Рішення № 46969521, 16.06.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.06.2015 р. Справа№ 914/1509/15

Господарський суд Львівської області у складі судді Р.Матвіїва при секретарі судового засідання Д.Зубкович розглянув матеріали справи

за позовом: Прокурора Галицького району м. Львова в інтересах держави в особі

позивача: Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго", м. Львів;

до відповідача: Приватного торговельно-посередницького малого підприємства фірми "Едельвейс", м. Рава-Руська, Жовківський район, Львівська область;

про: стягнення 40 721 грн. 81 коп.

У судовому засіданні взяли участь представники:

прокуратури: Леонтьєва Н.Т. - прокурор;

позивача: Коцелко Ю.В. - представник на підставі довіреності б/н від 16.02.215 року;

відповідача: не з`явився.

Обставини розгляду справи. Ухвалою суду від 14.05.2015 року прийнято позовну заяву та порушено провадження у справі за позовом Прокурора Галицького району м. Львова в інтересах держави в особі Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" до Приватного торговельно-посередницького малого підприємства фірми "Едельвейс" про стягнення 40 721 грн. 81 коп. розгляд справи призначено на 02.06.2015 року.

У судовому засіданні 02.06.2015 року представник прокуратури позовні вимоги підтримав. Представник позивача у судове засідання не з'явився, через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причин неявки не повідомив, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення. Сторони вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі не виконали. Судом відкладено розгляд справи на 16.06.2015 року.

У судове засідання 16.06.2015 року з'явилися представник прокуратури та позивача. Представником позивача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи. Представником прокуратури подано докази надіслання позовної заяви з додатками позивачу.

Відповідно до п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Клопотань про здійснення фіксації судового процесу технічними засобами сторони не заявляли.

Представникам прокуратури та позивача роз'яснено зміст ст. ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України щодо його прав та обов'язків, зокрема про право заявляти відводи судді.

У судовому засіданні 16.06.2015 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору. Прокурор Галицького району м. Львова звернувся до суду в інтересах держави в особі Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" (надалі по тексту рішення - позивач, теплопостачальна організація згідно з договором) з позовом до Приватного торговельно-посередницького малого підприємства фірми "Едельвейс" (надалі по тексту рішення - відповідач, споживач згідно з договором) про стягнення 40 721 грн. 81 коп. заборгованості, з яких 34 357 грн. 17 коп. основний борг, 4 975 грн. 03 коп. інфляційні втрати, 202 грн. 46 коп. 3% річних, 1 187 грн. 15 коп. пені.

Як зазначає прокурор у позовній заяві, відповідач свої договірні зобов'язання по оплаті теплової енергії за договором про постачання теплової енергії в гарячій воді не виконує, внаслідок чого у нього виникла заборгованість в описаному вище розмірі. За прострочення виконання договірних зобов'язань відповідачу нараховано штрафні санкції, інфляційні втрати та відсотки річних.

Відповідач явки представника у судове засідання не забезпечив, відзиву на позовну заяву не подав, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином у відповідності до вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне. 01.10.2011 року між Львівським міським комунальним підприємством «Львівобленерго» та Приватним торговельно-посередницьким малим підприємством фірма "Едельвейс" укладено договір про постачання теплової енергії в гарячій воді № 1155/Ф (надалі по тексту рішення - договір). Договір набув чинності з 01.10.2011 року та діє до 01.10.2012 року. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо не менше, як за 60 календарних днів до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією зі сторін (п. 10.5 договору).

Як зазначено в п. 1 договору, теплопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачу теплову енергію для опалення та здійснювати гаряче водопостачання в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується отримувати та оплачувати одержану теплову енергію для опалення та гаряче водопостачання за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Згідно з п. 2.1 договору теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком №1 до цього договору у вигляді гарячої води на такі потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гаряче водопостачання - протягом року відповідно до графіка, затвердженого органами місцевої влади.

22.10.2014 року між сторонами було підписано акт про включення систем тепло споживання про те, що в опалювальному сезоні 2014/2015 років система тепло споживання в приміщеннях Приватного торговельно-посередницького малого підприємства фірми "Едельвейс" за адресою вул. Героїв УПА, буд. 76 включено на опалення.

Відповідно до п. 6.1 договору розрахунки за гаряче водопостачання та теплову енергію для опалення проводяться в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів та іншими не забороненими законодавством формами.

Відповідно до п. 6.3 споживач до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, сплачує теплопостачальній організації вартість гарячого водопостачання, фактично спожитої теплової енергії для опалення та щомісячну величину плати за приєднане теплове навантаження.

Однак, споживач свої договірні зобов'язання по оплаті теплової енергії не виконує. Так, за період з 01.04.2014 року по 31.03.2015 року виникла заборгованість в розмірі 34 357,17 грн., на підтвердженням чого у матеріали справи подано показники лічильника за вказаний період, обсяги спожитої теплової енергії.

Дані факти матеріалами справи підтверджується, сторонами не заперечувались та документарно не спростовувались.

Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.

Як встановлено судом, правовідносини між сторонами виникли внаслідок укладення договору про постачання теплової енергії в гарячій воді.

