Постанова № 46966251, 15.07.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2015 р. Справа№ 910/18379/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Скрипки І.М.

Шаптали Є.Ю.

при секретарі судового засідання Котовський С.О.

за участю представників:

від позивача: Ляшко О.В. - за належним чином оформленою довіреністю;

від відповідача: Білецький І.Ю. - за належним чином оформленою довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спільного українсько-німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОБЕР ГмбХ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2015 року

у справі № 910/18379/14 (суддя Яковенко А.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Синтра Трейдінг"

до відповідача Спільного українсько-німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОБЕР ГмбХ"

про стягнення 2212990,54 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Синтра Трейдінг" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Спільного українсько-німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОБЕР ГмбХ" про стягнення згідно Договора поставки № К11-13 від 04.01.2013 року суми заборгованості у розмірі 2212990,54 грн., з яких: 1448891,19 грн. - основного боргу, 134021,66 грн. - пені, 94843,35 грн. - 3% річних, 535234,34 грн. - інфляційних втрат (відповідно заяві про змінення позовних вимог).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.04.2015 року у справі № 910/18379/14 позовні вимоги задоволені частково, а саме стягнено з Спільного українсько-німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОБЕР ГмбХ" (02660, м. Київ, вул. Сагайдака, буд. 101; код ЄДРПОУ 25403130) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Синтра Трейдінг" (02121, м. Київ, вул. Харківське шосе, буд. 201-203 (Літера " 2А"), оф. 58; код ЄДРПОУ 32070571) заборгованість у розмірі 2205291,89 грн., з яких 1448891,19 грн. - основного боргу, 126323,01 грн. - пені, 94843,35 грн. - 3% річних, 535234,34 грн. - інфляційних втрат - за Договором поставки № К11-13 від 04.01.2013 року. В іншій частині у позові відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, Спільне українсько-німецьке підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОБЕР ГмбХ" звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, відповідно до якої скаржник просить змінити оскаржуване рішення в стягненні 93384,76 грн. пені відмовити, в решті рішення залишити без змін.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2015 року у справі № 910/18379/14 підлягає зміні через порушення та неправильне застосування норм матеріального права.

Зокрема, апеляційна скарга обґрунтована тим, що Спільне українсько-німецьке підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОБЕР ГмбХ" вважає, що позовна давність спливла до нарахованої пені на загальну суму 93384,76 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2015 року у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді - Самсін Р.І., Шаптала Є.Ю., апеляційна скарга прийнята до розгляду, порушено апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 15.07.2015 року.

У зв'язку з перебуванням судді Самсіна Р.І. у відпустці, розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2015 року, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Гончаров С.А.; судді Скрипка І.М., Шаптала Є.Ю.,

Позивач, згідно з поданим до суду 13.07.2015 року відзивом, проти доводів викладених в апеляційній скарзі заперечив та просить суд залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

04.01.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Синтра Трейдінг" та Спільним українсько-німецьким підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОБЕР ГмбХ" укладено Договір поставки №К11-13.

Відповідно до п. 1.1. Договору Продавець продає, а Покупець купує шпалери, інші оздоблювальні матеріали, каталоги шпалер, пакети, інші рекламно-інформаційні матеріали, в асортименті та кількості, вказаних в видаткових накладних до кожної партії Товару, які є невід'ємною частиною цього Договору.

Згідно з п. 2.1. Договору ціни (без урахування знижки) та асортимент Товару, що постачається, згідно діючого Договору, вказані в Специфікаціях до даного Договору, які є невід'ємною його частиною. Ціна Товару вказана в Специфікаціях є базовою для розрахунку ціни продажу партії Товару з урахуванням знижок, встановлених цим Договором, що вказується у видаткових накладних.

Приписами п.п. 2.2.-2.3. Договору передбачено, що ціна Товару Продавця в Специфікаціях вказана без ПДВ та з ПДВ. На загальну суму Товару в видаткових накладних нараховується ПДВ - 20%. Загальна сума Договору складає суму, яка дорівнює вартості всіх партій Товару, відвантажених згідно всіх видаткових накладних діючого Договору.

Пунктом 3.1. Договору передбачено, що Покупець зобов'язаний сплатити вартість кожної відвантаженої партії Товару (ціна продажк партії Товару) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Продавця на підставі рахунку-фактури останнього не пізніше 45 календарних днів з дня відвантаження Товару Продавцем.

Відповідно до п. 3.2. Договору загальна вартість Товару, відвантаженого Продавцем та не оплаченого Покупцем в будь-який момент Договору не може перевищувати 1500000,00 грн.

