Рішення № 46969508, 26.05.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.05.2015Справа №910/10778/15

За позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго"

до Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія"

про відшкодування шкоди в порядку регресу в сумі 5 488,69 грн.

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Гавриленко А.О. - представник, довіреність №54 від 31.01.15 р.;

від відповідача: не з'явився;

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія" про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 5 488,69 грн., а також покласти на відповідача витрати з оплати судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві посилається на те, що виплативши відповідно до умов договору страхування наземного транспорту №206-00320-13 від 30.10.13 р. страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 6 488,69 грн., Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" отримало згідно ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» право регресної вимоги про стягнення виплаченого страхового відшкодування до відповідача у справі, як особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.15 р. позовну заяву Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/10778/15 та призначено справу до розгляду на 26.05.15 р.

До початку судового засідання 26.05.15 р. від відповідача надійшло клопотання №4632 від 21.05.15 р. клопотання про відкладення розгляд справи, у зв'язку зі складнощами в забезпеченні явки представника в судове засідання, призначене на 26.05.15 р.

26.05.15 р. до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли витребувані судом документи із супровідним листом без номеру та дати, зокрема: письмові пояснення по справі №910/10778/15 та підтвердження, що у провадженні господарських судів або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спорі, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та немає рішення цих органів з такого спору. Документи судом долучені до матеріалів справи.

В судове засідання 26.05.15 р. з'явився представник позивача, який подав додаткові докази та документи із супровідним листом від 26.05.15 р.

Представник відповідача у вказане судове засідання не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи відповідач був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0103034089241.

Документи, витребувані ухвалою суду від 30.04.15 р., позивачем надано не в повному обсязі, відповідачем не надано.

Заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судового засідання 26.05.15 р. від сторін до суду не надходило.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

Відповідно до роз'яснень та рекомендацій Вищого господарського суду України, викладених зокрема у п. 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (надалі - Постанова №18), якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Відповідно до п. 3.9.2. Постанови №18, господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи вищевикладене та з огляду на необгрунтованість та недоведеність викладених у клопотанні доводів відповідача, господарський суд відмовляє у задоволенні зазначеного клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Отже, оскільки явка представника відповідача в судове засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судовому засіданні, відзив на позов та/або будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, відповідачем суду не надано, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи відсутність на час проведення судового засідання 26.05.15 р. клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судовому засіданні представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні повідомив суд, що права та обов'язки йому зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 26.05.15 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані сторонами докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно визначення ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу п. 6 ч. 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.

30 жовтня 2014 р. між Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" (страховик за договором страхування, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Н-Транс" (страхувальник за договором страхування) укладено договір №206-00320-13 страхування наземного транспорту (надалі - Договір страхування), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням та/або користуванням та/або розпорядженням транспортним засобом та додатковим обладнанням, встановленим на цьому транспортному засобі.

Забезпечений транспортний засіб: Mitsubishi Lancer, державний реєстраційний номер АІ5255ЕН, 2011 року випуску (п. 5.1 Договору страхування).

Строк дії Договору страхування: з 30.10.14 р. по 29.10.15 р. (п. 13 Договору страхування).

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування».

Як передбачено ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналогічні визначення поняття «договір страхування» містяться в ст. 354 Господарського кодексу України та ст. 979 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень ст. 981 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 18 Закону України «Про страхування» договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

Страховим випадком, за визначенням ст. 8 Закону України «Про страхування», є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно розгорнутої довідки №9349755 про дорожньо-транспортну пригоду, сформована відділом ДАІ Дніпровського РУГУ МВС України в м. Києві, копія якої наявна в матеріалах справи, 13.07.14 р. в м. Києві на вул. Лівобережній відбулась дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП), за участю транспортного засобу марки DAF, державний реєстраційний номер СВ7997ВА, під керуванням Ющенка Володимира Феодосійовича, та транспортного засобу марки Mitsubishi Lancer, державний реєстраційний номер АІ5255ЕН, під керуванням водія Кривенчука Андрія Олександровича, в результаті якої автомобілі отримали механічні ушкодження.

Так, в результаті ДТП було пошкоджено застрахований в Товаристві з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" автомобіль марки Mitsubishi Lancer, державний реєстраційний номер АІ5255ЕН.

14.02.14 р. страхувальник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Н-Транс" звернулось до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування шляхом перерахування коштів на рахунок СТО (копію заяви залучено до матеріалів справи).

Як вбачається із п. 6 Договору страхування дана дорожньо-транспортна пригода визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» до обов'язків страховика належить, зокрема, при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке ч. 16 ст. 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Згідно п. 22.1. Договору страхування страховик здійснює виплату страхового відшкодування на підставі заяви на виплату страхового відшкодування страхувальника (вигодонабувача) і страхового акту, який складається страховиком.

Крім того, п. 22.3. Договору страхування зазначено, що при визначенні суми страхового відшкодування у разі пошкодження застрахованого транспортного засобу у розрахунок приймається розрахункова вартість його відновлення. Розмір страхового відшкодування визначається наступним чином: до вартості ремонтно-відновлювальних робіт додається вартість необхідних для ремонту матеріалів та вартість складових, що підлягають заміні під час ремонту, вираховується франшиза, всі несплачені страхувальником суми страхової премії(або її частин), суми отримані від інших страховиків за аналогічними договорами страхування цього транспортного засобу, суми, отримані від третіх осіб, відповідальних за заподіяний збиток, якщо такі суми були одержані до моменту виплати страхового відшкодування.

Відповідно до положень Договору страхування (підпункт 22.9.2 пункту 22.9) страхове відшкодування виплачується страховиком за дорученням страхувальника (вигодонабувача) шляхом перерахування на СТО, яка проводила ремонт пошкодженого транспортного засобу.

Так, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Mitsubishi Lancer, державний реєстраційний номер АІ5255ЕН, була визначена ремонтним підприємством - Товариством з обмеженою відповідальністю "Ніко-Україна", згідно рахунку №06502 від 06.06.14 р. якого вартість ремонту пошкодженого транспортного засобу становить 6 488,69 грн. (копію рахунку залучено до матеріалів справи).

Згідно до ст. 9 Закону України «Про страхування» франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Відповідно до п. 7 Договору страхування безумовна франшиза становить 0,00 грн.

Як свідчать матеріали справи, страховиком - Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" складено страховий акт №17253/206 від 17.06.14 р., відповідно до якого вищевказана ДТП кваліфікована як страховий випадок та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування в сумі 6 488,69 грн., що становить різницю між визначеною у рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко-Україна" №06502 від 06.06.14 р. вартістю запчастин та відновлювального ремонту автомобіля - 6 488,69 грн. та франшизою за Договором страхування - 0,00 грн. (копії страхового акту та розрахунку суми страхового відшкодування залучено до матеріалів справи).

У відповідності до умов Договору страхування сума страхового відшкодування в розмірі 6 488,69 грн. була перерахована Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" на розрахунковий рахунок СТО - Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко-Україна", що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №7158 від 20.06.14 р. на суму 6 488,69 грн.

Будь-яких заперечень щодо повного та належного виконання Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" умов Договору страхування матеріали справи не містять.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" умов Договору страхування, а саме виплати страхового відшкодування в сумі 6 488,69 грн. у зв'язку із настанням страхового випадку страхувальнику - Товариству з обмеженою відповідальністю "Н-Транс", шляхом перерахування вартості запчастин та відновлювального ремонту автомобіля Mitsubishi Lancer, державний реєстраційний номер АІ5255ЕН, на розрахунковий рахунок СТО - Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко-Україна", яка безпосередньо здійснювала ремонт вказаного пошкодженого транспортного засобу.

Суд звертає увагу, що згідно з п. 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03 р., відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до п. 2.3. Методики, - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Вищого господарського суду України від 23.08.11 р. у справі №42/92, від 07.08.12 р. у справі №2/22, від 01.03.11 р. у справі №47/372, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Крім того, листом від 19.07.11 р. Верховним Судом України роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, наявність рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко-Україна" №06502 від 06.06.14 р. та платіжного доручення №7158 від 20.06.14 р. є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

Пунктом 3 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Пунктом 1 частини 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва у справі №755/5643/14-п встановлено, що 13.07.14 р. Ющенко Володимир Феодосійович, керуючи автомобілем DAF, державний реєстраційний номер СВ7997ВА, в м. Києві по вул. Лівобережній, не дотримався бокового інтервалу з правого боку внаслідок чого відбулося зіткнення з автомобілем Mitsubishi Lancer, державний реєстраційний номер АІ5255ЕН, під керування водія Кривенчука Андрія Олександровича, чим заподіяв матеріальні збитки. Зазначеною постановою громадянина Ющенка Володимира Феодосійовича визнано винним у вчиненні правопорушення, передбачене ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв'язку з чим останнього притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді стягнення на користь держави штрафу в розмірі 340,00 грн.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями ст. 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Підставою виплати страхового відшкодування є страховий випадок, тобто дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відбулось пошкодження майна, із володінням та користуванням якого пов'язані майнові інтереси страхувальника, що є об'єктом майнового страхування за укладеним з страховиком договором.

Згідно ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

За приписами ч. 1 ст. 228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

За таких обставин, в момент виплати страхового відшкодування у позивача - Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" виникло право зворотної вимоги (регресу) до власника джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу DAF, державний реєстраційний номер СВ7997ВА.