Згідно з положеннями п. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частина 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зазначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Згідно з ч. 7 наведеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У статті 610 Цивільного кодексу України зазначається, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивач зазначив про недотримання відповідачем умов договору по оплаті спожитої електроенергії. Згідно з поданими актами про обсяги використаної теплової енергії та інформації по об'єкту Приватне торговельно-посередницьке мале підприємство фірма "Едельвейс" за адресою вул. Героїв УПА, 76 із зазначенням тарифів, судом встановлено, що станом на 24.04.2014 року кількість спожитої теплової енергії становить 0,48460 Гкал, на суму 460 грн. 19 коп., 29.10.2014 року - 0,09230 Гкал, на суму 102 грн. 80 коп., 24.11.2014 року - 1,26701 Гкал, на суму 1 411 грн. 12 коп., 25.02.2015 року - 4,05560 Гкал, на суму 5 494 грн. 53 коп., 28.02.2015 року - 0,51065 Гкал, на суму 691 грн. 83 коп., 25.03.2015 року - 2,96798 Гкал, на суму 5 845 грн. 23 коп., 31.03.2015 року - 0,48965 Гкал, на суму 964 грн. 33 коп., тобто всього на суму 14 970 грн. 03 коп.

Як визначено п. 6.3 договору, споживач, крім вартості гарячого водопостачання, фактично спожитої теплової енергії для опалення, сплачує також щомісячну величину плати за приєднане теплове навантаження.

Згідно з розрахунком позивача, вартість приєднаного теплового навантаження за квітень і травень 2014 року становить 264 грн. 85 коп., з червня 2014 року по лютий 2015 року - 286 грн. 83 коп., за березень 2015 року - 288 грн. 64 коп.

Відтак, з урахуванням зазначених сум, неоплачених відповідачем, основна заборгованість споживача становить 18 369 грн. 84 коп., що підтверджено наявними у матеріалах справи актами із зазначенням показників лічильника за спірний період.

Відповідачем не спростовано наявності вказаної заборгованості за договором про постачання теплової енергії в гарячій воді, не подано доказів її погашення. Відтак, підставною та обґрунтованою є вимога про стягнення з відповідача вартості спожитої теплової енергії 18 369 грн. 84 коп.

Пунктом 3 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до п. 7.2.3 споживач несе відповідальність за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію - пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення.

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Згідно з п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Договором сторони визначили, що споживач до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, сплачує теплопостачальній організації вартість гарячого водопостачання, фактично спожитої теплової енергії для опалення та щомісячну величину плати за приєднане теплове навантаження. Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року (п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Тобто, з 15.05.2014 року, з 15.06.2014 року, з 15.07.2014 року, з 15.08.2014 року, з 15.09.2014 року, з 15.10.2014 року, з 15.11.2014 року, з 15.12.2014 року, з 15.03.2015 року, з 15.04.2015 року споживач вважається таким, що прострочив оплату на відповідні суми (вартість гарячого водопостачання, фактично спожитої теплової енергії для опалення та щомісячну величину плати за приєднане теплове навантаження). Договором сторони не визначили іншого, ніж шестимісячний період нарахування пені, відтак, протягом шести місяців від моменту кожного прострочення позивач має право на нарахування пні за порушення виконання зобов'язання. Як вбачається з поданого розрахунку пені, неустойку за прострочення виконання зобов'язання за квітень 2014 року позивач не нараховує. Здійснивши перерахунок пені у межах подвійної облікової ставки, протягом шести місяців з моменту виникнення прострочення, обраних позивачем, згідно з сумами, що підтверджені наявними у матеріалах справи актами, суд отримав розмір пені 714 грн. 71 коп. Відтак, позовна вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів (п. 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання (п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Здійснивши перерахунок вказаних сум, суд отримав відмінні від вказаних позивачем розміри і приходить до висновку про підставність та обґрунтованість стягнення 90 грн. 68 коп. 3 % річних і 2 007 грн. 94 коп. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Стосовно сплати судового збору за подання та вирішення даного спору, суд зазначає, що відповідно до п. 4.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України 21.02.2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду. Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам і стягується в дохід державного бюджету.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

Позов задоволити частково.

Стягнути з Приватного торговельно-посередницького малого підприємства фірми "Едельвейс" (80316, Львівська обл., Жовківський район, місто Рава-Руська, вул. Калнишевського, будинок 5, код ЄДР 13808034) на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівобленерго» (79040, м. Львів, вул. Д.Апостола, 1, код ЄДР 05506460) 18 369 грн. 84 коп. основного боргу, 714 грн. 71 коп. пені, 90 грн. 68 коп. 3 % річних, 2 007 грн. 94 коп. інфляційних втрат.

Стягнути з Приватного торговельно-посередницького малого підприємства фірми "Едельвейс" (80316, Львівська обл., Жовківський район, місто Рава-Руська, вул. Калнишевського, будинок 5, код ЄДР 13808034) в дохід державного бюджету 950 грн. 04 коп. судового збору.

У задоволенні позовних вимог у частині стягнення 15 987 грн. 33 коп. основного боргу, 472 грн. 44 коп. пені, 111 грн. 78 коп. 3 % річних, 2 967 грн. 09 коп. інфляційних втрат відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91 - 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене та підписане 22.06.2015 року.

Суддя Матвіїв Р.І.