Ухвала суду № 46966289, 08.07.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/5153/15 Справа № 187/951/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Куценко Т.Р.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2015 року м. Дніпропетровськ

08 липня 2015 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

Головуючого Куценко Т.Р.

суддів Волошина М.П., Демченко Е.Л.

при секретарі Назаренко А.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2,

на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2013 року до Петриківського районного суду Дніпропетровської області звернувся ОСОБА_3 з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що між сторонами було укладено договір позики, зобовязання за яким відповідачем виконані не було у встановлені у договорі строки, у звязку з чим просить суд стягнути з останнього на свою користь суму позики у розмірі 45300 доларів США, що на час звернення до суду еквівалентно 362082,90 грн. /а.с.1/.

Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 362 082, 90 грн., також вирішено питання щодо судових витрат /а.с.39-40/.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду в частині стягнення суми заборгованості в розмірі 19000 доларів США скасувати та ухвалити в нове, яким в задоволені в цій частині позовних вимог ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що судом неповно зясовані обставини, що мають значення для справи, та рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права /а.с.138/.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виникли правовідносини з договору позики, зобов'язання за яким відповідачем не виконані, а тому позов про стягнення боргу за договором позики є обґрунтованим і з відповідача підлягає стягненню сума боргу в іноземній валюті, розмір якої визначено в гривневому еквіваленті за курсом валюти на день подачі позовної заяви.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Нормами ст. 308 ЦПК України встановлено, що апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530, 629 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, інших актів цивільного законодавства у встановлений договором строк, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобовязань не допускається. Договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Відповідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Положеннями ст. 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що між сторонами 01 вересня 2010 було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав в борг від позивача 45 300 доларів США, які зобов'язався повернути в строк до 01 травня 2013 року /а.с.14-16/.

На підтвердження фактичного отримання грошових коштів в сумі, вказаної в спірному договорі, в матеріалах справи міститься розписка відповідача від 01 вересня 2010 року, у якій також зазначено строк повернення позики 01 травня 2013 року /а.с.13/.

Отже, письмова форма договору позики враховуючи надану розписку внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

У порушення умов спірного договору позики від 01 вересня 2010 року, відповідач свої зобовязання виконував неналежним чином та на час ухвалення рішення від 29 жовтня 2013 року останнім позика не була повернута, у зв'язку з чим станом на 08 липня 2013 року, тобто на момент звернення ОСОБА_3 з позовом до суду, виникла заборгованість в розмірі 45300 доларів США, що у гривневому еквіваленті за курсом НБУ складає 362082,90 грн.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

При вищенаведених обставинах справи, суд першої інстанції вірно встановив правову природу договору та прийшов до правильного висновку, що відповідач свої зобовязання за договором позики не виконав та стягнув з нього суму боргу на користь позивача.

Приведені в апеляційній скарзі доводи ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції при ухвалені рішення не врахував те, що фактично суми позики отримав ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в даних правовідносинах виступав в якості поручителя, то їх не можна прийняти до уваги, так як вони спростовуються матеріалами справи.

Крім того, апелянт не згоден зі стягнутою сумою позики, зазначаючи що фактично останнім було отримано 37770 доларів США на відміну від зазначеної у спірному договорі 45300 доларів США. Також вказую, що ним було сплачено частину суми боргу в розмірі 190000 грн. за виконавчим провадженням у звязку з чим ставить питання про скасування рішення суду від 29 жовтня 2015 року в частині подвійного стягнення зазначеної суми. Однак, з наведеними твердженнями колегія суддів не може погодитись з наступних підстав.

Предметом договору позики були грошові кошти, а саме 45300 доларів США. З тексту спірного договору вбачається, що він укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 Порушень щодо форми договору судом не встановлено. Договір позики та боргова розписка від 01 вересня 2010 року, оригінали яких надав суду позивач, мають обовязкові реквізити боргового документа: власноручний підпис боржника і факультативні: дату, строк повернення, що підтверджує факт отримання боржником грошей у зазначеній валюті та в зазначеній сумі, а також точно визначений строк їх повернення.

Той факт, що грошові кошти відповідач отримав в розмірі 45300 доларів США підтверджується змістом самої розписки і тому не можуть прийматися до уваги твердження апелянта про те, що він отримав суму меншу зазначеної.

Щодо тверджень апелянта про подвійне стягнення з останнього суми боргу в розмірі 190000 грн., колегія судів також не може прийняти до уваги, оскільки в силу ст. 61 ЦПК України судом встановлено, що зазначені кошти були сплачені відповідачем за виконавчим провадженням у даній справі. Відповідно ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження, яке спрямовано на примусове виконання рішень судів, що підлягають примусовому виконанню, тобто сплачена відповідачем сума не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції відповідно ст. 309 ЦПК України, оскільки була сплачено вже після його ухвалення та на стадії виконання.

Висновки суду підтверджені належними, дослідженими в судовому засіданні доказами, яким суд дав правильну оцінку відповідно до норм ЦПК України та є такими, що відповідають нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують і не містять посилання на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність ухваленого в справі рішення, а тому підлягають відхиленню.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтовані, рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст.303, ст.307, 308 ЦПК України, колегії суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, - відхилити.

Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Головуючий: Куценко Т.Р.

Судді: Волошин М.П.

ОСОБА_6