Рішення № 47025779, 15.07.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2015 р.Справа № 922/3295/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредитЛізинг", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман", смт. Покотилівка про стягнення 265319,26 грн. за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2015 року ТОВ "УніКредит Лізинг" (позивач) звернулось до господарського суду з позовом до ТОВ "Постман" (відповідач) в якому просило суд стягнути з відповідача на свою користь 148010,32 грн. основного боргу, що виник внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань по договору фінансового лізингу №3101L11/00-LD, укладеного між сторонами 27.09.2011 року. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 17161,23 грн. пені за прострочення виконання грошових зобов'язань, 884,76 грн. 3% річних, 30722,60 грн. інфляційних, 6000,00 грн. збитків та 62540,35 грн. неустойки за прострочення повернення предмету лізингу. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 08.06.2015 року було порушено провадження у справі та справу призначено до розгляду на 22.06.2015 року об 11:00 год. Ухвалою суду від 22.06.2015 року розгляд справи був відкладений до 06.07.2015 року до 11:40 год. 06.07.2015 року розгляд справи був відкладений до 15.07.2015 року до 11:30 год.

13.07.2015 року до суду від представника позивача надійшли письмові пояснення по справі.

Надані пояснення досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Також, 13.07.2015 року до суду від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій він просить суд вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах розміру заявлених позовних вимог та заборони відповідачу в будь-який спосіб відчужувати (в тому числі укладати правочини, які в подальшому можуть призвести до обтяження та/або відчуження) належне йому рухоме та нерухоме майно, у тому числі майнові права Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" за будь-якими договорами та іншими правочинами, стороною яких є відповідач у межах розміру заявлених позовних вимог, включаючи витрати по оплаті судового збору.

Надана заява досліджена судом та долучена до матеріалів справи.

Позивач правом на участь представника у судовому засіданні 15.07.2015 року не скористався, причину неявки не повідомив. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить особистий підпис представника позивача на повідомленні про дату, час та місце наступного судового засідання.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвал про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві. Проте ухвали суду повернуті без вручення адресатові з позначкою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання".

Як роз'яснив Вищий господарський суд України у Постанові Пленуму № 18 від 26 грудня 2011 року (з подальшими змінами та доповненнями) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи, у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цих норм, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Судом перевірено адресу відповідача та згідно з наданого витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 10.07.2015 року, місцезнаходження відповідача - 62458, Харківська область, Харківський район, смт. Покотилівка, вул. Фрунзе, 18, та саме на цю адресу судом надсилались процесуальні документи, а позивачем позовну заяву.

Згідно з частиною другою статті 4-3 ГПК України та статтею 33 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, суд має створити належні умови всім учасникам судового процесу для виконання ними вказаного обов'язку по доведенню своєї правової позиції. Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо). Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. На думку суду, обставини справи свідчать про наявність у ній матеріалів достатніх для розгляду справи по суті та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Як встановлено судом та підтверджено фактичними даними, 27.09.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Постман" (відповідач) укладено договір фінансового лізингу № 3101L11/00-LD (далі договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався придбати у власність від Продавця, що обраний відповідачем, предмет лізингу відповідно до встановлених відповідачем умов придбання та технічних характеристик (специфікацій) та передати його у користування відповідачу на строк та на умовах, визначених цим договором, а відповідач прийняти предмет лізингу у користування та сплачувати позивачу та сплачувати лізингові платежі, інші комісії, які зазначені в додатку "Тарифи" до цього договору, який є його невід'ємною частиною та виконувати інші обов'язки, передбачені даним договором та чинним законодавством.

Визначення предмета лізингу, його технічних характеристик (специфікацій), його вартість, графік лізингових платежів, дата та місце поставки предмета лізингу, а також інші умови, що мають безпосереднє відношення до цього договору, визначаються у додатках до нього (п.1.1.1 договору).

Строк лізингу, за умовами п.1.2.1 договору, починається з дати передачі лізингу у користування відповідачу, що підтверджується підписанням відповідного акту приймання-передачі предмета лізингу.

Відповідно до п.5.2 договору розмір лізингових платежів та їх складових частин виражається у іноземній валюті (долар США, євро або інша валюта) та підлягає сплаті у національній валюті України - гривні за курсом, що визначений цим договором.

У п.5.3 договору сторони погодили порядок здійснення відповідачем лізингових платежів, які складаються з:

- авансового (першого лізингового) платежу, який сплачується до передачі предмета лізингу у користування відповідачу та є частиною відшкодування предмету лізингу. Авансовий платіж сплачується за курсом та у строки, які вказані у відповідному додатку до договору (п.5.3.1 договору);

- періодичних платежів, які сплачуються після передачі предмета лізингу у користування відповідачу за курсом продажу та включають в себе:

а) відшкодування вартості предмету лізингу, що розраховується за курсом, встановленому у відповідному додатку до цього договору;

б) комісію позивача, яка є такою, що змінюється та розраховується як різниця між розміром періодичного лізингового платежу, який визначений у стовпці "Лізинговий платіж" та перерахований в гривню, та розміром відшкодування вартості предмету лізингу у гривні, розрахованого згідно п.5.3.2 (а) договору. Мінімальний розмір комісії позивача не може бути меншим ніж одна гривня (п.5.3.2 договору).