Згідно з п.п. 7.1.-7.2. Договору приймання-передача Товару здійснюється сторонами в порядку, передбаченому діючими в Україні інструкціями про приймання Товару за якістю та кількістю. Партія Товару вважається переданою Продавцем та прийнятою Покупцем: за кількістю - шляхом перевірки та порівняння відповідно до кількості місць, вказаної в товарно-супровідних документах на партію Товару, за якістю - відповідно до сертифікатів якості підприємства-виробника.

Відповідно до п. 9.3. договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасної оплати Товару, за вимогою Продавця Покупець зобов'язаний сплатити на користь Продавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 3% річних від простроченої суми, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, що діяла в період заборгованості, за кожний день простроченя платежу до повного погашення заборгованості. При цьому черговість погашення вимог за грошовими зобов'язаннями буде встановлена відповідно до ст. 534 Цивільного кодексу України.

Як зазначалось, позовними вимогами у даній справі є стягнення заборгованості у розмірі 2212990,54 грн., з яких: 1448891,19 грн. - основного боргу, 134021,66 грн. - пені, 94843,35 грн. - 3% річних, 535234,34 грн. - інфляційних втрат (відповідно до заяви позивача №б/н від 26.03.2015 року про збільшення розміру позовних вимог).

Позовні вимоги вмотивовані тим, що в результаті неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 1448891,19 грн. (відповідно до заяви позивача №б/н від 26.03.2015 року про збільшення розміру позовних вимог).

Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст.ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу Українни визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю, яка, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Так, на виконання умов Договору Позивачем поставлено, а Відповідачем прийнято товару за загальну суму 1809891,19 грн., що підтверджується видатковими накладними, які підписані представниками сторін без заперечень та скріплені печатками товариств, а саме:

- №РН-0000007 від 18.01.2013 року з урахуванням ПДВ на суму 386911,25 грн.;

- №РН-0000043 від 08.02.2013 року з урахуванням ПДВ на суму 327525,72 грн.;

- №РН-0000044 від 08.02.2013 року з урахуванням ПДВ на суму 18,24 грн.;

- №РН-0000065 від 22.02.2013 року з урахуванням ПДВ на суму 180424,01 грн.;

- №РН-0000066 від 22.02.2013 року з урахуванням ПДВ на суму 19,20 грн;

- №97 від 13.03.2013 року з урахуванням ПДВ на суму 240626,00 грн.;

- №98 від 13.03.2013 року з урахуванням ПДВ на суму 19,20 грн.;

- №135 від 10.04.2013 року з урахуванням ПДВ на суму 341004,50 грн.;

- №136 від 10.04.2013 року з урахуванням ПДВ на суму 59,52 грн.;

- №161 від 19.04.2013 року з урахуванням ПДВ на суму 1049,63 грн.;

- №174 від 25.04.2013 року з урахуванням ПДВ на суму 332233,92 грн.

Статтями 509, 510 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений законом чи договором строк, однобічна відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Згідно частини 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Спільне українсько-німецьке підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОБЕР ГмбХ" свої зобов'язання з оплати поставленого товару виконав частково у розмірі 361000,00 грн., що підтверджується копіями банківських виписок, згідно з якими 19.02.2014 року було здійснено оплату у розмірі 27000,00 грн., 04.03.2014 року - оплату у розмірі 9000,00 грн., 20.03.2014 року - оплату у розмірі 50000,00 грн., 16.04.2014 року - оплату у розмірі 215000,00 грн., 25.07.2014 року - оплату у розмірі 20000,00 грн., 30.07.2014 року - оплату у розмірі 20000,00 грн., 29.08.2014 року - оплату у розмірі 20000,00 грн..

Як зазначалось, відповідачем було не в повному обсязі та несвоєчасно виконано зобов'язання за договором поставки № К11-13 від 04.01.2013 року щодо оплати вартості поставленого товару, внаслідок чого на час звернення до суду у відповідача наявна заборгованість перед позивачем за наведеним договором на загальну суму у розмірі 1448891,19 грн.

З метою досудового врегулювання спору Позивачем 16.06.2014 року направлено претензію (вих. №286 від 12.06.2014 року) на адресу Відповідача з вимогою сплати заборгованості за поставлений Товар, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 16.06.2014 та фіскальним чеком №4677 від 16.06.2014 року про оплату послуг поштового зв'язку.

У відповіді на зазначену претензію Відповідач зазначив, що зобов'язується здійснювати з 25 червня щотижневі платежі по оплаті Товару, про що буде інформувати Позивача.

Заперечуючи проти позовних вимог, Відповідач вказував, Позивачем не було надано рахунки-фактури для здійснення оплати за поставлений Товар.

