Рішення № 47018511, 15.07.2015, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/2079/15-ц Провадження № 22-ц/795/1260/2015 Категорія цивільнаГоловуючий у I інстанції - Рахманкулова І. П. Доповідач - Позігун М. І.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2015 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіОСОБА_1суддів:ОСОБА_2, ОСОБА_3при секретарі:ОСОБА_4за участю:апелянта ОСОБА_5 та його представника ОСОБА_6, позивача ОСОБА_7 та його представника ОСОБА_8, відповідача ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 14 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_9, ОСОБА_5 про визнання такими, що втратили право на користування житловим приміщенням,

в с т а н о в и в:

У березні 2015 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_9 та ОСОБА_5 про визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою № 165 в будинку № 2-а по вул. Волковича в м. Чернігові, оскільки відповідачі не проживають в ньому з липня 2011 року без поважних причин, так як вони забрали свої речі і виїхали з квартири без жодних пояснень та без зазначення адреси, за якою вибувають.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 травня 2015 року ОСОБА_5 визнано таким, що втратив право на користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1, а в задоволенні позовних вимог про визнання втратившим право на житло ОСОБА_9 судом було вімовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду в частині визнання його втратившим право на користування житловим приміщеням та ухвалити нове рішення в цій частині про відмову в задоволенні позовних вимог. Незаконність рішення суду в оскаржуваній частині апелянт обгрунтовує невідповідністю висновків суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог фактичним обставинам, оскільки суд вважав підтвердженням непроживання ОСОБА_5 за адресою позивача зазначення відповідачем в заявах місцем проживання іншу адресу, за якою він отримує повістки. За доводами апелянта, судом не враховано встановлених рішенням Десняняського районного суду м. Чернігова фактів створення позивачем перешкод у користуванні квартирою ОСОБА_9, що до 2015 року він по можливості і необхідності проживав у даній квартирі, а жоден свідок не підтвердив однозначно факту його непроживання в квартирі до січня 2015 року, коли позивач змінив замки, звинувативши його в крадіжці аудіколонок, що також є фактичним підтвердженням користування житлом.

Судом встановлено, що виконавчим комітетом Чернігівської міської ради ОСОБА_7 було видано ордер № 454 серії Д від 12 жовтня 2004 року на сімю із 3 осіб на право зайняття жилого приміщення, житловою площею 32,5 кв.м, що складалась з 2 кімнат в квартирі АДРЕСА_2, до складу сімї входили: дружина ОСОБА_10 та її син ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідальним квартиронаймачем є позивач ОСОБА_7, а також зареєстровані ОСОБА_9 та ОСОБА_5, про що свідчить довідка Комунального підприємства ЖЕК-13 Чернігівської міської ради.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання втратившим право користування спірною квартирою ОСОБА_5, суд виходив із доведеності факту непроживання останнього з липня 2011 року за місцем своєї реєстрації без поважних причин, відсутності жодних доказів його спроб повернутися у квартиру АДРЕСА_3, а також доказів на підтвердження поважності причин відсутності за місцем реєстрації. Всупереч даному висновку в подальшому суд посилається на те, що хоча позивач і змінював замки у квартирі, дублікат ключів був у ОСОБА_5 і він іноді навідувався у квартиру, коли позивача не було вдома. У серпні 2014 року після крадіжки з квартири позивач змінив замок і ключів відповідачам не давав, так як вважав, що саме ОСОБА_5 забрав його аудіоколонки Панасонік, вартістю 5000 грн. з квартири. Зазначаючи, що ОСОБА_5 в липні 2011 року добровільно виїхав з квартири разом з матірю, судом не враховано, що рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 березня 2015 року, яким зобовязано ОСОБА_7 усунути перешкоди його дружині ОСОБА_9 в користуванні спірною квартирою шляхом вселення та надання ключів від квартири, було встановлено факт спричинення ОСОБА_7 тілесних ушкоджень своїй дружині, в звязку з чим вона перебувала на лікуванні в Чернігівській міській лікарні, а також наявність перешкод для неї в користуванні житлом. За таких обставин, коли ОСОБА_5 за наявності конфліктних ситуацій, які, за доводами позивача, були повязані зокрема, і з поведінкою сина його дружини, висновок суду про те, що відповідач добровільно залишив місце свого проживання разом з матірю, за доведеності поважних причин не проживання його матері в спірній квартирі не грунтується на матеріалах справи і не відповідає вимогам закону. Посилаючись в обгрунтування підстав для визнання ОСОБА_5 втратившим право на житло на відсутність звернень ОСОБА_5 до правоохоронних органів за захистом своїх прав, судом не враховано, що, виходячи з положень ч.2 ст. 12 та ст. 20 ЦК України нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права. Крім того, судом не враховано, що під час розгляду справи за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою ОСОБА_7 до участі у справі був залучений в якості третьої особи і жодної із сторін його право користування житлом в 2015 році не оспорювалося.

Не дано належної оцінки судом і актам про непроживання особи за місцем реєстрації, оскільки в акті від 26 березня 2015 року зазначається про непроживання з липня 2011 року як ОСОБА_9, так і ОСОБА_5О, а в акті від 3 грудня 2014 року зазначалося про непроживання в спірній квартирі з липня 2011 року лише ОСОБА_9, яким спростовуються відомості акту за 2015 рік.

Виходячи з аналізу ст. 213 ЦПК України, рішення суду не може грунтуватися на припущеннях, оскільки воно повинно бути законним і обгрунтованим.

За викладених обставин, висновок суду про наявність підстав для визнання ОСОБА_5 таким, що втратив право на користування спірним житловим приміщенням з підстав, передбачених ст. 71 ЖК України в звязку з непроживанням останнього за місцем реєстрації з липня 2011 року без поважних причин, не грунтується на матеріалах справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду в оскаржуваній частині - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Посилання представника позивача в суді апеляційної інстанції в обгрунтування підстав для визнання ОСОБА_5 таким, що втратив право користування житловим приміщенням на ст. 107 ЖК України, не спростовують доводів апеляційної скарги і законності рішення суду в оскаржуваній частині, оскільки зазначена підстава не була вказана позивачем в позовній заяві і не була предметом розгляду судом першої інстанції.

Керуючись ст. 303, 307, 309 ч.1 п.4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 14 травня 2015 року скасувати в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_7 та визнання ОСОБА_5 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_4, а також в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 121 грн. 80 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про визнання таким, що втратив право на користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_4, відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 судовий збір в сумі 121 грн. 80 коп. за апеляційний розгляд справи.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: