Ухвала суду № 46964307, 07.07.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-1624/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А. Суддя-доповідач: Грищенко Т.М.

У Х В А Л А

Іменем України

07 липня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Грищенко Т.М.,

суддів Лічевецького І.О., Мельничука В.П.,

при секретарі Киш С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2015 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство безпеки "КУБ" до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, за участю Прокуратури Подільського району м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агентство безпеки "КУБ" звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Подільському районі м. Києва), в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 02 грудня 2011 року №0001212330 та №0001222330.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2015 року адміністративний Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство безпеки «КУБ» до Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві, за участю Прокуратури Подільського району м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень задоволено повністю, визнано протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва від 02 грудня 2011 року №0001212330 та №0001222330.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для зміни судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 03 листопада 2011 року по 09 листопада 2011 року ДПІ у Подільському районі м. Києва, правонаступником якої на час розгляду справи є ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «КУБ» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Леміш Груп» за період з 01 липня 2009 року по 31 березня 2011 року, за результатами якої складено акт від 11 листопада 2011 року №444/23-304/32620689.

У висновку акта перевірки встановлено порушення позивачем п.1.32 ст.1, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.11.2.1 п.11.2 ст.11, п.16.4 ст.16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Наказу ДПА України від 29 березня 2003 рок №143 «Про затвердження форми Декларації з податку на прибуток підприємства та Порядку її складання», в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства на суму 2103236,00 грн., у тому числі за 3 квартали 2009 року - 237991,00 грн., 2009 рік - 793824,00 грн. ( у тому числі: 3 квартал 2009 року - 237991,00 грн., 4 квартал 2009 року - 555833,00 грн.), 1 квартал 2010 року - 506421,00 грн., І півріччя 2010 року - 1100662,00 грн. (у тому числі: 1 квартал 2010 року - 506421,00 грн., 2 квартал 2010 року - 594241,00 грн.), 3 квартали 2010 року - 1309412,00 грн. (у тому числі: 1 квартал 2010 року - 506421,00 грн., 2 квартал 2010 року - 594241,00 грн., 3 квартал 2010 року - 208750,00 грн.), 2010 рік - 1309412,00 грн., (у тому числі: у тому числі: 1 квартал 2010 року - 506421,00 грн., 2 квартал 2010 року - 594241,00 грн., 3 квартал 2010 року - 208750,00 грн., 4 квартал 2010 року - 0 грн.); пп.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1663096,00 грн., у тому числі за вересень 2009 року - 170900,00 грн., жовтень 2009 року - 134253,00 грн., листопад 2009 року - 148280,00 грн., грудень 2009 року - 162133,00 грн., січень 2010 року - 144193,00 грн., лютий 2010 року - 135913,00 грн., березень 2010 року - 125030,00 грн., квітень 2010 року - 162742,00 грн., травень 2010 року - 161318,00 грн., червень 2010 року - 151333,00 грн., липень 2010 року - 167000,00 грн.

02 грудня 2011 року, на підставі акту перевірки від 11 листопада 2011 року №444/23-304/32620689, ДПІ у Подільському районі м. Києва було прийнято податкові повідомлення-рішення №0001222330, згідно якого за порушення пп.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 2078870,00 грн., у тому числі 1663096,00 грн. за основним платежем та 415774,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій; №0001212330, згідно якого за порушення п.1.32 ст.1, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.11.2.1 п.11.2 ст.11, п.16.4 ст.16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 2629045,00 грн., у тому числі 2103236,00 грн. за основним платежем та 525809,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, всі надані первинні документи містять усі обов'язкові реквізити, матеріалами справи підтверджується надання та використання послуг (товару) у господарській діяльності позивача, а тому останній правомірно включив відповідні суми до складу податкового кредиту та валових витрат.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне:

Згідно п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 вищезазначеного Закону до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.п.5.3-5.7 цієї статті.

Як вбачається із змісту пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п.11.2 ст.11 вищезазначеного Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

У відповідності до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст.7 вищезазначеного Закону передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додна вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

За змістом пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту сум сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього Закону).

Визначення терміну «господарська діяльність» міститься в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств». Так згідно п.1.32 ст.1 вищезазначеного Закону господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Крім того, під господарською діяльністю також розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст.3 ГК України).

Як вбачається з вищенаведених норм, обов'язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження. Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків.

За таких обставин, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватись на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (замовник) та ТОВ «Леміш Груп» (виконавець) було укладено договори про надання послуг контролю №01-09/1 від 01 вересня 2009 року, №05-1/1 від 05 січня 2010 року, №03-03/1 від 03 жовтня 2010 року, №04-04/1 від 01 квітня 2010 року, №05-05/1 від 05 травня 2010 року, №06/06/2010-к від 01 червня 2010 року, №01/07/2010-к від 01 липня 2010 року, відповідно до умов яких замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати замовнику за плату послуги з контролю (у тому числі дистанційному) із залученням відповідних технічних засобів за здійсненням охоронних заходів відносно об'єктів силами замовника, виявленню факторів, які можуть негативно вплинути на виконання замовником договірних зобов'язань відносно здійснення заходів по охороні об'єктів охорони, а також перепускного режиму.

На підтвердження виконання зазначених договорів позивачем було надано акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №63 від 30 вересня 2009 року, №69 від 30 грудня 2009 року, №89 від 30 листопада 2009 року, №68 від 30 грудня 2009 року, №62 від 29 січня 2010 року, №59 від 26 лютого 2010 року, №79 від 31 березня 2010 року, №04-4/1 від 30 квітня 2010 року, №68 від 31 травня 2010 року, №62 від 29 січня 2010 року, №478 від 29 липня 2010 року; податкові накладні №63/300909 від 30 вересня 2009 року, №69/301009 від 30 грудня 2009 року, №89/301109 від 30 листопада 2009 року, №68/301209 від 30 грудня 2009 року, №62/290110 від 29 січня 2010 року, №59/260210 від 26 лютого 2010 року, №78/310310 від 31 березня 2010 року, №72/300410 від 30 квітня 2010 року, №68/310510 від 31 травня 2010 року, №67/210510 від 21 травня 2010 року, №478/290710 від 29 липня 2010 року.

Між позивачем (замовник) та ТОВ «Леміш Груп» (виконавець) було укладено договори про надання послуг із виготовлення та розповсюдження поліграфічної продукції в межах України №02-09/1 від 02 вересня 2009 року, №01-10/1 від 01 жовтня 2009 року, №03-11/1 від 03 листопада 2009 року, №02-12/1 від 02 грудня 2009 року, №04-1/1 від 04 січня 2010 року, №01-02/1 від 01 лютого 2010 року, №01-03/1 від 01 березня 2010 року, №322-04/1 від 01 квітня 2010 року, №06/2010/1-к від 01 червня 2010 року, №07/2010/1-к від 01 липня 2010 року відповідно до умов яких виконавець зобов'язується виготовити замовнику поліграфічну продукцію та забезпечити подальше розповсюдження цієї поліграфічної продукції в межах України у відповідності до укладеного договору, а замовник зобов'язується прийняти продукцію та послуги по розповсюдженню та оплатити їх вартість.

На підтвердження виконання зазначених договорів позивачем було надано акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №66 від 30 вересня 2009 року, №70 від 30 жовтня 2009 року, №85 від 30 листопада 2009 року, №63 від 29 січня 2010 року, №58 від 26 лютого 2010 року, №78 від 31 березня 2010 року, №01-04/1 від 30 квітня 2010 року, №67 від 31 травня 2010 року, №61/210610 від 21 червня 2010 року, №479 від 29 липня 2010 року; податкові накладні №66/300909 від 30 вересня 2009 року, №70/301009 від 30 жовтня 2009 року, №85/301009 від 30 жовтня 2009 року, №69/301209 від 30 грудня 2009 року, №63/290110 від 29 січня 2010 року, №58/260210 від 26 лютого 2010 року, №78/31010 від 31 березня 2010 року, №71/300410 від 30 квітня 2010 року, №67/310510 від 31 травня 2010 року, №61/210610 від 21 червня 2010 року, №479/290710 від 29 липня 2010 року. Крім того позивачем надано примірники рекламних листівок, що були підготовлені в рамках вищевказаних договорів.

Також, між позивачем (замовник) та ТОВ «Леміш Груп» (виконавець) було укладено договір про надання послуг із правової роботи №02-09/2 від 02 вересня 2009 року, виконання умов якого підтверджується актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №64 від 30 вересня 2009 року та податковою накладною №64/300909 від 30 вересня 2009 року.

Між позивачем (замовник) та ТОВ «Леміш Груп» (виконавець) було укладено договір про проведення підбору персоналу №03-09/1 від 03 вересня 2009 року, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання здійснити підбір персоналу для замовника з подальшим використанням в якості охоронників. Під підбором персоналу передбачалось надання пропозицій виконавцем щодо кандидатів на роботу у замовника в якості охоронників.

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №62 від 30 вересня 2009 року, податкову накладну №62/300909 від 30 вересня 2009 року.

Між позивачем (замовник) та ТОВ «Леміш Груп» (виконавець) було укладено договір про надання послуг із фотозйомки об'єктів №04-09/1 від 04 вересня 2009 року відповідно до умов якого виконавець зобов'язується надати послуги з проведення фотозйомки визначених замовником об'єктів, які вважаються замовником приоритетними щодо проведення відносно них основної діяльності, щодо їх оточення на місцевості в прив'язці до місця розташування, з описом основних характеристик, а замовник зобов'язується прийняти та оплачувати такі послуги виконавця в порядку і на умовах, передбачених договором.

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №65 від 30 вересня 2009 року, податкову накладну №62/300909 від 30 вересня 2009 року.

Крім того, між позивачем (покупець) та відповідачем (продавець) було укладено договір про продаж матеріальних цінностей (канцелярських товарів, меблів, сантехніки, спецодягу) №20-05/1 від 20 травня 2010 року відповідно до якого позивачем було придбано сорочки (х/б синя довгий та короткий рукав), костюми охоронників, берці шкіряні, канцелярські товари та меблі, виконання якого підтверджується оплатою рахунків фактур №60/1 від 31 травня 2010 року, №58 від 31 травня 2010 року, №59 від 31 травня 2010 року; видатковими накладними №60/1 від 31 травня 2010 року, №58/1 від 31 травня 2010 року, №59/1 від 31 травня 2010 року; податковою накладною №205/310510 від 31 травня 2010 року, №203/310510 від 31 травня 2010 року, №201/310510 від 31 травня 2010 року.

Позивачем, основним видом діяльності якого є охорона об'єктів державної та недержавної форми власності та фізичних осіб, було надано документи на підтвердження зберігання та використання, оприбуткування придбаних товарів, а саме: копію наказу №01/22/12-ОД від 22 грудня 2010 року «Про проведення інвентаризації», копію Положення про порядок забезпечення працівників ТОВ «Агентство безпеки «КУБ» спеціальним одягом, спеціальним взуттям, іншими засобами індивідуального захисту та норм їх експлуатації, копію реєстру довіреностей за 2010 рік, копії рахунків-фактур, податкових накладних, видаткових накладних, актів списання малоцінних і швидкозношуваних предметів, інвентарні картки обліку основних засобів.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. Таким чином, дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення понесених витрат до складу валових витрат та формування податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

З матеріалів справи вбачається, що висновки відповідача ґрунтуються на вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 24 січня 2012 року в кримінальній справі №1-2005/11 за обвинуваченням ОСОБА_2. у вчиненні злочинів передбачених ст.205 ч. 2 КК України, в якому, зокрема, зазначалось про придбання ТОВ «Леміш Груп» з метою прикриття незаконної діяльності та без мети здійснення господарської діяльності з метою використання для здійснення протиправної діяльності, яка полягає у наданні послуг з переведення безготівкових коштів в готівкові. Відповідно до даного вироку згідно пояснень директора ТОВ «Леміш Груп» ОСОБА_3 та засновника ТОВ «Леміш Груп» ОСОБА_2. вони не причетні до фінансово-господарської діяльності підприємства. Згідно з висновком спеціаліста підписи на договорах, податкових накладних, актах здачі-приймання робіт, видаткових накладних та рахунках-фактурах від імені колишнього директора ТОВ «Леміш Груп» ОСОБА_4, виконані не ОСОБА_4, а іншою особою; відповідно до бази даних кількість працюючих за 2010 рік 1 чоловік, інформація щодо наявності основних та обігових фондів згідно з поданою декларацією відсутня, остання податкова звітність підприємства за серпень 2010 року визнана недійсною.

