Рішення № 46984933, 17.07.2015, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 638/15590/14-ц

Провадження № 2/638/570/15

17.07.2015 року Дзержинський районний суд м. Харкова

в складі: головуючого судді Хайкіна В.М.

при секретарі Шептуха В.М.

з участю судового розпорядника ОСОБА_1

з участю позивача ОСОБА_2

з участю представника позивача ОСОБА_3

з участю представника відповідача ОСОБА_4

з участю третьої особи ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_6, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_7, ОСОБА_5, Товариство з обмеженою відповідальністю "Віват і К", про розірвання договору,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_7, ОСОБА_5 про розірвання договору.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 17.10.2013 року, ОСОБА_6, як первісний кредитор, на підставі договору відступила права вимоги за договором позики, укладеним 19.03.2012 року з ОСОБА_5, на користь ОСОБА_2, ОСОБА_7, як нових кредиторів. Проте ОСОБА_6, як первісний кредитор, протягом понад 11 місяців з дати укладення вищевказаного договору відступлення від 17.10.2013 року не передає новим кредиторам документи, що посвідчують права, які передаються, зокрема оригінал договору позики від 19.03.2012 року. Отже, порушуються права та інтереси нових кредиторів, оскільки без оригіналу договору позики неможливе стягнення суми заборгованості з боржника. При цьому ОСОБА_6 відмовляється пояснювати причини порушення нею договору. Просить суд розірвати договір від 17.10.2013 року відступлення права вимоги за договором позики від 19.03.2012 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 і ОСОБА_7 у звязку із істотним порушенням договору. Просить позов задовольнити.

Відповідач в судове засідання не зявилась, надала до суду заперечення, в яких просить у задоволенні позову відмовити, оскільки під час укладення договору ОСОБА_2 зобовязалася сплатити до 01.01.2014 року ОСОБА_6 10000 грн. у якості авансу компенсації за відступлення права вимоги, проте свій обовязок не виконала, грошові кошти не передала, а отже відсутні підстави передавати документи, зокрема договір позики за вищевказаним договором відступлення (а.с.20).

11.04.2015 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_8, посвідчено заяву ОСОБА_6 про наступне: «17.10.2013 року ОСОБА_6 відступила право вимоги за договором позики, укладеним 19.03.2012 року з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 і ОСОБА_7. Згідно усної домовленості з ОСОБА_2, остання зобовязувалася передати 40000 (сорок тисяч) грн. авансу у якості оплати права передачі за вказаним договором. Після стягнення з ОСОБА_5 боргу за вказаним договором позики, ОСОБА_2 зобовязувалася передати ОСОБА_6 50 % від реально стягнутої суми. Станом на 11.04.2015 року ОСОБА_2 дану усну домовленість не виконує, що є порушенням взятого зобовязання. У звязку з цим у ОСОБА_6 відсутні підстави для передачі документів, що посвідчують права, зокрема договір позики від 19.03.2012 року (а с.41).

Третя особа ОСОБА_7 в судове засідання не з'явилася, про дату, час, місце судового засідання була повідомлена своєчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомила.

Третя особа ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Представник третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Віват і К» в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву, в якій просив суд розглядати справу за його відсутністю, а також не заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки задоволення даного позову не вплине істотним чином на права та обовязки Товариства з обмеженою відповідальністю «Віват і К».

Суд, дослідивши доводи позивача, відповідача, третіх осіб та оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

19.03.2012 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5 уклали договір позики, відповідно до якого позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти в сумі 3622500 (три мільйони шістсот двадцять дві тисячі пятсот) грн. 00 коп., а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві суму позики в строк, встановлений цим договором. На момент укладення договору грошові кошти в сумі 3622500 (три мільйони шістсот двадцять дві тисячі пятсот) грн. 00 коп. ОСОБА_6 передала ОСОБА_5 в повному обсязі. Позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику у строк до 19.03.2013 року. Сторони домовились, що при порушенні позичальником умов цього договору, він несе відповідальність перед позикодавцем своїм нерухомим, рухомим майном, та грошовими коштами, де б вони не знаходились (а.с.27).

