Постанова № 47020283, 02.07.2015, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2015 р. Справа № 805/2574/15-а

приміщення суду за адресою: 84112, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 2

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кірієнко В.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу Державної Виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції про скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 31.03.2015року в частині накладення арешту на 1/2 частину будинку, зняття арешту, накладеного постановою ВП №41033270 від 31.03.2015року,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Відділу Державної Виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції про скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 31.03.2015року в частині накладення арешту на 1/2 частину будинку, зняття арешту, накладеного постановою ВП №41033270 від 31.03.2015року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 30.03.2015р. заступником начальника відділу ДВС Селидівського міського управління юстиції була винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою було накладено арешт на 1/2 частину будинку, розташованого за адресою: м. Селидове, вул. Зарічна, 44, що належить боржнику ОСОБА_2, який є чоловіком позивача. Натомість позивач вказує, що зі своїм чоловіком вже тривалий час не проживає та будинок, на який накладено арешт, є її приватною власністю одноособово, рішення суду, яке набрало чинності, про виділ або визначення за ОСОБА_2 1/2 або іншого розміру частки у праві власності на вищезазначений будинок -відсутнє.

Посилаючись на ст. 379 ЦПК України, позивач вважає вищевказану постанову про арешт майна боржника та заборони його відчуження від 30.03.2015р. незаконною, просить скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30 березня 2015р. в частині накладення арешту на 1/2 частину будинку, розташованого за адресою: м. Селидове, вул. Зарічна, 44, зняти арешт з 1/2 частини житлового будинку, накладеного постановою ВП №41033270 від 31.03.2015року.

Позивач у судове засідання не зявився, надав суду заяву про розгляд справи за її відсутності за наявними у справі доказами. Позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача до судового засідання не з'явився, надав суду заперечення на позовну заяву, в яких просив в позовних вимогах відмовити, оскільки спірна постанова була винесена на законних підставах, а саме, на підставі ухвали Селидівського міського суду від 23.02.2015року по справі №242/1136/14-ц, яка надійшла на виконання до відділу ДВС Селидівського міського управління юстиції 27.03.2015року.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд вважає, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідач - відділ державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції є юридичною особою публічного права, суб'єктом владних повноважень, який у даних правовідносинах реалізує повноваження надані йому Законом України "Про державну виконавчу службу" та Законом України "Про виконавче провадження".

16.07.1983р. між ОСОБА_2 та позивачем (дівоче прізвище Масло) було укладено шлюб, про що свідчить копія відповідного свідоцтва (арк.с.15).

20.09.1999р. між продавцем та позивачем було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого позивач придбав один жилий будинок, розташований за адресою: м. Селидове, вул. Зарічна, 44, вказаний договор було зареєстровано в БТІ м. Селидове, про що свідчить відповідний напис на договорі (арк.с.22).

Постановою відповідача від 31.03.2015р. встановлено, що боржник (ОСОБА_2Г.) на праві суміної власності має 1/2 частину будинку, розташованого за адресою: м. Селидове, вул. Зарічна, 44 та постановлено накласти арешт на 1/2 частину будинку, розташованого за адресою: м. Селидове, вул. Зарічна, 44, що належить боржнику ОСОБА_2 (арк.с.16).

Вказане обтяження було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, про що свідчить відповідна інформаційна довідка від 16.06.2015р. (арк.с. 24-26).

Також, позивачем було надано суду ухвалу Селидівського міського суду Донецької області від 23.02.2015року по справі №242/1136/14-ц, якою визначено, що ОСОБА_2, як одному з подружжя, належить на праві власності 1/2 частина будинку, що розташовано за адресою: м. Селидове Донецької області, вул. Зарічна, буд. 44, при цьому ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 01.07.2015р. № 242/1136/14-ц скасовано вищевказану ухвалу Селидівського міського суду Донецької області від 23.02.2015року. та справу направлено на новий розгляд.

Водночас, суд бере до уваги той факт, що вищезазначена ухвала суду була скасована Апеляційним судом Донецької області 01.07.2015року (вступна та резолютивна частини ухвали наявні в матеріалах справи), тобто після виникнення спірних правовідносин. Проте, суд зауважує, що відповідачем було винесено постанову про арешт майна боржника на підставі ухвали суду, яка не набрала законної сили. Так, судом ухвалою про відкриття провадження в адміністративній справі №805/2574/15-а від 30.06.2015року було витребувано у відповідача докази набрання законної сили ухвали Селидівського міського суду Донецької області від 23.02.2015року по справі №242/1136/14-ц, але витребувані докази відповідачем надані не були.

Відповідно до ч. 5 ст. 71 КАС України, суд може збирати докази з власної ініціативи.

На підставі вищевикладеного, судом було роздруковано з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 22.05.2015р. № 242/1136/14-ц про відкриття апеляційного провадження та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 25.05.2015р. по справі № 242/1136/14-ц про призначення справи до розгляду, та встановлено, що роздруковані ухвали містять аналогічні правові висновки у порівнянні з ухвалами, наданими представником позивача.

Відповідно до ст.1 Закону України Про виконавче провадження, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України Про виконавче провадження, державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до пп. 1,2 ч. 2 ст. 17 Закону України Про виконавче провадження, підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: виконавчі листи, що видаються судами тощо; ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Згідно ч. 1, 6 ст. 52. Закону України Про виконавче провадження, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Отже, беручи до уваги вищезазначене, суд зазначає, що сторонами не було надано рішення суду, яке набрало чинності, про виділення частки майна ОСОБА_2 з майна, що є спільною власністю подружжя. Таким чином, суд вважає постанову відповідача від 31.03.2015р. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, такою, що винесена передчасно, без належного правового підґрунтя, у зв'язку з чим вона підлягає скасуванню.

Відповідно до пп. 1, 2 п. 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 р. № 703, Державну реєстрацію прав шляхом внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) проводять орган державної реєстрації прав та нотаріус як спеціальний субєкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно (далі - нотаріус).

Орган державної реєстрації прав проводить разом з іншим державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно незалежно від місця розташування такого майна.

У звязку з тим, що постанова відповідача від 31.03.2015р. на час розгляду справи зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, про що свідчить відповідна інформаційна довідка від 16.06.2015р., суд вважає необхідним зняти арешт на 1/2 частину будинку, розташованого за адресою: м. Селидове, вул. Зарічна, 44, накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №41033270 від 31.03.2015року.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пп. 1, 2 ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення, зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що відповідачем не доведена правомірність своїх дій стосовно винесення спірної постанови, у звязку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає стягненню з Державного бюджету України сплачений ним судовий збір у розмірі 73,08 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 11, 17, 69-72, 86, 87, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу Державної Виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції про скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 31.03.2015року в частині накладення арешту на 1/2 частину будинку, зняття арешту, накладеного постановою ВП №41033270 від 31.03.2015року - задовольнити.

Скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 31 березня 2015р. в частині накладення арешту на 1/2 частину будинку, розташованого за адресою: м. Селидове, вул. Зарічна, буд.44.

Зняти арешт на 1/2 частину будинку, розташованого за адресою: м. Селидове, вул. Зарічна, буд. 44, накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №41033270 від 31.03.2015року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (іпн НОМЕР_1, Донецька область, м. Селидове, вул. Зарічна, буд. 44) судовий збір в розмірі 73,08грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до адміністративного суду апеляційної інстанції апеляційної скарги через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження

Суддя Кірієнко В.О.