На виконання умов договору сторонами підписано:

- додаток № 1 "Тарифи" до договору, яким сторони погодили тарифи щодо оплати комісій, оформлення документів, наданих послуг, платежі за повідомлення відповідача щодо несплати лізингових та інших платежів у встановлений договором строк;

- додатки № 3101L11/01, 3101L11/02, 3101L11/03, 3101L11/04, якими сторони погодили предмет лізингу, умови фінансового лізингу, складові лізингу та графік лізингових платежів.

10.10.2011 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору фінансового лізингу, в якій сторони погодили розмір ціни предмета лізингу, визначеного у додатках № 3101L11/01, 3101L11/02, 3101L11/03, 3101L11/04 в розмірі 21393,09 доларів США, що на день складання цього додатку становить 170579,93 грн.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором фінансового лізингу. Лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів (ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.2 ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг", за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За приписами ст. 2 зазначеного вище Закону, відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Статтею 806 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Позивач на виконання умов договору передав у користування відповідачу, а відповідач прийняв обраний ним предмет лізингу, а саме: вантажний малотонажний фургон-В, реєстраційний номер АА6352КТ, 2011 року, марки FORD, модель TRANSIT CONNECT, ціною 170579,93 грн. Даний факт підтверджується актом приймання-передачі від 10.10.2011 року, підписаним та скріпленим печатками обох сторін (а.с. 39).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно із ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Втім, відповідач взяті на себе зобов'язання за договором не виконав, лізингові платежі здійснює не своєчасно, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість в розмірі 148010,32 грн., що й стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідач доказів належного виконання зобов'язання щодо своєчасного здійснення оплати за договором фінансового лізингу у строк, передбачений графіком лізингових платежів суду не надав, в матеріалах справи такі докази також відсутні. Враховуючи викладене суд дійшов висновку про порушення з боку відповідача своїх зобов'язань за спірним договором.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 148010,32 грн. основного боргу є обґрунтованими, законними, не спростованими відповідачем та такими, що підлягають задоволенню.

Крім цього, позивачем до стягнення заявлено 17161,23 грн. пені за прострочення виконання грошових зобов'язань, 884,76 грн. 3% річних, 30722,60 грн. інфляційних втрат та 62540,35 грн. неустойки за прострочення повернення предмету лізингу.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині суд виходив з наступного.

За приписами ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України). Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У п.12.4 договору сторони погодили, що у випадку, коли відповідач не виконує обов'язку щодо повернення предмета лізингу, позивач має право вимагати від відповідача сплатити неустойку в подвійному розмірі періодичного лізингового платежу за весь час прострочення. При цьому для розрахунку приймається останній (тобто такий, що передує факту порушення зобов'язання відповідача щодо повернення предмету лізингу), повний періодичний лізинговий платіж згідно з графіком лізингових платежів.

Оскільки відповідач до теперішнього часу не повернув предмет лізингу позивачу, останній здійснив розрахунок неустойки за наступною формулою:

Н = Лп/31 * Кдп * 2, де:

Н - розмір неустойки за несвоєчасне повернення предмета оренди;

Лп - останній повний лізинговий платіж (термін платежу якого настав 10.04.2015 року);

31 - кількість днів у місяці;

Кдп - кількість днів прострочення (період з 06.05.2015 року по 27.05.2015 року).

Таким чином, згідно розрахунку позивача розмір неустойки за прострочення повернення предмету лізингу складає 62540,35 грн. Перевіривши правомірність нарахування неустойки, суд дійшов висновку, що таке нарахування передбачено умовами договору, воно відповідає розрахунку, тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до п. 12.3 договору, у випадку несплати відповідачем в належний термін будь-якої суми, яка має бути сплачена за договором фінансового лізингу, відповідач зобов'язався сплатити позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом періоду прострочення, за кожний день прострочення.

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України визначено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України. В силу ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

На підставі зазначеного, за неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань, позивач за період з 11.02.2015 року по 29.05.2015 року, окремо за кожний період лізингового платежу, нарахував пеню на загальну суму 17161,23 грн.

З наявного в матеріалах справи розрахунку пені вбачається, що позивачем розрахунок пені здійснено з урахуванням положень зазначених норм законодавства, а тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача пені у розмірі 17161,23 грн.

На підставі ст. 625 ЦК України позивач, окремо за кожний період лізингового платежу, за період з 11.02.2015 року по 29.05.2015 року нарахував відповідачу три відсотки річних в сумі 884,76 грн. та за період лютий-квітень 2015 року збитки від інфляції в розмірі 30722,60 грн.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, період нарахування останнім вказаної суми 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 884,76 грн. та інфляційних втрат в розмірі 30722,60 грн. є такими, що підлягають задоволенню.

Розглядаючи вимогу позивача про стягнення з відповідача 6000,00 грн. збитків, суд виходив з наступного.

Частина 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачає право лізингодавця відмовитись від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Як встановлено судом та підтверджено доданими до матеріалів справи доказами, 12.02.2015 року між сторонами було підписано додаткову угоду № 2 до договору фінансового лізингу, відповідно до якої були змінені офіційні реквізити сторін, а саме: юридична адреса відповідача - 79035, м. Львів, вул. Зелена, 147.

Беручи до уваги порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором, 20.04.2015 року позивач направив на адресу відповідача письмове повідомлення (вих. номер 951 від 20.04.2014 року) в якому просив повернути предмет лізингу на стоянку ТОВ "УніКредит Лізинг" за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 5. Вказане повідомлення було отримане відповідачем 21.04.2015 року, що підтверджується декларацією (накладна) № 15-9201-1454 кур'єрської служби доставки ТОВ "Поні Експрес", згідно якій документ було вручено адресату 21.04.2015 р. об 11 год. 32 хв.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Відповідно до п. 9.1 договору у випадку дострокового припинення дії договору або у випадку повернення предмета лізингу лізингодавцю з будь-якої іншої причини, лізингоодержувач зобов'язаний передати предмет лізингу та всі необхідні документи, які вимагаються лізингодавцем, у місці, визначеному лізингодавцем в межах України, протягом 5 (п 'яти) робочих днів, починаючи з дати відповідної вимоги лізингодавця, якщо інше не буде зазначено у відповідному повідомленні лізингодавця.

Втім, не зважаючи на сплив 5-ти денного строку повернення предмету лізингу, боржник добровільно обов'язок повернути предмет лізингу не виконав, у зв'язку з чим, 12.05.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саваріною О.С., відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг", ст.ст. 87, 88 Закону України "Про нотаріат" було вчинено виконавчий напис № 1189 про повернення предмета лізингу за договором фінансового лізингу № 3101L11/00-LD від 27.09.2011 року.

За вчинення виконавчого напису нотаріусом стягнуто з позивача плату в розмірі 6 000,00 грн., що підтверджується угодою-рахунком № 179 від 12.05.2015 року, актом приймання-здачі виконаних послуг від 12.05.2015 року та платіжним дорученням № 1306 від 15.05.2015 року про оплату 6 000,00 грн.

Відповідно до приписів ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (частина 2 статті 224 ГК України).

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема, включаються додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми чинного законодавства, а також те, що витрати позивача в розмірі 6 000,00 грн. на вчинення виконавчого напису з метою повернення свого майна понесені позивачем внаслідок порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу, суд дійшов висновку, що дані витрати є реальними збитками позивача, які сторона понесла для відновлення свого порушеного права, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення 6 000,00 грн. збитків є обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Розглядаючи заяву позивача про забезпечення позову, суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони має право вжити передбачених ст. 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Правовий аналіз норми зазначеної статті передбачає, що заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову, вказати про наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню, у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач посилається на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення та невиконання відповідачем вимог ухвал суду, його не з'явлення в судові засідання та неповідомлення відповідачем про причини його неявки до суду.

Суд вважає, що заява позивача про вжиття заходів до забезпечення позову є необґрунтованою, документально не підтвердженою та такою, що задоволенню не підлягає, оскільки позивачем суду не доведено, що невжиття заходів щодо забезпечення позову може утруднити виконання чи призвести до невиконання рішення суду, оскільки припущення позивача, викладені у заяві не містять переконливу мотивацію щодо наявності підстав для забезпечення позову. Єдиною підставою, якою заявник обґрунтовує необхідність вжиття запобіжних заходів, є невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, а також невиконання відповідачем вимог суду та його не з'явлення у судові засідання.

Як роз'яснено у п. 10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення", результати розгляду господарським судом заяв (клопотань) учасників судового процесу повинні зазначатися в мотивувальній, а не в резолютивній частині рішення суду, прийнятого по суті справи, за винятком тих випадків, коли суд вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову (статті 67, 68 ГПК), відстрочку або розстрочку виконання рішення (стаття 121 ГПК).

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 2, 7, 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", ст. ст. 22, 509, 525, 526, 530, 610, 611, 612, 625, 806 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 179, 193, 224, 225 Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 49, 66, 67, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" (код ЄДРПОУ 36125152; 62458, Харківська область, Харківський район, смт. Покотилівка, вул. Фрунзе, 18, п/р 26007076281001 в ПАТ "Банк Національний Кредит", МФО 320702) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" (код ЄДРПОУ 33942232; 04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, 22/1, п/р 26008000000593 в ПАТ "Укрсоцбанк" у м. Києві, МФО 300023) - 148010,32 грн. основного боргу, 17161,23 грн. пені за прострочення виконання грошових зобов'язань, 884,76 грн. 3% річних, 30722,60 грн. інфляційних втрат, 6000,00 грн. збитків, 62540,35 грн. неустойки за прострочення повернення предмету лізингу та 5306,39 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні заяви позивача про забезпечення позову - відмовити.

Повне рішення складено 20.07.2015 р.

Суддя О.В. Погорелова