Постанова № 47026349, 16.07.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2015 р. Справа№ 911/4117/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Гончарова С.А.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Постолівська" на рішення Господарського суду Київської області від 24.11.2014 р. у справі № 911/4117/14 (суддя Лопатін А.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-

Тайс"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю

"ПК Трейдсервісгруп"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма

"Постолівська"

про стягнення 15484,40 грн.,

за участю представників сторін:

позивача-Грищенко О.М. за довіреністю

відповідача 1- не з'явився

відповідача 2- Свірський Т.В. за довіреністю

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 24.11.2014 р. у справі № 911/4117/14 задоволений позов ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс», стягнуто з ТОВ "Агрофірма Постолівська" на користь позивача 6 079,78 грн. 3% річних, 8 404,62 грн. інфляційних втрат, 1 709,01 грн. судового збору та 935,42грн. витрат на правову допомогу.

Стягнуто солідарно з ТОВ "ПК Трейдсервісгруп" та ТОВ "Агрофірма Постолівська" на користь позивача 1000 грн. 3% річних, 117,99 грн. судового збору та 64,58грн. витрат на правову допомогу.

Не погоджуючись з рішенням, відповідач 2 звернувся з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить його скасувати.

Позивач в судовому засіданні, проти вимог, викладених в апеляційній скарзі заперечував, просив залишити їх без задоволення, рішення суду - без змін.

Представник відповідача 2, в режимі відео конференції, підтримав апеляційні вимоги, а також на адресу апеляційного суду надіслав додаткове обґрунтування.

Представник відповідача 1 в судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином.

Суд, враховуючи вимоги ст. 102 ГПК України, вважає можливим розглянути справу у його відсутність, оскільки у матеріалах справи є поштове повідомлення про отримання ухвали суду з зазначенням часу та місця розгляду справи.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, Рішенням господарського суду Тернопільської області від 11.03.2011 року у справі №16/3/5022-43/2011 позов ТОВ "Корпорація Агросинтез" задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Агрофірма "Постолівська" на користь ТОВ "Корпорація "Агросинтез" 94 077,17 грн. основного боргу, 6 687,48 грн. пені за порушення відповідачем терміну оплати платежів, 28 223,15 грн. штрафу за порушення відповідачем терміну оплати платежів, 4 215,25 грн. інфляційних втрат, 65 397,58 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 1 986,40грн. державного мита та 235,10грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в повернення сплачених судових витрат.

30.04.2014 року між ТОВ „Корпорація Агросинтез" та ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" укладено угоду №30-04/14-5 про заміну кредитора у зобов'язані, відповідно до якої первісний кредитор (ТОВ „Корпорація Агросинтез") відступає новому кредитору (ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс") право вимоги виконання ТОВ "Агрофірма Постолівська" зобов'язання щодо сплати розміру 3% річних та інфляційних витрат, набутих ТОВ „Корпорація Агросинтез " на підставі рішення господарського суду Тернопільської області від 11.03.2011 р. у справі №16/3/5022-43/2011, що набрало законної сили.

На виконання умов даної угоди ТОВ "Корпорація Агросинтез" було передано позивачу перелік документів, що підтверджують права вимоги виконання відповідачем-2 обумовленого зобов'язання.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за угодою №30-04/14-5 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги) між ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" (кредитор) та ТОВ "ПК Трейдсервісгруп" (поручитель) було укладено договір поруки №07-08-2014-1, за умовами якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язку ТОВ "Агрофірма Постолівська" щодо виконання грошового зобов'язання щодо сплати розміру 3% річних у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання згідно рішення суду, передбаченим п.2 цього договору (надалі іменується "основний договір").

Відповідно до п. 2.1. договору поруки, під основним договором в цьому договорі розуміють угоду №30-04/14-5 про заміну кредитора у зобов'язані 30.04.2014 року, укладену на підставі та у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення господарського суду Тернопільської області від 11.03.2011 р. у справі №16/3/5022-43/2011, котре вступило у законну силу.

Поручителем та кредитором погоджено обсяг відповідальності поручителя та розмір поруки, яка обмежується сплатою розміру 3% річних у сумі 1000 грн.

Згідно ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Позивач додатково звернувся до відповідача-1 із вимогою вих. №18-1/08 від 18.08.2014, котра була одержана відповідачем-1 22.08.2014 року, проте станом на день розгляду справи, не виконана.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що оскільки заборгованість відповідачів перед позивачем на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідачів 15 484,40 грн. боргу підлягає задоволенню.

