Постанова № 46964444, 16.07.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 липня 2015 року 09:00 № 826/10337/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кобилянського К.М., розглянувши у порядку адміністративну справу

за позовом

Київської міської клінічної лікарні №8

до

Державної фінансової інспекції у місті Києві

про

визнання незаконними та протиправними дій, визнання незаконними та скасування вимоги та висновків,

ВСТАНОВИВ:

Київська міська клінічна лікарня №8 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної фінансової інспекції в місті Києві про визнання незаконними та протиправними дій відповідача, визнання незаконними та скасування вимоги № 26-05-14-14/4308 від 05.05.2015 та висновків відповідача, викладених в акті ревізії № 05-30/552.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем порушений порядок проведення ревізії. Також позивач посилається на те, що ревізія проведена понад встановлені законодавством строки. Висновки, викладені в акті ревізії щодо порушень позивачем вимог законодавства, за переконанням позивача, є хибними, оскільки вони базуються виключно на суб’єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення ревізії встановлено безпідставне віднесення позивачем коштів до певних категорій видатків, а також встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємствами, внаслідок яких позивачу завдано значних збитків. За таких обставин, контролюючий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В судовому засіданні 09.07.2015 суд, керуючись частиною 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

В період з 20.01.2015 по 25.03.2015 відповідно до п. 1.2.2.1 Плану роботи Державної фінансової інспекції в місті Києві, на підставі направлень на проведення ревізії № 78, № 79 від 16.01.2015, № 229 від 29.01.2015, № 596 від 26.02.2015, відповідачем проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності Київської міської клінічної лікарні № 8 за період з 01.03.2010 по 01.01.2015.

На підставі доповідних записок інспекторів, проведення ревізії зупинялось з 11.02.2015 по 23.02.2015 та з 11.03.2015 по 24.03.2015, про що позивач повідомлявся листами (а.с. 20-23 том І.).

Як вбачається з матеріалів справи, за результатами ревізії фінансово-господарської діяльності Київської міської клінічної лікарні № 8 за період з 01.03.2010 по 01.01.2015 відповідач встановив ряд порушень та недоліків, про що складено акт від 01.04.2015 № 05-30/552 (далі – акт ревізії).

Не погоджуючись з висновками, викладеними у акті ревізії, позивачем подано до контролюючого органу заперечення та зауваження до акта ревізії від 01.04.2015 № 05-30/552, за результатом розгляду яких відповідач склав висновок на зауваження (заперечення) від 28.04.2015. Відповідно до даного висновку від 28.04.2015 заперечення були частково прийняті.

05.05.2015 відповідачем винесено письмову вимогу № 26-05-14-14/4308 щодо усунення порушень законодавства. Водночас, відповідачем також винесено попередження № 26-05-14-14/4315 від 05.05.2015 про належне виконання бюджетного законодавства, яким позивача зобов’язано протягом 30 днів усунути порушення, встановлені під час ревізії.

Не погоджуючись з висновками акта та вимогою про усунення порушення, враховуючи зазначені обставини, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

Частинами 1 ст. 11 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» встановлено, що плановою виїзною ревізією вважається ревізія у підконтрольних установах, яка передбачена у плані роботи органу державного фінансового контролю і проводиться за місцезнаходженням такої юридичної особи чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна ревізія.

Планова виїзна ревізія проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності підконтрольних установ за письмовим рішенням керівника відповідного органу державного фінансового контролю не частіше одного разу на календарний рік.

Згідно до ч. 10 ст. 11 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» тривалість планової виїзної ревізії не повинна перевищувати 30 робочих днів.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 зазначеного вище Закону Порядок проведення органом державного фінансового контролю державного фінансового аудиту, інспектування та перевірок державних закупівель установлюється Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до п. 22 Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 № 550 (далі – Порядок № 550 від 20.04.2006) планова виїзна ревізія може бути зупинена у разі необхідності проведення зустрічних звірок, без завершення яких неможливе якісне проведення ревізії, термінового виконання інших завдань відповідно до повноважень, передбачених Законом, а також у разі обґрунтованого звернення об'єкта контролю за погодженням з керівником контролюючого органу. При цьому ревізія повинна бути закінчена протягом 60 робочих днів.

Рішення про зупинення та поновлення планової виїзної ревізії приймає керівник контролюючого органу за письмовим поданням посадової особи контролюючого органу, що проводить ревізію.

У разі зупинення ревізії на строк понад 3 робочих дні контролюючий орган надсилає об'єкту контролю та органу, який ініціював проведення ревізії, письмове повідомлення про дату зупинення ревізії.

Поновлення проведення ревізії можливе одразу після повідомлення про це об'єкта контролю. Повідомлення здійснюється одним із способів, визначених у пункті 39 цього Порядку.

Строк, на який зупинено ревізію, не включається до тривалості її проведення.

Так, ревізію розпочато 20.01.2015. На підставі доповідної записки від 10.02.2015 № 115 проведення ревізії зупинено з 11.02.2015 по 23.02.2015 (підстава для поновлення - доповідна від 20.02.2015 №164) та, з 11.03.2015 (на підставі доповідної від 11.03.2015) по 24.03.2015 (підстава для поновлення - доповідна від 23.03.2015 № 231). Ревізію завершено 25.03.2015.

Оскільки, 11.02.2015 та 11.03.2015 є днями зупинення проведення перевірки, то до строку тривалості вказані дні не включаються.

Водночас, посилання позивача на те, що повідомлення про зупинення ревізії від 11.02.2015 вручено йому лише 13.02.2015, а тому фактично перевірка продовжувалась до 13.02.2015, суд відхиляє, оскільки відповідачем не допущено порушення вимог Порядку № 550 від 20.04.2006.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, ревізія фінансово-господарської діяльності Київської міської клінічної лікарні № 8 тривала з 20.01.2015 по 10.02.2015 (16 робочих днів) та з 23.02.2015 по 10.03.2015 (11 робочих днів) та з 24.03.2015 по 25.03.2015 (2 робочі дні), що відповідає встановленому строку проведення ревізій та дорівнює 29 робочих днів.

Щодо позовних вимог про визнання незаконними та скасування висновків Державної фінансової інспекції, викладених в акті ревізії № 05-30/552 від 01.04.2015, суд зазначає наступне.

Згідно п. 2 Порядку № 550 від 20.04.2006 акт ревізії - документ, який складається посадовими особами контролюючого органу, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід'ємною частиною акта.

Відповідно до п. 35 Порядку № 550 від 20.04.2015 результати ревізії оформляються актом, який складається на паперовому носії державною мовою і повинен мати наскрізну нумерацію сторінок.

Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо відображення відповідачем у акті ревізії № 05-30/552 від 01.04.2015 вищезазначених висновків, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства є рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Виходячи із загальних засад адміністративного судочинства, задоволенню підлягають ті вимоги, які фактично відновлюють порушене право особи у взаємовідносинах з суб'єктом владних повноважень.

Однак, висновки контролюючого органу, викладені в акті, не породжують для суб'єкта господарювання певних юридичних наслідків та не змінюють фінансово-економічне становище платника, а отже, не порушують його права та законні інтереси.

Контролюючий орган не позбавлений права викладати в акті ревізії власні суб'єктивні висновки щодо зафіксованих обставин, та в подальшому, у разі виникнення спору щодо рішень про визначення грошових зобов'язань, що приймаються на підставі такого акту, обґрунтовувати ними власну позицію щодо наявності певних допущених суб’єктом господарювання порушень, а оцінка акта перевірки, в тому числі і оцінка дій посадових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, а також щодо самих висновків перевірки, надається при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

Аналогічна позиція викладена в судових рішеннях Вищого адміністративного суду України від 24.12.2014 № К/800/58353/14, від 10.06.2014 №К/9991/41214/12, від 10.12.2013 К/800/23700/13, від 25.06.2012 у справі № К/9991/16720/12.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що підстави для задоволення позовних вимог в частині щодо визнання незаконними та протиправними дій відповідача при проведенні перевірки понад встановлені законодавством терміни, а також визнання незаконними та скасування висновків відповідача, викладених у акті ревізії № 05-30/552 від 01.04.2015 відсутні.

Щодо позовної вимоги про визнання незаконною та скасування вимоги № 26-05-14-14/4308 від 05.05.2015 щодо усунення порушень законодавства, суд зазначає наступне.

Згідно із Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України №499/2011 від 23.04.2011 (далі – Положення №499/2011 від 23.04.2011) Державна фінансова інспекція України (далі - Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Підпунктом 4 пункту 4 Положення № 499/2011 від 23.04.2011 передбачено, що Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальність винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Відповідно до пункту 6 Положення №499/2011 від 23.04.2011 Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Крім того, Положенням №499/2011 від 23.04.2011 встановлено, що Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України № 2939-XII від 26 січня 1993 року «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі Закон № 2939-XII), згідно з якими пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

З наведених норм вбачається, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання.

Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного суд приходить до висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

У справі, яка розглядається, Держфінінспекція України пред'явила вимогу про усунення порушень, виявлених під час ревізії. При цьому оскаржувана вимога вказує на виявлені збитки, їхній розмір та їх стягнення.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 15.04.2014.

Також, зазначена позиція Верховного Суду України викладена в постановах Вищого адміністративного суду України від 22 жовтня 2014 року К/800/49198/13 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/41088413), від 22 жовтня 2014 року № К/800/49198/13 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/41088413) від 23 жовтня 2014 року № К/9991/64448/12 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/41151813,) від 24 липня 2014 року № К/800/22159/13 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/40019295), від 02 вересня 2014 року № К/800/17419/13 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/40685018), від 25 вересня 2014 року № К/800/19337/14 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/40664831), від 01 жовтня 2014 року № К/9991/5496/12 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/41012745).

З урахуванням викладеного, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до положень частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно і всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись положеннями статей 2-7, 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову Київської міської клінічної лікарні № 8 - відмовити повністю.

2. Стягнути з Київської міської клінічної лікарні № 8 (код ЄДРПОУ 05497146) решту суми судового збору у розмірі 4384,80 грн. (чотири тисячі триста вісімдесят чотири гривні 80 коп.) на розрахунковий рахунок №31218206784007 до ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.М. Кобилянський