Постанова № 47026417, 16.07.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2015 р. Справа № 922/1035/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В., суддя Білецька А.М.

при секретарі Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача Ворожбянов А.М., за довіреністю № 08-11/4849/2-14 від 29.12.2014.

відповідача Гриценко Д.В., за довіреністю б/н від 02.07.2015.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківської міської ради (вх. №2951 Х/3-12) на рішення господарського суду Харківської області від 27 квітня 2015 року по справі №922/1035/15

за позовом Харківської міської ради, м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-інвест", м. Дніпропетровськ

про повернення майна та відшкодування доходів,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 27.04.2015 по справі №922/1035/15 (суддя Присяжнюк О.О.) відмовлено в задоволенні позовних вимог повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції Харківська міська рада звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить частково скасувати рішення господарського суду Харківської області від 27.04.2015 по справі №922/1035/15 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в частині стягнення 537657,64 грн.

В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального Кодексу України є підставою для його скасування.

Товариство з обмеженою відповідальністю "АТБ-інвест", через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду надало відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти доводів викладених в апеляційні скарзі, вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права та всебічному дослідженні обставин справи, просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши у судовому засіданні пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-інвест", є власником нежитлової будівлі літ. "А-1" та літ. "Б-1" загальною площею 933,9 кв.м., по Салтівському шосе, 143 у м. Харкові, на підставі договору купівлі-продажу №725 від 25.04.2012 та акту прийому передачі майна №1 від 25.04.2012.

Право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-інвест" на вищезазначене нерухоме майно зареєстровано комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 11.05.2012 під реєстраційним №25475992 (витяг про державну реєстрацію прав №34097184 від 11.05.2012).

Отримавши право власності на нежитлову будівлю літ. "А-1" та літ. "Б-1" загальною площею 933,9 кв.м., по Салтівському шосе, 143 у м. Харкові, відповідач звернувся до Харківського міського голови з лисом №36-05/12 від 30.05.2012 про укладення договору оренди земельної ділянки.

23.10.2014 між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "АТБ-інвест" був укладений договір оренди землі, відповідно до умов якого (пункт 1) орендодавець на підставі рішення 16 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 22.06.2012 №757/12 "Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель та споруд", та рішення 25 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 03.07.2013 №1202/13 "Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель та споруд" надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі громадської та житлової забудови, яка знаходиться: м. Харків, Салтівське шосе, 143.

29.12.2014 Департаментом самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради проведено обстеження земельної ділянки та встановлено, що відповідач з 25.04.2012 по 23.10.2014 використовував земельну ділянку площею 0,1548 га по вул. Салтівське шосе, 143 у м. Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі без оформлення документів на право власності або право користування земельною ділянкою та без державної реєстрації цих прав. За результатами обстеження складено акт обстеження земельної ділянки, визначення її межі, площі та конфігурації.

У зв'язку з виявленими обставинами, позивач звернувся до Головного управління Міндоходів у Харківській області про надання інформації відносно оплати відповідачем земельного податку за використання зазначеної земельної ділянки.

Відповідно до листа Головного управління Міндоходів у Харківській області від 16.12.2014 № 784619/20-34-15-03-38 Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "АТБ-інвест" (код ЄДРПОУ 30691543) є платником земельного податку, станом на 15.12.2014 податкові зобов'язання сплачені останнім у повному обсязі.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об'єкта нерухомого майна від 18.11.2014 № 29667554 та листа Управління Держземагенства у м. Харкові Харківської області від 16.12.2014 №5828/08 речові права відповідача на земельну ділянку станом на 29.12.2012 не зареєстровані, а тому, на думку позивача, останнє не набуло належних прав власності або користування щодо земельної ділянки по Салтівському шосе, 143 у м. Харкові та використовував земельну ділянку без достатніх правових підстав.

Враховуючи вищенаведене, позивач звернувся із відповідним позовом та просив суд зобов'язати відповідача звільнити відповідну земельну ділянку та стягнути з відповідача суму несплаченої плати за користування земельною ділянкою як отриманий останнім дохід від використання безпідставно набутого майна.

Надалі, позивачем заявлено про відмову від позову в частині вимог про зобов'язання повернути в натурі територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради безпідставно набуте майно - земельну ділянку площею 0,1548 га за адресою: м. Харків, Салтівське шосе, 143.

Ухвалою господарського суду від 22.04.2015 вищезазначена відмова позивача від частини позовних вимог прийнята судом, провадження у справі у частині позовних вимог про зобов'язання повернути в натурі територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради безпідставно набуте майно - земельну ділянку площею 0,1548 га за адресою: м. Харків, Салтівське шосе, 143 - припинено.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення 552386,29 грн., суд першої інстанції відхилив доводи позивача та зазначив про відсутність правових підстав для відшкодування доходів, зазначених в частині першої статті 1212-1215 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави іменуються також зобов'язаннями з безпідставного збагачення, або кондикційними зобов'язаннями. Сутність кондикційного зобов'язання як правовідношення полягає в тому, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) або на підставі, яка згодом відпала, зобов'язана повернути потерпілому це майно (частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України).

Певною мірою проблема розуміння та кваліфікації таких зобов'язань породжується нормою частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України, якою визначене коло вимог, до яких також застосовуються положення глави 83 Цивільного кодексу України про реституцію, віндикацію, повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні, відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

У нормах статей 1213 та 1214 Цивільного кодексу України не має санкцій як міри цивільно-правової відповідальності боржника, натомість ними закріплено право та кореспондуючі ним обов'язки сторін зобов'язання з безпідставного збагачення - право потерпілого: 1) на повернення йому безпідставно набутого майна в натурі або відшкодування його вартості; 2) на відшкодування йому доходів від безпідставно набутого майна, які набувач одержав або міг одержати від цього майна з часу, коли дізнався або міг дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Норми глави 83 Цивільного кодексу України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" та статті 1212 Цивільного кодексу України, зокрема, можуть бути застосовані тоді, коли дії набувача майна можуть кваліфікуватися як правопорушення.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, яким у постанові від 06.11.14 у справі №922/1087/14 вказано, що вирішуючи спори за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність житловий будинок будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, збитків у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарські суди повинні брати до уваги положення статті 22 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 224 Господарського кодексу України. Для застосуванні такого заходу відповідальності слід встановлювати наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини).