Судом першої інстанції вірно не взято до уваги посилання Відповідача на відсутність у нього такого обов'язку з огляду лише на неданання рахунків-фактур, відповідно до яких має бути здійснено оплату за Товар, є безпідставним, оскільки претензій з приводу кількості та якості Товару Відповідачем не надавалось, а навпаки у відповіді на претензію Позивача щодо наявної заборгованості підтверджено Відповідачем визнання такого боргу, а отже і отримання Товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" при підписанні покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий Товар.

Суд першої інстанції вірно зазначає, що рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України.

Даної позиції дотримується Верховний Суд України у постанові № 37/405 від 29.09.2009 року.

Підписання Відповідачем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий Товар.

Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, п. 3.1. Договору Покупець зобов'язаний сплатити вартість кожної відвантаженої партії Товару (ціна продажк партії Товару) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Продавця на підставі рахунку-фактури останнього не пізніше 45 календарних днів з дня відвантаження Товару Продавцем.

Таким чином, після спливу указаного п. 3.1. Договору строку оплати за Товар Покупець вважається таким, що прострочив грошове зобов'язання.

Матеріали справи не містять документів, які б свідчили про сплату відповідачем суми заборгованості у розмірі 1448891,19 грн..

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача 1448891,19 грн. боргу за поставлений товар є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню

Неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків за договором поставки № К11-13 від 04.01.2013 року призвело до прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо оплати вартості поставленого товару.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 549 Цивільного кодексу України зазначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором, або актом цивільного законодавства.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони вільні в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як зазначалось, п. 9.3. Договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати Товару, за вимогою Продавця Покупець зобов'язаний сплатити на користь Продавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 3% річних від простроченої суми, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, що діяла в період заборгованості, за кожний день простроченя платежу до повного погашення заборгованості. При цьому черговість погашення вимог за грошовими зобов'язаннями буде встановлена відповідно до ст. 534 Цивільного кодексу України.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" №01-8/344 від 11.04.2005 з огляду на вимоги ч. 1 ст. 47 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено, що Відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку з перерахування коштів не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії останнього є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Судом враховано положення п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 №14, відповідно до якого щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу Українни, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За таких обставин, керуючись вказаним пунктом договору, п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року за №14, ч. 5. ст. 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначається відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, суд приходить до висновку, що Відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання за видатковою накладною:

- №РН-0000007 від 18.01.2013 року з 05.03.2013 року;

- №РН-0000043 від 08.02.2013 року з 26.03.2013 року;

- №РН-0000044 від 08.02.2013 року з 26.03.2013 року;

- №РН-0000065 від 22.02.2013 року з 09.04.2013 року;

- №РН-0000066 від 22.02.2013 року з 09.04.2013 року;

- №97 від 13.03.2013 року з 30.04.2013 року;

- №98 від 13.03.2013 року з 30.04.2013 року;

- №135 від 10.04.2013 року з 28.05.2013 року;

- №136 від 10.04.2013 року з 28.05.2013 року;

- №161 від 19.04.2013 року з 04.06.2013 року;

- №174 від 25.04.2013 року з 11.06.2013 року.

Враховуючи викладене, пеня повинна розраховуватися за кожною видатковою накладною окремо за період: №РН-0000007 від 18.01.2013 року (з 05.03.2013 року по 04.09.2013 року), №РН-0000043 від 08.02.2013 року (з 26.03.2013 року по 25.09.2013 року), №РН-0000044 від 08.02.2013 року (з 26.03.2013 року по 25.09.2013 року), №РН-0000065 від 22.02.2013 року (з 09.04.2013 року по 08.10.2013 року), №РН-0000066 від 22.02.2013 року (з 09.04.2013 року по 08.10.2013 року), №97 від 13.03.2013 року (з 30.04.2013 року по 29.10.2013 року), №98 від 13.03.2013 року (з 30.04.2013 року по 29.10.2013 року), №135 від 10.04.2013 року (з 28.05.2013 року по 27.11.2013 року), №136 від 10.04.2013 року (з 28.05.2013 року по 27.11.2013 року), №161 від 19.04.2013 року (з 04.06.2013 року по 03.12.2013 року), №174 від 25.04.2013 року (з 11.06.2013 року по 10.12.2013 року).

Колегія суддів, перевіривши розрахунок пені заявленої позивачем у розмірі 134021,66 грн., погоджується з перерахунком здійсненим судом першої інстанції, встановила, що він є вірним, та обґрунтованим. Стягненню підлягає сума у розмірі 126323,01 грн. за видатковими накладними:

- №РН-0000007 від 18.01.2013 року - 28090,82 грн.;

- №РН-0000043 від 08.02.2013 року - 23402,39 грн.;

- №РН-0000044 від 08.02.2013 року - 1,30 грн.;

- №РН-0000065 від 22.02.2013 року - 12689,00 грн.;

- №РН-0000066 від 22.02.2013 року - 1,35 грн.;

- №97 від 13.03.2013 року - 16646,05 грн.;

- №98 від 13.03.2013 року - 1,33 грн.;

- №135 від 10.04.2013 року - 23188,31 грн.;

- №136 від 10.04.2013 року - 4,05 грн.;

- №161 від 19.04.2013 року - 70,60 грн.;

- №174 від 25.04.2013 року - 22227,81 грн.