У відповідності до ст. 5 Закону України «Про страхування» страхування може бути добровільним або обов'язковим. Одним із видів обов'язкового страхування, згідно п. 9 ч. 1 ст. 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

У відповідності до ст. 6 вищевказаного Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За матеріалами справи судом встановлено, що станом на дату вчинення ДТП 13.07.14 р. цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки DAF, державний реєстраційний номер СВ7997ВА, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу застрахована страхувальником - Ткаченко Володимиром Анатолійовичем у Приватному акціонерному товаристві "Українська охоронно-страхова компанія" за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АС №8300264 (надалі - Поліс) з наступними умовами: ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, становить 100 000,00 грн.; ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 50 000,00 грн.; франшиза - 1 000,00 грн.; забезпечений транспортний засіб марки DAF, державний реєстраційний номер СВ7997ВА. Період дії Полісу: з 12.03.14 р. по 11.03.15 р., тобто станом на момент скоєння ДТП, вказаний Поліс був чинним.

З огляду на вищевикладене, у Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго", як у страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми виникло право зворотної вимоги до відповідача - Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія", як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеному Полісом.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №15-рп/2002 від 9 липня 2002 р. кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на викладене позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач - Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" може реалізувати своє право шляхом подачі відповідного позову до суду. Таку ж позицію підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 28.08.12 р. у справі №23/279).

Так, матеріали справи містять копію листа відповідача №11144 від 09.12.14 р. у відповідь на претензію позивача №61/2-211014/1 від 21.10.14 р., в якому Приватне акціонерне товариство "Українська охоронно-страхова компанія", посилаючись на власний розрахунок суми страхового відшкодування (6 488,69 грн. матеріального збитку згідно рахунку - 1 000,00 франшиза згідно Полісу - 1 081,45 ПДВ згідно рахунку = 4 407,24 грн.), запевнила позивача, що розрахована ним сума страхового відшкодування в розмірі 4 407,24 грн. буде перерахована на розрахунковий рахунок Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго". Доказів того, що Приватне акціонерне товариство "Українська охоронно-страхова компанія" виконала свої зобов'язання щодо відшкодування Товариству з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" в порядку регресу суми страхового відшкодування матеріали справи не містять.

Правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Згідно пункту 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Нормою ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Суд зазначає, що відповідно до умов Договору страхування виплата страхового відшкодування здійснена без вирахування експлуатаційного зносу деталей, що замінюються при ремонті (п. 8 Договору страхування).

В силу ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Враховуючи те, що порядок здійснення відшкодування шкоди, визначений спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та Полісом, які регламентують зобов'язання відповідача у спірних відносинах, відмінний від порядку відшкодування шкоди, передбаченого Законом України «Про страхування» та Договором страхування, які регламентують зобов'язання позивача, та те що умовами Полісу франшиза визначена в розмірі 1 000,00 грн., то матеріальна шкода, що підлягає відшкодуванню відповідачем позивачу, становить 5 488,69 грн. (6 488,69 грн. - 1 000,00 грн.).

Як вбачається із матеріалів справи, свої зобов'язання щодо відшкодування Товариству з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" в порядку регресу суми в розмірі 5 488,69 грн. всупереч вимогам чинного законодавства відповідач не виконав, в результаті чого утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, яку позивач просить стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору страхування та/або Полісу суду не надано.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до рекомендацій Вищого господарського суду України, викладені у п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. «Про судове рішення», рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати позивачу в порядку регресу суми виплаченого страхового відшкодування в добровільному порядку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджуються та відповідачем не спростовані, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 5 488,69 грн. страхового відшкодування в порядку регресу підлягає задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 124, 129 Конституції України, рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 р. №15-рп/2002, ст. ст. 1, 6, 8, 9, 16, 18, 20, 25, 27 Закону України «Про страхування», ст. ст. 3, 6, 12, 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 11, 202, 512, 626, 993, 981, 1187, 1188, 1191 Цивільного кодексу України, ст. ст. 228, 354 Господарського кодексу України, ст. ст. 4-2, 4-3, 32, 33, 34, 49, 69, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія" (03056, м. Київ, Святошинський район, вул. Борщагівська, буд. 145, код ЄДРПОУ 23734213) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" (01011, м. Київ, Печерський район, вул. Немировича-Данченка, буд. 1, код ЄДРПОУ 33831166) 5 488,69 грн. (п'ять тисяч чотириста вісімдесят вісім гривень шістдесят дев'ять копійок) страхового відшкодування та 1 827,00 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять сім гривень нуль копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 17 липня 2015 р.

Суддя А.М. Селівон