Проте, позивачем не доведено наявність вищевказаних елементів цивільного правопорушення в діях відповідача.

Разом з тим, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним.

Згідно із пунктом 287.6 статті 287 Податкового Кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину), податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди, їх частини, з урахуванням прибудинкової території, сплачуються на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

За приписами частини 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Статтею 269 Податкового кодексу України встановлено, що платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Відповідно до пункту 288.1 статті 288 Податкового Кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Згідно з пунктом 3.7. Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 17.05.2011 № 6 „Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" також передбачено, що власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок, у випадках, встановлених главою 24 Земельного Кодексу України, та за процедурою, передбаченою Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284.

Відповідно до пункту 2.9 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 17.05.2011 № 6 „Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" суди мають враховувати, що способи захисту прав юридичних та фізичних осіб на земельні ділянки, визначені статтею 152 ЗК України, положення якої у відповідних правовідносинах підлягають переважному застосуванню перед нормами Цивільного Кодексу України та Господарського Кодексу України.

Так, положеннями статті 152 Земельного Кодексу України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відшкодування заподіяних збитків.

Частиною 1 статті 157 Земельного кодексу України передбачено, що відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

Пунктом д) частини 1 статті 156 Земельного кодексу України передбачено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відповідно до частини 2 статті 157 Земельного кодексу України порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Верховним судом України в пункті 14 постанови Пленуму "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16.04.2004 № 7 вказано, що розміри збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам вилученням (викупом) або тимчасовим зайняттям земельних ділянок у встановленому порядку, визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад відповідно до Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284).

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284 затверджено Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, згідно пункту 1 якого власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості грунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

Так, з матеріалів справи вбачається, що заявою від 30.05.2012 №36-05/12 відповідач звертався до Харківської міської ради з клопотанням про оформлення земельної ділянки, що розташована за адресою: м. Харків, Салтівське шосе, 143.

Разом з тим, позивачем тривалий час не здійснювались заходи з підготовки та оформлення договору оренди земельної ділянки. Лише 23.10.2014 був підписаний договір оренди земельної ділянки, на підставі якого 06.11.2014 була здійснена державна реєстрація права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-інвест" на земельну ділянку.

Відповідно до пункту 3.8. Постанови Пленуму ВГСУ № 6 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", вирішуючи спори за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність житловий будинок, будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, збитків у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарські суди повинні брати до уваги положення статті 22 ЦК України та частини другої статті 224 ГК України. Для застосування такого заходу відповідальності слід встановлювати наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини).

Якщо у розгляді справи буде з'ясовано обставини, зазначені в абзаці третьому підпункту 3.4 пункту 3 цієї постанови, і що суб'єкт господарювання вживав необхідних заходів до оформлення свого права землекористування, то відсутність у нього переоформлених на його ім'я правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може розцінюватися як правопорушення.

Згідно абзацом 3 підпункту 3.4. пункту 3 Постанови Пленуму ВГСУ № 6 від 17.05.2011, з виникненням прав власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. Тому відсутність у такої особи переоформлених на її ім'я правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне зайняття земельної ділянки.

Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (пункт 287.1 статті 287 Податкового кодексу України ).

Для визначення розміру податку та орендної плати відповідно до пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (стаття 23 Закону України "Про оцінку земель").

Нормативно грошова оцінка земельної ділянки визначає вартість квадратного метра певної земельної ділянки.

Таким чином, для встановлення загальної нормативної вартості земельної ділянки необхідно встановити конкретний розмір такої земельної ділянки.

Згідно Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 18.05.2010 №376, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється 1) юридичною особою, що володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі якої працює не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників або фізична особа - підприємець, яка володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованим інженером-землевпорядником на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; 2) на замовлення орган державної влади, орган місцевого самоврядування, власник (користувач) земельної ділянки, який замовляє роботи із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); 3) на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Наданий позивачем до позову акт обстеження та визначення меж, площі та конфігурації спірної земельної ділянки від 19.09.2014 (а.с.15-23) складено головним спеціалістом відділу контролю за використанням земель Департаменту самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради. Докази про використання під час складання вказаного акту необхідної техніки, спеціалістів та документації в матеріалах справи відсутні, та позивачем не надані.

Відповідно до Положення про Департамент самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради (додаток № 130 до рішення Харківської міської ради 6 скликання від 24 листопада 2010 року № 07/10 в редакції рішення 25 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 03 липня 2013 року №1188/13), він не має повноважень щодо визначення меж, розмірів земельних ділянок, а виконує на самоврядних засадах контрольну функцію належного використання земельних ділянок.

Враховуючи вищевикладене, позиція позивача по даній справи базується лише на припущеннях та з достовірністю не підтверджується матеріалами справи.

З огляду на встановлені обставини, враховуючи те, що позивачем не доведено суду факт порушення своїх законних прав та інтересів з боку відповідача, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про не обґрунтованість позовних вимог та визнав їх такими, що не підлягають задоволенню.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів відзначає відсутність належних доказів щодо обставин, передбачених статті 104 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджували б наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського Процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 27.04.2015 по справі №922/1035/15 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і відсутні підстави для його скасування, в зв'язку з чим, апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 27.04.2015 по справі №922/1035/15 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 20 липня 2015 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.