Тому, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню у визначеній судом сумі, у задоволенні вимог стосовно стягнення решти суми пені у розмірі 7698,65 грн. судом першої інстанції вірно відмовлено.

Доводи апелянта стосовно того, що позовна давність спливла до нарахованої пені на загальну суму 93384,76 грн. (відповідно до розрахунку скаржника викладеного в апеляційній скарзі), колегія суддів не приймає з огляду на наступне.

За правилами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Стаття 266 Цивільного кодексу України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Отже, аналіз норм статті 266 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Антологічна правова позиція викладена у постановах судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України, а саме №6-116цс13 06.11.2013 року та №6-160цс14 від 19.11.2014 року, прийнятих за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень з мотивів неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на наведене, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних в сумі 94843,35 грн. та інфляційні втрати в сумі 535234,34 грн. у зв'язку із простроченням останнім виконання грошового зобов'язання на підставі Договору.

Згідно з положеннями пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року за №14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 4.1. вищенаведеної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року за №14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши перевірку наданого Позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних витрат, суд першої інстанції приходить до вірного висновку, що указані суми є арифметично вірними, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню у визначеному позивачем розмірі.

Як вбачається з матеріалів справи, наявне клопотання Відповідача від 17.10.2014 року про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені, яке вмотивовано тим, що строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення пені почався 05.03.2013 року та сплив 05.03.2014 року, у зв'язку з чим просить здійснити застосування строків позовної давності у порядку, передбаченому ст. 267 Цивільного кодексу України.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що відповідно до п. 1.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 року позовна давність, за визначенням ст. 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 Цивільного кодексу України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу Українни).

Пунктом 4.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 року передбачено, що у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Приписами п. 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 року встановлено, що якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу Українни, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором). Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за угодою сторін, тому, зокрема, умови договору, за якими сторони встановили, що така давність обчислюється не з моменту прострочення платежу, а з іншої дати, що визначається шляхом зворотного відрахування шести місяців від дати пред'явлення вимоги, суперечать вимогам закону і не застосовуються судом.

Згідно з п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 року щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що у Відповідача наявне прострочене грошове зобов'язання стосовно оплати за поставлений Товар у розмірі 1448891,19 грн. - основного боргу, 126323,01 грн. - пені, 94843,35 грн. - 3% річних, 535234,34 грн. - інфляційних втрат.

Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пунктом 4.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 року роз'яснено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

Часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем 19.02.2014 року, тобто в межах строку давності стягнення пені за всіма видатковими накладними, було здійснено часткове погашення заборгованості на суму 27000,00 грн., який включає борг за Договором.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що строк позовної давності для пред'явлення позивачем позовних вимог за всіма видатковими накладними станом на день звернення до суду з позовом, тобто, 01.09.2014 року не пропущено.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги Позивача про стягнення заборгованості за Договором поставки №К11-13 від 04.01.2013 року є законними та обґрунтованими в частині стягнення 2205291,89 грн., з яких 1448891,19 грн. - основного боргу, 126323,01 грн. - пені, 94843,35 грн. - 3% річних, 535234,34 грн. - інфляційних втрат. Указана сума заборгованості була доведена Позивачем належними та допустимими доказами, а тому підлягає стягненню з Відповідача.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на викладене позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Синтра Трейдінг" є обґрунтованими в частині стягнення 2205291,89 грн., з яких 1448891,19 грн. - основного боргу, 126323,01 грн. - пені, 94 843,35 грн. - 3% річних, 535234,34 грн. - інфляційних втрат та такими, що вірно задоволені судом першої інстанції цій частині.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 15.04.2015 року у справі № 910/18379/14 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Спільного українсько-німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОБЕР ГмбХ", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Спільного українсько-німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОБЕР ГмбХ" на рішення господарського суду міста Києва від 15.04.2015 року у справі № 910/18379/14 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Спільного українсько-німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОБЕР ГмбХ" на рішення господарського суду міста Києва від 15.04.2015 року у справі № 910/18379/14 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2015 року у справі № 910/18379/14 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/18379/14 повернути до суду першої інстанції.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді І.М. Скрипка

Є.Ю. Шаптала