Ухвала суду № 47014633, 31.10.2013, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження №22-ц/791/2977/13 Головуючий в І інстанції Черниш О.Л.

Категорія 44 Доповідач: Стародубець М.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2013 року жовтня місяця 31 дня колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Херсонської області в складі:

Головуючого:ОСОБА_1Суддів:ОСОБА_2, ОСОБА_3при секретарі:ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_5, ОСОБА_6 на рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 02 серпня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Комсомольський районний відділ у м. Херсоні Управління міграційної служби України в Херсонській області, про визнання особи такою, що втратила право проживання,

зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом вселення, -

В С Т А Н О В И Л А:

В березні 2013 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Комсомольський районний відділ у м. Херсоні Управління міграційної служби України в Херсонській області, про визнання особи такою, що втратила право проживання.

В обґрунтування позову вказала на те, що на підставі договору дарування від 18 листопада 1994 року їй на праві приватної власності належить жилий будинок № 2а по вул. Степовій в с.Куйбишево м.Херсона.

З 1996 року у вказаному жилому будинку був зареєстрований як член сімї власника її колишній чоловік ОСОБА_6, шлюб з яким було розірвано згідно рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 18 серпня 2010 року, а фактичні шлюбні відносини припинилися ще у 2008 році.

Посилаючись на те, що відповідач добровільно виселився з належного їй будинку ще у 2008 році до іншого місця проживання, з того часу за місцем реєстрації не зявлявся і його особистих речей в будинку не залишилося, просила суд на підставі ст.72 ЖК України, ст.405 ЦК України визнати ОСОБА_6 таким, що втратив право користування жилим будинком № 2а по вул. Степовій в с.Куйбишево м.Херсона і зняти його з реєстрації за вказаною адресою.

ОСОБА_6 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_5, в якому, посилаючись на те, що у 2008 році він за домовленістю з позивачкою за первісним позовом виїхав з будинку на заробітки грошей для родини, а у 2010 році їх шлюб було розірвано і з того часу остання не впускає його до спірного будинку, замінила замки на вхідних дверях і позбавляє можливості користуватися вказаним жилим приміщенням та своїми особистими речами, які в ньому залишилися, просив суд усунути йому перешкоди в користуванні жилим будинком № 2а по вул. Степовій в с.Куйбишево м.Херсона шляхом вселення до вказаного домоволодіння.

Рішенням суду від 02 серпня 2013 року в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6, вказуючи на те, що суд першої інстанції неповно зясував обставини справи та дав невірну оцінку зібраним по справі доказам, а саме показанням свідків, у звязку з чим дійшов помилкових висновків про відсутність у нього перешкод в користуванні спірним будинком, просить рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову скасувати та ухвалити в цій частині нове по суті заявлених ним позовних вимог.

ОСОБА_5 також подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні заявлених нею позовних вимог скасувати й ухвалити в цій частині нове про задоволення її позову.

Письмові заперечення на апеляційні скарги до суду не надходили.

ОСОБА_6 та його представник двічі в судове засідання не зявилися, за наданими суду заявами просили розглянути справу без їх участі.

В останнє засідання суду апеляційної інстанції, їх представник та третьої особи не зявилися.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Як видно з матеріалів справи, з 04 січня 1986 року по 30 серпня 2010 року сторони перебували у шлюбі, в період якого за договором дарування від 18 листопада 1994 року ОСОБА_5 набула право власності на будинок №2-А по вул. Степовій в с.Куйбишево м.Херсона.

В якості члена сімї ОСОБА_6 вселився в цей будинок, в якому за наявною в його паспорті інформацією він був зареєстрований 05.06.1996 року.

Рішенням Комсомольського районного суду м.Херсона від 12 червня 2012 року, яке 11 лютого 2013 року набрало законної сили, суд відмовив в задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про визнання вказаного вище житлового будинку обєктом права спільної сумісної власності подружжя та його поділі в натурі.

Ухвалою від 25 червня 2013 року касаційний суд скасував вказане судове рішення та ухвалу суду апеляційної інстанції, якою воно було залишено без змін, справу передав на розгляд до суду першої інстанції.

З певного періоду часу, який місцевим судом в цій справі не встановлений, ОСОБА_6 не проживає в спірному будинку, а його колишня дружина власник будинку після припинення сімейних стосунків та офіційного розірвання шлюбу тривалий період часу перебуває за межами України в Італії.

