Рішення № 47023050, 15.07.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.07.15р. Справа № 904/5029/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "МІОС", м. Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський завод бурового обладнання", м. Дніпропетровськ

про стягнення заборгованості в сумі 800 742, 43 грн.

Суддя Мельниченко І.Ф.

Представники:

від позивача: Давиденко Д.І., дов. № б/н від 02.04.15р., представник;

від відповідача: Коцюба О.О., дов. № 4/15 від 16.02.15р., представник.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Науково-виробнича компанія „Міос" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовом про стягнення 442 323 грн., що складають суму заборгованості за Договором № 127 від 30.04.14 р., 103 700, 14 грн. - пені, 6 594, 77 грн. - річних, 248 124, 52 грн. - інфляції.

Відповідач не визнав вимоги позивача, посилаючись на те, що загальна сума товару, що підлягала поставці, відповідно до специфікації, перевищує загальну суму договору, визначену в п. 2.2., а отже, вважає останній, що спірна заборгованість виникла з поставки, що здійснена поза межами договору № 127 від 30.04.14 р.

Крім того, відповідач посилається на те, що строк дії спірного договору закінчився 31.12.14 р., у зв'язку з чим на його думку, у позивача відсутні підстави для нарахування штрафних санкцій, передбачених його умовами, поза межами його дії.

15.07.15 року в судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення (ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін,

господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

30.04.14 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Науково-виробнича компанія „Міос" (Постачальник; позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Дніпропетровський завод бурового обладнання" (Покупець; відповідач) укладено договір № 127 ( далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. вище зазначеного Договору, на умовах, визначених Договором, продавець зобов'язується передати у власність Покупця металопродукцію, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах передбачених Договором.

Згідно ч. 1 ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1.2. Договору, кількість, асортимент Товару зазначається в Специфікаціях, які є невід'ємною частиною Договору.

26.05.14 р., 18.06.14 р., 14.10.14 р., 03.11.14 р. сторони підписали Специфікації №1, 2, 3, 4, відповідно до яких сторони погодили поставку товару у відповідній кількості на загальну суму 1 576 040, 88 грн. з оплатою протягом 90 днів від дати поставки.

Датою поставки вважається дата зазначена у видатковій накладній.

Виконуючи умови, у період з травня 2014 р. по грудень 2014 р. позивач здійснив поставку товару на загальну суму 1 576 568, 48 грн., що підтверджується копіями видаткових накладних, залучених до матеріалів справи (а.с. 32-135).

Згідно п. 2.3. Договору, розрахунки Покупця з Продавцем здійснюються шляхом без рахункових платежів в національній валюті України на розрахунковий рахунок Продавця на підставі рахунків, виставлених Продавцем, згідно умов, зазначених в специфікаціях.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідач неналежним чином виконав зобов'язання щодо розрахунків за поставлений товар, здійснивши розрахунки частково.

Доказів виконання зобов'язань щодо оплати за поставлений товар в сумі 442 323 грн., на момент розгляду спору, відповідач не надав.

З огляду на вище викладене, вимоги позивача щодо примусового стягнення заборгованості на зазначену вище суму, слід визнати обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Згідно наданого позивачем розрахунку сума річних за загальний період з 25.08.2014 р. по 05.06.2015 р. складає 6 594, 77 грн. та підлягає до примусового стягнення.

Вимоги позивача щодо стягнення інфляції за загальний період з серпня 2014 р. по травень 2015 р. в сумі 248 124, 52 грн. підлягає частковому задоволенню, оскільки, позивачем при розрахунку суми інфляції не враховано наступне.

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Інформаційний лист Вищого господарського суду України „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" від 20 липня 2012 року N 01-06/950/2012).

Відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Так, після перерахунку сума інфляції за загальний період з лютого 2015 р. по травень 2015 р. складає 162 715, 62 грн.

Зазначена вище сума підлягає до примусового стягнення.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

В п. 5.3. Договору сторони передбачили, що у разі несвоєчасної оплати за поставлений товар Покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Згідно наданого позивачем розрахунку сума пені за загальний період з 25.08.14 р. по 05.06.15 р. складає 103 700, 14 грн.

Заперечення відповідача не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Укладаючи спірний договір, сторони дійшли згоди про те, що загальна сума договору визначається у відповідності до специфікацій та орієнтовано складає 1 000 000 грн. (п. 2.2.).

Як вбачається із специфікацій № 1, 2, 3, 4, 5, які є невід'ємною частиною договору, сторони узгодили поставку товару на загальну суму 1 576 040, 40 грн., в межах якої і були здійснені спірні поставки.

Помилковим є і твердження відповідача відносно неправомірності нарахування позивачем пені в 2015 році, тобто, після закінчення строку дії договору, з огляду на те, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України).

Керуючись ст. ст. 526, 610, 611, 639, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Дніпропетровський завод бурового обладнання" (49019, Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ, вул. Ударників, буд. 27, код ЄДРПОУ 32698053) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробнича компанія „Міос" (49000, м. Дніпропетровськ, пров. Біологічний, буд. 2-А, р/р 26000188407900 КФ АКІБ „Укрсиббанк", МФО 351005, код ЄДРПОУ 35986732) 442 323 (чотириста сорок дві тисячі триста двадцять три гривні) основного боргу, 103 700 (сто три тисячі сімсот гривень) 14 коп. пені, 6 594 (шість тисяч п'ятсот дев'яносто чотири гривні) річних, 162 715 (сто шістдесят дві тисячі сімсот п'ятнадцять гривень) 62 коп. інфляції, 14 306 (чотирнадцять тисяч триста шість гривень) 67 коп. судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено: 20.07.15 р.

Суддя І.Ф. Мельниченко