Рішення № 47025796, 14.07.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" липня 2015 р.Справа № 922/3328/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суслової В.В.

при секретарі судового засідання Помпі К.І.

розглянувши справу

за позовом Приватного підприємства "ПРОГРЕСФАРМ", с. В. Дальник до Товариства з обмеженою відповідальністю "Астан", м. Мерефа про стягнення 37755,57 грн. за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Прогресфарм" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Астан" про стягнення 39582,57 грн., з яких: 22517,15 грн. основного боргу за договором поставки № 65/13 від 13.03.2013 року, 3109,22 грн. пені нарахованої за прострочення грошового зобов'язання, 497,84 грн. 3% річних та 11631,36 грн. інфляційних втрат. Позовні вимоги обгрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань за Договором поставки № 65/13 від 13.03.2013 року щодо оплати за поставлений товар. Витрати по сплаті судового збору позивач також просить покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23 червня 2015 року розгляд справи відкладено на 14 липня 2015 року об 12:15 год. у зв'язку з неявкою у судове засідання представників сторін.

У судове засідання 14 липня 2015 року сторони своїх представників також не направили, витребуваних документів не надали, про причину неявки суд не повідомили.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами та документами.

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши матеріали справи в їх сукупності, надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд встановив наступне.

13 березня 2013 року між Приватним підприємством "Прогресфарм" (постачальником, позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АСТАН" (покупцем, відповідачем) був укладений договір поставки № 65/13.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві, товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Договір укладається на розсуд сторін.

Відповідно до п. 1.1. Договору, постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити лікарські засоби, вироби медичного призначення на умовах викладених в договорі.

Відповідно до п. 2.2. Договору, асортимент та кількість партій товару, що поставляється, сторони вказують у видатково-прибуткових накладних, які є невід'ємною частиною договору.

Так, відповідно до видаткових накладних № ПП-009379 від 27.05.2013 року, № ПП -007288 від 23.04.2013 року, № ПП - 012840 від 11.07.2013 року, № ПП - 012934 від 11.07.2013 року, № ПП - 007286 від 23.04.2013 року, № ПП - 009378 від 27.05.2013 року, № ПП 007290 від 23.04.2013 року, № ПП - 007291 від 23.04.2013 року, № ПП - 012931 від 11.07.2013 року, № ПП - 012933 від 11.07.2013 року, № ПП - 007289 від 23.04.2013 року, № ПП - 01232 від 11.07.2013 року, позивачем відповідачу було поставлено товару на суму - 43033,82 грн.

Відповідно до протоколу розбіжностей до Договору поставки № 65/13 від 13.03.2013 року, а саме пункту 5.1. тексту Договору, покупець зобов'язується здійснити оплату в повному обсязі за поставлену продукцію протягом 2 календарних днів з моменту надання звіту про реалізацію партії продукції. Покупець надає до 5-го числа місяця звіт з продажів продукції за попередній місяць у письмовому винляді. У випадку не надсилання Покупцем звіту у визначений строк Продукція вважається реалізованою в повному обсязі. З моменту підписання договору покупцем звіт надається зі спливом 60 днів з моменту отримання продукції.

Додатковою угодою № 1 до Договору № 65/13 від 13.03.2013 року, сторони дійшли згоди викласти п. 6.1. Договору в наступній редакції" "Граничний термін реалізації товару складає чотири місяці до кінцевого строку реалізації, після чого поставлений, але не реалізований товар підлягає поверненню. Повернення товару оформлюється накладною на повернення".

Відповідно до видаткових накладних (повернення), які знаходяться в матеріалах справи, а саме: РО-Нв-0000222 від 22.07.2014 року, № Л4-Нв-0000255 від 22.07.2014 року, № РП-Нв-0000209 від 22.07.2014 року, № ЦС-Нв-0005952 від 25.07.2014 року, № Л4-Нв-0000155 від 04.02.2014 року, № РВ-Нв-0000066 від 04.03.2014 року, № РН-Нв- 0000143 від 13.05.2014 року, № ЛЬ-Нв-0000789 від 06.05.2014 року, № РО-Нв- 0000153 від 13.05.2014 року, № Л4-Нв- 0000213 від 06.05.2014 року, № Л2-Нв- 0000331 від 11.03.2014 року, № Л2-Нв- 0000459 від 06.05.2014 року, № ЦС-Нв- 0004330 від 08.05.2014 року, № ТЕ-Нв- 0000038 від 13.05.2014 року, відповідачем було повернуто товару на суму 20516,67 грн.

Одже, як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав свої зобов'язання за договором в повному обсязі, що підтверджується видатковими накладними за підписами сторін.

Проте відповідач свої зобов'язання за Договором не виконав, за поставлений товар не розрахувався, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 22517,15 грн.

Матеріали справи свідчать, що позивач неодноразово звертався до відповідача щодо погашення суми заборгованості, однак відповідач жодних дій на погашення суми боргу не здійснив. Вказане стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 509 Цивільного зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Наведені норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено існування у відповідача заборгованості перед позивачем за поставлений товар згідно Договору поставки №65/13 у розмірі 22517,15 грн. Даний факт відповідачем не спростований та доказів оплати до суду не надано.

На підставі вказаного, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 22517,15 грн.

Розглядаючи вимогу позивача щодо стягнення з відповідача пені за прострочення зобов'язання у розмірі 3109,22 грн., суд зазначає наступне.

Частиною першою ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст.ст.610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Водночас частиною шостою статті 232 ГК України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема, частиною шостою цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.2. Договору передбачено, що у випадку порушення строку, зазначеного в п. 5.1. даного Договору, покупець зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент виконання зобов'язання, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Перевіривши періоди нарахувань та суми, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 3109,22 грн.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам в частині стягнення 3 % річних у 497,84 грн. та інфляційних витрат у розмірі 11631,36 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Крім того, пунктом 7.1 Договору передбачено, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами України та цим Договором.

Як свідчать матеріали справи, період нарахування й розрахунок 3% річних та інфляційних втрат позивачем визначені вірно. На підставі вказаного суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних у сумі 497,84 грн. та інфляційних втрат у сумі 11631,36 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 47-49, 75, ст. 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Астан" (62472, Харківська область, Харківський район, м. Мерефа, вул. дніпропетровська, б. 223, кімната 6-9, код ЄДРПОУ 37948856, ІПН: 379488520234, р/р 26005364277700 банк в АТ "УкрСиббанк", МФО 351005) на користь Приватного підприємства "Прогресфарм" (67668, одеська область, Біляївський район, с. В. Дальник, вул. Південна, 59, код ЄДРПОУ 33137689, р/р 260013385 в ПАТ "ПУМБ" м. Київ, МФО 334851) - 22517,15грн. основного боргу за договором поставки № 65/13 від 13.03.2013 року, 3109,22 грн.пені, 497,84 грн. 3% річних, 11631,36 грн. інфляційних втрат, 1827,00 грн. судового збору.

Видати наказ суду після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 20.07.2015 р.

Суддя В.В. Суслова

справа № 922/3328/15