Крім того зазначив, що ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" (замовник) та адвокатом Грищенком Олександром Миколайовичем (виконавець) 29.08.2014 р. було укладено договір №29-1/08-14 про надання адвокатських послуг (правової допомоги), відповідно якого виконавець зобов'язується надати замовнику правову допомогу щодо аналізу правовідносин між замовником та ТОВ "Агрофірма Постолівська" та ТОВ "ПК Трейдсервісгруп", які виникли на підставі рішення господарського суду Тернопільської області від 11.03.2011 р. у справі №16/3/5022-43/2011. Згідно платіжного доручення від 22.09.2014 р .№ 669 грошові кошти у розмірі 1000 грн. у якості оплати за правову допомогу згідно договору № 29-1/08-14 від 29.08.2014 р. були сплачені, тому судові витрати покладаються на відповідачів.

Заперечуючи проти рішення суду в цілому, відповідач 2 вказує на те, що грошове зобов'язання за судовим рішенням не є господарським зобов'язанням, а тому застосування ст. 625 ЦК України неможливе; основної борг з боку відповідача 2 погашений, а те, що виконавчий наказ було повернуто стягувачу за його заявою свідчить про те, що кредитор не мав до нього претензій; судом порушені принципи територіальної підсудності, оскільки відповідач 2 знаходиться в Тернопільської області, а справа про стягнення розглядалась судом Київської області; про договір уступки права вимоги дізнався в ході судового розгляду у справі, що свідчить про протиправність дій позивача та відповідача 1.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до ст.512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зі змісту ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

У Постанові від 12.09.2011р. у справі № 42/80-10(54/63/19) Верховним Судом України викладена правова позиція, яка полягає в тому, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За змістом статей 598 - 609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Пленум Вищого господарського суду України у постанові № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» та Верховний Суд України у листі від 01.07.2014р. «Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві» вказали на наступне:

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Статтею 549 цього Кодексу встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК).

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.

Водночас формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012 р. у справі N 6-49цс12, від 24.10.2011 р. у справі N 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17.10.2011 р. у справі N 6-42цс11).

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов'язання за рахунок іншої. Матеріальне становище учасників цивільного обороту схильне до змін, тому не виключено, що боржник, який не може виконати грошове зобов'язання зараз, зможе виконати його пізніше. Оскільки грошові кошти є родовими речами, неможливість виконання такого зобов'язання (наприклад, внаслідок відсутності у боржника грошей та інших підстав) не звільняє його від відповідальності.

З огляду на зазначене слід вважати правильною позицію судів, відповідно до якої заходи відповідальності за порушення грошового зобов'язання та неустойка є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлена (аналогічна позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 06.06.2012 р. у справі N 6-49цс12, від 30.10.2013 р. у справі N 6-59цс13). Зважаючи на відсутність у зазначених правових нормах такої підстави припинення зобов'язання, як ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, слід дійти висновку, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК.

Пленум Вищого господарського суду України у постанові № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» читко визначив, що проценти на суму неустойки, на суму інфляційних нарахувань проценти не нараховуються в силу прямої заборони законом такого нарахування (частина друга статті 550 ЦК України), тому що неустойка не є коштами, за користування якими здійснюється нарахування процентів річних згідно із законом.

Крім того зазначено, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням..

Оскільки позивачем заявлені вимоги про стягнення інфляційних нарахувань та три відсотка річних, а не неустойка в розумінні ст. 549 ЦК України, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про їх задоволення.

Надіслані на адресу суду додаткові пояснення відповідача 2 з посиланням на судові рішення у справі №911/2011/13 Господарського суду Київської області від 22.07.2013 та постанови Верховного суду України від 01.04.2015 у справі 911/2445/14 не можуть бути взяти до уваги, оскільки, у справах різний суб'єктний склад та предмет спору.

Так, за рішенням Тернопільської області № 16/3/5022-43/2011 від 11.03.2011р. розглядались правовідносини, що виникли між Корпорацією «Агросинтез» та Агрофірмою «Постолівська» за договором поставки на умовах товарного кредиту №ТК 090310/8, за договором № 30-04/14-5 про про заміну кредитора у зобов'язанні, укладеного між Корпорацією «Агросинтез» та ТОВ «Ніко-Тайс» та договором поруки № 07-08-2014-, укладеного між ТОВ «Ніко-Тайс» та ТОВ «ПК Трейдсервісгруп».

З наданих апелянтом судових рішень вбачається, що спір виник в зв'язку з неналежним виконанням СТОВ «Україна» зобов'язань перед ТОВ «Тридента Агро» за договором № 01-05-08 з поставки товару (рішення господарського суду Луганського області № 14/17), угод про заміну кредитора у зобов'язанні № 193-ТА, № 123/07-12 укладених з фізичною особою, яка в свою чергу відступило право вимоги ТОВ «Ніко-Тайс».

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги , а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Постолівська" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 24.11.2014 р. № 911/4117/14 без змін.

Матеріали справи повернути господарському суду Київської області.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді Є.Ю. Шаптала

С.А. Гончаров