30.03.2012 року ОСОБА_6 та Товариство з обмеженою відповідальністю «Віват і К» в особі директора ОСОБА_9, яке виступає майновим поручителем виконання зобовязань боржника ОСОБА_5 уклали договір іпотеки. Цим договором забезпечується належне виконання боржником - ОСОБА_5 вимог іпотекодержателя - ОСОБА_6, що випливають та/або випливатимуть з договору позики, з урахуванням змін до договору позики, що можуть бути в майбутньому укладені до договору, в тому числі щодо суми зобовязань, строків виконання, у тому числі щодо повернення ОСОБА_5 ОСОБА_6 борг у сумі 3622500 (три мільйони шістсот двадцять дві тисячі пятсот) грн. 00 коп. На забезпечення виконання основного зобовязання боржником - ОСОБА_5, іпотекодавець - Товариство з обмеженою відповідальністю «Віват і К», яке виступає майновим поручителем, передає в іпотеку іпотекодержателю - ОСОБА_6 належні йому на праві власності нежитлові приміщення в літ. В, а саме приміщення цокольного поверху з №6 по №22, з №24 по №30 площею 521, 90 м2, першого поверху з №2 по №8, з №10 по №14, з №16 по №22 площею 284, 5 м2, другого поверху з №2 по №6, з №8 по №30, з №32 по №39 площею 574, 5 м2, загальною площею 1380, 9 м2, що складає 55/100 частин від нежитлової будівлі літ. В, загальною площею 2548, 5 м2, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 81. Загальна вартість предмета іпотеки згідно з витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно за №33125895 від 09.02.2012 року становить 2071350 (два мільйони сімдесят одна тисяча триста пятдесят) грн. 00 коп. За згодою сторін предмет іпотеки становить 3622500 (три мільйони шістсот двадцять дві тисячі пятсот) грн. 00 коп. (а.с.36).

17.10.2013 року ОСОБА_6, первісний кредитор, та ОСОБА_2 і ОСОБА_7 уклали договір відступлення права вимоги за договором позики, укладеним 19.03.2012 року, відповідно до якого первісний кредитор передає (відступає) право вимоги боргу за договором позики грошей, укладеним 19.03.2012 року між первісним кредитором - ОСОБА_6 та ОСОБА_5, новим кредиторам - ОСОБА_2 та ОСОБА_7. З моменту укладення цього договору здійснюється заміна кредитора у зобовязаннях, які виникли на підставі договору позики; до нових кредиторів переходять усі права первісного кредитора у зобовязаннях, які виникли на підставі договору позики, в обсязі та на умовах, що існують на момент укладання цього договору, у тому числі і забезпечення виконання зобовязань боржника, що виникли на підставі договору іпотеки, який укладений між ОСОБА_6 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Віват і К» 30.03.2012 року (а.с.3).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до частини 1 статті 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до частини 1 статті 517 Цивільного кодексу України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Відповідно до частини 1, 2 статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, наведеній у постанові від 18.09.2013 року у справі №6-75 цс 13, за загальними положеннямиЦПК Україниобов'язок суду під час ухвалення рішення - вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення.Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другоїстатті 651 ЦК України.

Враховуючи наведене, для розірвання договору на підставі частини 2статті 651 ЦК Українинеобхідно, щоб існували наступні обставини: 1) наявність істотного порушення договору; 2) наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, та її розмір; 3) заподіяна шкода не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; 4) наявність істотної різниці між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини 2, 3 статті 10 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 11 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до частини 1, 3, 4 статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до пунктів 26, 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суду першої інстанції", під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення. Виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (статті58,59 ЦПК України, в порядку, передбаченому статтями185,187,189 ЦПК України.

Відповідно досттті 213 ЦПК України,рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно достатті 212 ЦПК України,суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

На підставі статті 88 ЦПК України, витрати по сплаті судового збору суд залишає за позивачем.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов ОСОБА_2 до ОСОБА_6, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_7, ОСОБА_5, Товариство з обмеженою відповідальністю "Віват і К" про розірвання договору не підлягає задоволенню, оскількипозивач не надав доказів на підтвердження заподіяння йому шкоди. Також для суду незрозумілим є безоплатність договору відступлення права вимоги за договором позики, укладеним 19.03.2012 року, оскільки предметом договору позики є значна сума; також те, що договір відступлення права вимоги укладений 17.10.2013 року, тобто після строку, коли договір позики повинен бути виконаний боржником ОСОБА_5 (до 19.03.2013 року) і чому позичальник не предявила договір позики до стягнення в порядку і строки, передбачені чинним законодавством України, а тим більше забезпеченого договором іпотеки.

Керуючись ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, ст. 512, 512, 517, 651 ЦК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_6, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_7, ОСОБА_5, Товариство з обмеженою відповідальністю "Віват і К" про розірвання договору відмовити.

Витрати по сплаті судового збору залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Харківської області через Дзержинський районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий: