низьких цін Полтава" (боржника, відповідача) у сумі 106264,66 гривень, що випливають з договору купівлі-продажу №1107 від 29 листопада 2013 року, укладеного між боржникам (відповідачем) та первісним кредитором.

Відповідач заперечує дійсність договору про відступлення права вимоги № 70378-20/14-7 від 05.06.2014, як такого що суперечить чинному законодавству України та укладеного без згоди відповідача.

Проте, колегія суддів відхиляє наведені відповідачем доводи з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із п.3.1. договору відступлення, новий кредитор (позивач) набуває право вимоги, що відступається за цим договором після підписання сторонами зазначеного договору.

Пунктом 7.1. договору відступлення передбачено, що новий кредитор (позивач) набуває право вимоги від боржника (відповідача) належного виконання зобов'язання по оплаті коштів боржником у сумі, яка зазначена у п.1.1 вказаного договору, тобто 106264,66 гривень.

У відповідності до п.1.2 договору відступлення, первісний кредитор зобов'язаний повідомити відповідача як боржника про здійснення відступлення права вимоги за основним зобов'язанням протягом 3 днів з моменту набуття новим кредитором права вимоги.

За приписами статті 516 Цивільного кодексу України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

Згідно із статтею 518 Цивільного кодексу України, боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором.

Отже, норми чинного законодавства не вимагають згоди боржника на уступку кредитором вимоги іншій особі та не дають підстав вважати уступку незаконною, у разі неповідомлення боржника.

Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи містяться докази повідомлення боржника про відповідне відступлення вимог. Так, на виконання умов договору відступлення, первісний кредитор надіслав повідомлення (а.с.25) на адресу відповідача про здійснення відступлення права вимоги по оплаті 106264,66 гривень, яке виникло на підставі договору №1107. Факт направлення відповідного повідомлення підтверджується списком №1895 згрупованих внутрішніх поштових відправлень та поштовим чеком (а.с.122).

Крім того, суд звертає увагу відповідача на те, що ототожнення правових підстав недійсності правочину з підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов'язань, що виникли з такого правочину, є помилковим (Інформаційний лист ВГСУ №01-06/1642/2011 від 24.11.2011).

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Відповідно до даної статті правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. На момент звернення позивача з даним позовом до господарського суду та розгляду справи в суді, договір відступлення прав вимоги №70378-20/14-7 від 05.06.2014 є дійсним, тому його умови є обов'язковим до виконання.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила, що Приватне акціонерне товариство "Альба Україна" виконало свої зобов'язання за договором №1107 належним чином та у повному обсязі. Таким чином, заборгованість відповідача у розмірі 106264,66 гривень є документально обґрунтованою та жодним чином не спростованою відповідачем.

Відповідно до статей 512, 514 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні на обсягах і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 3 статті 512 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Інших обмежень права кредитора на укладення договору уступки вимог законодавство не містить.

Отже, за договором відступлення права вимоги (цесії) не припиняються первісні зобов'язання сторін, а відбувається заміна однієї із сторін первісного зобов'язання на певних, визначених таким договором умовах. При цьому, цивільним законодавством не вимагається оплатного відступлення прав вимоги від первісного кредитора до набувача.

Враховуючи викладене, та те, що на момент прийняття рішення по справі, у матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку, з урахуванням факту заміни кредитора у зобов'язанні, на підставі договору відступлення права вимоги №70378-20/14-7 від 05 червня 2014 року, колегія суддів вважає заявлену вимогу позивача щодо стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 106264,66 гривень правомірною та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо заявлених вимог позивача про стягнення з відповідача 8507,00 гривень пені та 1152,90 гривень суми 3% річних за період з 15 травня 2014 року по 23 вересня 2014 року, а також 6375,89 гривень суми інфляційних втрат за період з 15 травня 2014 року по 31 серпня 2014 року, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 197 Цивільного кодексу України, уступка вимоги кредитором іншій особі допускається, якщо вона не суперечить закону або договору або коли вимога не пов'язана з особою кредитора.

Як випливає зі змісту статті 197 Цивільного кодексу України, у разі уступки кредитором основної вимоги за зобов'язанням до набувача автоматично переходять права, що забезпечують його виконання. Отже, якщо кредитор уступає іншій особі основні вимоги, угода про таку уступку не вимагає окремої умови про уступку права на вжиття до боржника заходів, що забезпечують виконання зобов'язання (неустойка, штраф, пеня).

Згідно із ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 ЦКУ).

Згідно п.7.2. договору відступлення, крім права вимоги, новий кредитор набуває право на стягнення з боржника неустойки, штрафних санкцій і збитків, заподіяних невиконанням ним зобов'язань за договором купівлі-продажу.

П.7..2 договору купівлі-продажу передбачено нарахування пені у випадку порушення покупцем строків оплати.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач нарахував суму пені, з урахуванням Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" №543/96-ВР від 22 листопада 1996 року, та в порядку ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України.

З урахуванням викладеного, перевіривши розрахунок пені, нарахованої позивачем, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та таким, що відповідає нормам чинного законодавства, а тому нарахована сума підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунки позивача щодо кожної із нарахованих санкцій, перевіривши періоди нарахування останнім вказаних сум інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів дійшов висновку про те, що відповідні розрахунки є вірними, та відповідають нормам чинного законодавства, а тому нараховані суми підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

Щодо посилань відповідача на те, що первинні документи, які надані позивачем на підтвердження виникнення основної заборгованості, не відповідають нормам чинного законодавства, та про те, що відтиски печатки його підприємства на видаткових накладних не відповідають зразку підпису уповноважених осіб, суд відхиляє відповідні доводи, оскільки додатковою угодою №1107 від 29 листопада 2013 року (а.с.20) сторонами було погоджено зразок відбитку печатки, якою матеріально відповідальна особа відповідача приймала товар за договором №1107. До того ж, дослідивши первинні документи, а саме спірні видаткові накладні, суд дійшов висновку про їх повну відповідність вимогам, встановленим чинною Уніфікованою системою організаційно-розпорядчої документації (ДСТУ 4163-2003), затвердженою Наказом Держспоживстандарту України №55 від 07 квітня 2003 року.

Інші посилання відповідача щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення в апеляційному порядку та є такими, що спростовуються матеріалами справи.

З огляду на викладене, колегія суддів, діючи в межах повноважень, наданих суду апеляційної інстанції у відповідності з приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, приходить до висновку, що господарський суд Полтавської області відповідно до наданих йому сторонами у справі документально оформлених доказів, забезпечив додержання вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, а позивач згідно з чинним цивільним та господарським законодавством документально обґрунтував правомірність своїх позовних вимог до відповідача.

В свою чергу, відповідач не надав належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності викладених заперечень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Харківської області від 24.12.2014 по справі №922/4266/14

На підставі викладеного та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека низьких цін Полтава", м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 24.12.2014 по справі №922/4266/14 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 20 липня 2015 року.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Гребенюк Н. В.