Ці факти та обставини представники сторін визнають і їх не спростовують.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції не встановив передбачених законом підстав для задоволення як первісного, так і зустрічного позовів, тому правомірно відмовив в їх задоволенні з наведених в рішенні підстав.

Колегія суддів погоджується з висновками суду, вважає їх правильними та такими, що ґрунтуються на нормах матеріального права, дія яких поширюється на спірні правовідносини, та установленим у справі обставинам.

Викладені в апеляційній скарзі доводи ОСОБА_5 висновки суду не спростовують та незаконність судового рішення в частині розгляду судом її позовних вимог не доводять.

На момент ухвалення місцевим судом оскаржуваного в цій справі рішення зазначені вище судові рішення щодо спору про визнання спірного будинку спільною сумісною власністю колишнього подружжя судом касаційної інстанції були скасовані, що доводить правильність висновку суду про наявність між сторонами цього спору, від вирішення якого залежить правовий статус ОСОБА_6, а саме як співвласника спірного будинку право на користування яким він за наведених в позові ОСОБА_5 підстав не втрачає, або як колишнього члена сімї власника будинку, на якого дія ст. 405 ЦК України в даному випадку може поширюватись.

Відповідно до засад, визначених ст. 25 КпШС України та ст. 62 СК України, дія яких охоплює період спільного проживання сторін однією сімєю та набуття ними спільного майна, право спільної сумісної власності подружжя презюмується поки не буде доведено протилежне, чого за наведених вище обставин поки іще не здійснено.

Не заслуговують на увагу колегії суддів викладені в апеляційній скарзі доводи ОСОБА_6 щодо помилковості ухваленого в справі рішення в частині відмови у задоволенні його зустрічного позову.

Перевіряючи законність постановленого в цій частині судового рішення, колегія суддів встановила, що в листопаді 2008 року позивач виїхав з будинку, як він стверджує для заробітку коштів за межі України, і після припинення сімейних відносин та розірвання шлюбу не проживає в ньому з 2010 року.

Власник будинку, за його версією, після зняття його з реєстрації в спірному будинку за скасованим за його від 06 квітня 2011 року заявою заочного рішення Комсомольського районного суду м.Херсона від 27 серпня 2010 року замінила замки на вхідних дверях будинку та перешкоджає його вселенню, питання про яке, за змістом його зустрічної позовної заяви на той період часу він не порушував у звязку зі зверненням з позовом про визнання права власності на нього.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_5 тривалий час в своєму будинку не проживає у звязку з перебуванням за межами України і цей факт ОСОБА_6 підтвердив своєю заявою в справі про скасування заочного рішення, яку суд апеляційної інстанції, у тому числі й копію закордонного паспорту ОСОБА_5, дослідив за власною ініціативою, а тому не встановив фактів перешкоджання останньою для його вселення.

В зазначеному будинку проживають дорослі діти сторін ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які не є стороною в цій справі, претензії щодо перешкоджання його вселенню позивач до них не заявляє.

Вказані особи, як члени сімї власника будинку відповідно до положень житлового законодавства мають певні права та обовязки, а вселення позивача, як колишнього члена сімї власника будинку, безпосередньо впливає на їх права.

Наведене свідчить про те, що ОСОБА_6 відповідно до заявленого ним позову не визначив правильно склад сторін у справі, на яких за умов задоволення його позову, може бути покладений обовязок в добровільному чи примусовому порядку виконати судове рішення з урахуванням того, що власник будинку знаходиться за межами України і своєю відсутністю, будучи єдиним відповідачем у справі, фактично унеможливить виконання судового рішення.

Отже, ці всі обставини доводять правильність висновків місцевого суду про те, що як первинний, так і зустрічний позови, які за наслідками вирішення спору в справі є взаємовиключними та передчасно заявленими, а їх обґрунтованість залежить від вирішення попередньо судом спору про визнання спірного будинку обєктом спільної сумісної власності подружжя та його поділу.

Доводи апеляційних скарг зводяться до обставин, викладених в позовних заявах, яким місцевий суд дав правильну оцінку, висновки суду вони не спростовують, незаконність рішення та хибне тлумачення й застосування судом норм матеріального права не доводять, тому колегія суддів вважає за необхідне їх відхилити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 02 серпня 2013 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно після її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: