Рішення № 47010609, 02.07.2015, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/3932/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2015 року

Рівненський міський суд Рівненської області

в особі головуючого-судді Бучко Т.М.

при секретарі Дубарець Ю.М.

з участю представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Рівненського обласного народного часопису «Волинь», ОСОБА_6, ОСОБА_2 про визнання недостовірною інформації та стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідачів, в якому просить визнати недостовірною інформацію щодо нього, поширену на шостій сторінці номеру 32 (1186) Рівненського обласного народного часопису «Волинь» від 29 серпня 2004 року під заголовком «Не «Швейцарські» пристрасті», стягнути з відповідача ОСОБА_2 60000 грн. моральної шкоди та судові витрати.

В обгрунтування заявлених позовних вимог покликається на те, що інформація, яку надав ОСОБА_2 у своєму інтервю журналісту ОСОБА_6, та яка був опублікована у газеті, не відповідає дійсності і є такою, що ганьбить його честь, гідність і ділову репутацію. Інформація подана таким чином, що формує у читачів думку про його причетність до корупційної та кримінальної діяльності. Поширенням недостовірної інформації йому завдана моральна шкода.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала повністю та з аналогічних підстав. Крім того, пояснила, що позивач є відомим громадським діячем в області, займається розвитком футболу і поширена про нього недостовірна інформація негативно впливає на його авторитет. Вважає, що ОСОБА_2 виклав фактичні дані, які не відповідають дійсності та не підтверджені жодними доказами, та висловив оціночні судження, які є образливими і неправдивими, керувався при цьому особистими мотивами та неприязню. Розмір моральної шкоди позивач визначив, виходячи з добутку тиражу газети, приблизної кількості осіб, які могли її прочитати, та 1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Моральна шкода полягає у спотворенні образу позивача та заплямуванні його репутації. Просить позов задовольнити.

Представник відповідача - Рівненського обласного народного часопису «Волинь» та відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не зявилися. Про місце та час розгляду справи повідомлялися своєчасно та належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав та пояснив, що давав інтервю журналісту ОСОБА_6 з приводу свого звернення до прокуратури щодо незаконних дій під час будівництва готельного комплексу «Швейцарія». Представники відповідача також пояснили, що наведені цитати відповідають дійсності, а оціночні судження, висловлені відповідачем у статті, не підлягають доведенню. Просять в задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши пояснення сторін, зясувавши обставини справи та дослідивши представлені у справі докази, вважає, що позов підлягає до часткового задоволення.

Як встановлено судом, 29 серпня 2014 року в номері 32 ( 186 ) Рівненського обласного народного часопису «Волинь» на шостій сторінці була опублікована стаття «Не «Швейцарські пристрасті». В публікації висвітлено інтервю журналіста ОСОБА_6 з дизайнером ОСОБА_2 щодо незаконних, на думку останнього, дій ОСОБА_5 під час будівництва готельного комплексу «Швейцарія».

Статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сімї.

Разом з тим, стаття 34 Конституції України гарантує кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку ( п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27 лютого 2009 року ).

Згідно п.15 вказаної Постанови юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної і юридичної особи, є сукупність таких обставин : поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності ( неповні або перекручені ); поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

У відповідності до ч.3 ст.277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. При цьому негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій ( наприклад, порушення принципів моралі, неетична поведінка в особистому чи політичному житті тощо ) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Згідно з положеннями ст.227 ЦК України і ст.10 ЦПК України обовязок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації та повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, необхідно визначити характер такої інформації та зясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до ч.2 ст.47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів, які, будучи вираженням субєктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст.10 Конвенції ( рішення у справі «Лінгенс проти Австрії» ). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

В судовому засіданні встановлено, що інформація була поширена шляхом розміщення її в друкованому засобі масової інформації і дана інформація стосувалася позивача, оскільки зазначалися ідентифікуючі дані.

Зокрема, в статті зазначено наступне : «Він ( ОСОБА_5 ), на той час, як зять діючого Президента України ОСОБА_7, де-факто володів 80 % статутного капіталу «Обарівінвест», хоч де-юре власником був ОСОБА_8, родич ОСОБА_5. Завдяки родинним звязкам ОСОБА_5, товариство ще до отримання земельної ділянки в оренду почало проводити незаконні земельні та будівельні роботи, в результаті чого водному обєкту було завдано непоправної шкоди».

В судовому засіданні відповідач визнав, що власником 20 % ТОВ «Обарівінвест» був його батько, а 80 % - ОСОБА_8 У статутних документах ніде не фігурує прізвище позивача. Однак, він стверджує, що фактичним власником і готельного комплексу «Швейцарія» і ТОВ «Обарівінвест» є позивач, оскільки він сам позиціонував себе таким чином в інтервю іншим виданням та особисто керував будівництвом цього обєкту.

Суд вважає, що зазначені відповідачем ОСОБА_2 у вище вказаному уривку статті відомості щодо фактичного володіння позивачем 80 % статутного капіталу «Обарівінвест» є недостовірними, оскільки не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Крім того, суд вважає цю інформацію такою, що ганьбить ділову репутацію позивача з огляду на наступне. За загальним контекстом статті ТОВ «Обарівінвест» звинувачено у незаконних діях, що носять ознаки кримінального злочину. Вказівка на початку статті про належність вказаного товариства до власності позивача створює у читачів однозначну думку про причетність до незаконних дій самого позивача. Дані відомості не є оціночними судженнями, так як містять фактичні дані щодо дій позивача та є негативними. Відповідач ОСОБА_2 не зміг в судовому засіданні надати докази незаконності земельних та будівельних робіт, а також не зміг пояснити, яким чином родинні звязки позивача сприяли цьому.

Фактичні дані, зазначені у статті, а саме : «Вся ця «ніжна дружба» ОСОБА_5 та прокуратури була в 2010-2011 році під час правління Януковича», суд також визнає недостовірними, оскільки вказане твердження не було доведене відповідачем ОСОБА_2 у судовому засіданні і жодних доказів у підтвердження своїх слів не надав.

Щодо інших відомостей, які просить визнати недостовірними позивач, суд дійшов наступних висновків.

Як вбачається з п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27 лютого 2009 року, у випадку, коли особа звертається до вказаних вище органів із заявою, і якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки, в такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого ст.40 Конституції України.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач ОСОБА_2 звертався до Рівненської обласної прокуратури з приводу тиску, який чинився на нього та членів його сімї, що підтверджується листом прокуратури від 16 травня 2011 року, та із заявою до Генеральної прокуратури України від 11 липня 2014 року.

За таких обставин суд вважає, що в даному випадку відсутнє поширення недостовірної інформації щодо позивача, а має місце реалізація відповідачем ОСОБА_2 свого конституційного права.

Відповідно до ст.302 ЦК України встановлено обовязок фізичної особи, яка поширює інформацію, переконатися в її достовірності. Тобто, перед тим, як поширити непідтверджену інформацію негативного змісту, щодо особи потрібно вжити певних заходів, щоб перевірити достовірність інформації, яка підлягала розголошенню та не допустити порушення прав, свобод і законних інтересів.

Згідно п.3 ст.42 Закону України «Про інформацію» редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, якщо вони є дослівним відтворенням публічних виступів або повідомлень субєктів владних повноважень, фізичних та юридичних осіб.

Враховуючи, що викладена у статті інформація є дослівним відтворенням прямої мови ОСОБА_2, саме останній несе відповідальність за поширення недостовірної інформації.

Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі, неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року розяснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Не заслуговує на увагу покликання представника позивача, що після виходу статті позивач був змушений заспокоювати своїх близьких, давати пояснення з приводу цього своїм друзям та колегам, було завдано шкоди його авторитету. Вказані обставини в судовому засіданні доведені не були. Крім того, суд зауважує, що стаття зявилася у пресі 29 серпня 2014 року, а до суду позивач звернувся лише в березні 2015 року.

Відповідно до п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27 лютого 2009 року суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації від 12 лютого 2004 року, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської ОСОБА_9 Європи про право на недоторканість приватного життя.

Зокрема, у вказаній Резолюції вказується, що публічними фігурами є особи, які обіймають посади і ( або ) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті ( у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальної сфери, спорті чи у будь-якій іншій галузі ).

У ст.3, 4, 6 вище названої Декларації вказується, що межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

В судовому засіданні представник позивача зазначила, що позивач є відомим в області громадським діячем, а тому суд вважає, що він повинен бути морально готовий до прискіпливої уваги та критики щодо його дій та особи.

Відповідно до ст.88 ЦПК України підлягають стягненню на користь позивача з відповідача ОСОБА_2 документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору за немайнову вимогу.

В позовній заяві позивачем заявлено вимогу про стягнення витрат на правову допомогу. Однак, ні до позовної заяви, ні в судовому засіданні позивачем не було надано доказів її розміру, а тому суд відмовляє в стягненні такого виду судових витрат.

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_5 до Рівненського обласного народного часопису «Волинь», ОСОБА_6, ОСОБА_2 про визнання недостовірною інформації та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати недостовірною опубліковану в Рівненському обласному народному часописі «Волинь» на шостій сторінці в номері 32 ( 186 ) від 29 серпня 2014 року в статті під заголовком «Не «Швейцарські» пристрасті» інформацію щодо ОСОБА_5, а саме, що «він… де-факто володів 80 % статутного капіталу «Обарінвест»…», що «завдяки родинним звязкам ОСОБА_5 товариство ще до отримання земельної ділянки в оренду почало проводити незаконні земельні та будівельні роботи, в результаті чого водному обєкту було завдано непоправної шкоди», що «…ніжна дружба» ОСОБА_5 та прокуратури була в 2010-2011 році під час правління Януковича».

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 243 грн. 60 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя :