Ухвала суду № 46991899, 16.07.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження №22-ц/790/4101/15 Головуючий 1 інстанції

Справа № 623/2749/14-ц ОСОБА_1

Категорія: спадкові Доповідач Гальянова І.Г.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого , судді: Гальянової І.Г.,

суддів: Зазулинської Т.П.

ОСОБА_2.,

за участю секретаря: Сватенко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, в особі представника ОСОБА_4 на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 17 квітня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Ізюмської міської ради Харківської області, ОСОБА_6 про визнання права власності на житловий будинок з надвірними будівлями в порядку спадкування та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про визнання права власності на частку у спільному майні,-

ВСТАНОВИЛА :

Рішенням Ізюмському міськрайонного суду Харківської області позовні вимоги ОСОБА_5 задоволені. Суд визнав за ним право власності в порядку спадкування за законом після смерті батька, померлого 01.06.2013 року на житловий будинок в м.Ізюмі по пров. Вишневому, 19 площею 80 кв.м. та господарські будівлі: прибудову «А» площею 8,9 кв.м., прибудову «а-1» - площею 12, 5 кв.м., тамбур «а2» площею 4 кв.м., сарай «Б», площею 30.7 кв.м., льох «В» площею 9, 7 кв.м., гараж «Г» площею 15, 8 кв.м., літню кухню «Д» площею 10, 6 кв.м., сарай «Е» площею 19, 2 кв.м., вбиральню «Ж» площею 2,2 кв.м., альтанку «З» площею 6, 3 кв.м., навіс «И» площею 11 кв.м., навіс «К» площею 9, 5 кв.м., навіс «Л», площею 6 кв.м., навіс « М» площею 10, 2 кв.м., літній душ «Н» площею 4,2 кв.м., сарай «П» площею 9,1 кв.м., паркан № 1 -20,9 и, колодязь № 2.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_6 задоволено частково. Суд визнав за нею право власності на ? частину автомобіля марки ВАЗ -210990, 2006 року випуску, сірого коліру, двигун № НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, державний номер НОМЕР_3 та відмовив в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_5 компенсації вартості ? частини вказаного автомобіля в розмірі 24000.00 грн..

В апеляційній скарзі представник позивача за первісним позовом, просить скасувати вказане рішення суду в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 та в цій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити їй в задоволенні вказаних позовних вимог, посилаючись на неповне з»ясування судом обставин, які мають значення для справи.

Представник позивача за первісним позовом зазначає, що суд при ухваленні рішення не дав оцінки показам продавця спірного автомобіля , який зазначив , що продав його за 35000 грн. та зазначає, що батько ОСОБА_5 купив спірний автомобіль за власні кошти та ОСОБА_6 на час придбання спірного автомобіля не мала грошових коштів, оскільки з 2008 року заробітну плату не отримувала та заборгованість по заробітній платі отримала лише 05 жовтня 2012 року. Представник ОСОБА_5 також зазначає, що в період спільного проживання його батько купив для ОСОБА_7 мопед ОСОБА_8 та компютер для її сина, що на його думку також слід розглядати як спільне майно подружжя.

Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_9, його представника ОСОБА_4 та ОСОБА_6, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково зустрічні позовні вимоги ОСОБА_6А та визнаючи за нею право власності на ? частину зазначеного транспортного засобу в спільному майні подружжя, суд першої інстанції , виходив з доведеності нею вказаних позовних вимог.

При цьому, судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними у справі доказами, що рішенням Ізюмського районного суду Харківської області від 10 лютого 2014 року, залишеному без змін рішенням Апеляційного суду Харківської області від 24 березня 2014 року, встановлено факт проживання ОСОБА_6 однією сім»єю з ОСОБА_10 в період з 2004 року по 01 червня 2013 року ( а.с.68-71).

Вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції , які набрали законної сили встановлено,що ОСОБА_7 та ОСОБА_10 проживали однією сім»єю, в будинку ОСОБА_10, були пов»язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов»язки.

Згідно до вимог ч.3 ст. 61 ЦПК України, вказані обставини , встановлені зазначеними судовими рішеннями у цивільній справі, не доказуються при розгляді цієї справи, у якій беруть участь як ОСОБА_6 , так і ОСОБА_5

Судом першої інстанції також встановлено та підтверджено наявними у справі доказами що ОСОБА_10 помер 01.06.2013 року ( а.с.19).

Судом першої інстанції також встановлено та підтверджено наявними у справі доказами ,що спірний автомобіль придбано в період фактичних шлюбних стосунків ОСОБА_10 та ОСОБА_6 07.08.2008 року та зареєстровано за ОСОБА_10

Згідно до вимог ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім»єю, але не перебувають у шлюбі між собою або у будь-якому іншому шлюбі, майно,набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об»єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або у будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Відповідно до ст.60 глави 8 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, за змістом вказана норма СК України передбачає презумпцію виникнення права спільної сумісної власності і це означає,що ні чоловік ,ні дружина не зобов»язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно,набуте у шлюбі та воно вважається таким, що належить подружжю.

Згідно до вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

В порушення вимог вказаної норми ЦПК України відповідач за зустрічним позовом не надав суду доказів, які б свідчили, що спірний автомобіль , хоча і був придбаний в період фактичних шлюбних відносин ОСОБА_10 та ОСОБА_6, однак є особистим майном його батька.

В ч.1 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна,що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, що спірний автомобіль є спільною сумісною власністю ОСОБА_6 та ОСОБА_10 та визнав за нею право власності в спільному майні подружжя на ? частину вказаного автомобіля.

Доводи, викладені представником ОСОБА_5 , ОСОБА_4 в апеляційній скарзі вказаних висновків суду не спростовують та не дають підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції в цій частині.

В іншій частині рішення суду першої інстанції сторонами в апеляційному порядку не оскаржується, а тому його законність і обгрунтованість в іншій частині, у відповідності до вимог ч.1 ст. 303 ЦПК України, судової колегією не перевіряється.

З огляду на наведене судова колегія приходить до висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 308, 315, 317, 319, 218 ЦПК України, судова колегія,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, в особі представника ОСОБА_4 , відхилити.

Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 17 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий, суддя:

Судді :