В силу ч.4 ст.72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, однак, наданий відповідачем вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 24 січня 2012 в кримінальній справі №1-2005/11 стосується ОСОБА_2. щодо придбання ТОВ «Леміш Груп» без мети здійснення господарської діяльності, обставини щодо виконання спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ «Леміш Груп» не досліджувалися у кримінальній справі №2005/11 за обвинуваченням ОСОБА_2., а тому придбання названого підприємства без мети реального провадження підприємницької діяльності та номінальність керівництва ОСОБА_2. в цьому підприємстві, встановлена у вищезазначеній кримінальній справі, за відсутності інших обставин, які б свідчили про необґрунтованість податкової вигоди, безпідставно зазначається відповідачем як доказ безтоварності спірних господарських операцій. Визнання винним ОСОБА_2. у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.205 Кримінального кодексу України, не виключає можливості здійснення ТОВ «Леміш Груп» реальних господарських операцій.

Чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань, а тому за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Леміш Груп», останнє було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та платником податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними. Укладені між позивачем та вищезазначеним контрагентом договори виконані сторонами, є дійсними, відсутні рішення суду щодо визнання укладених договорів недійсними.

Судом першої інстанції встановлено, що оригінали документів фінансово-господарської діяльності позивача по відносинам із ТОВ «Леміш Груп», після проведення перевірки вилучені згідно з протоколом обшуку від 25 листопада 2011 року старшим СВ ПМ ДПІ у Подільському районі м. Києва капітаном податкової міліції Музичуком О.В., та на вимогу суду надати належним чином засвідчені копії вилучених у ТОВ «АБ «КУБ» документів фінансово-господарської діяльності позивача по відносинам із ТОВ «Леміш Груп», витребувані документи надані лише частково, зокрема договорів, укладених між ТОВ «АБ «КУБ» та ТОВ «Леміш Груп» відповідач до суду не надав.

В матеріалах справи містяться копії лише двох договорів про надання послуг, а саме від 01 вересня 2009 року №01-09/1 та від 01 липня 2010 року №7/2010/1-к.

Оригінали усіх первинних та інших підтверджуючих документів по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Леміш Груп» досліджувались відповідачем під час перевірки, при цьому акт перевірки не містить відомостей про відсутність у позивача будь-яких первинних та підтверджуючих документів.

Зміст акта перевірки свідчить, що відповідачем не встановлено відсутність на момент перевірки у ТОВ «Агентство безпеки «КУБ» відповідних розрахункових, платіжних та інших первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Судом першої інстанції не встановлено, а відповідачем не доведено, що первинні документи, складені у межах спірних господарських операцій, не відповідають вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», доводи відповідача про невідповідність первинних документів, складених ТОВ «Леміш Груп», у зв'язку із підписанням їх невстановленою особою не приймаються до уваги з огляду на те, що акти здачі-приймання (надання послуг) ТОВ «Леміш Груп» підписані від імені ОСОБА_4, однак згідно висновку спеціаліста від 02 червня 2011 року №895, що складений спеціалістом сектору техніко-криміналістичного забезпечення роботи Святошинського РУ майором Бондаренком Я.В., відповідно до якого зображення підписів від імені ОСОБА_4, в представлених на дослідження документах, а саме акти здачі-приймання (надання послуг) ТОВ «Леміш Груп», ймовірно виконані не ОСОБА_4, а іншою особою, та зазначено про неможливість наданні відповіді у категоричній формі через відсутність оригіналів документів та недостатньої кількості порівняльного матеріалу, тому висновки відповідача про підписання первинних документів невстановленою особою з посиланням на висновок спеціаліста є безпідставними.

Послуги та товари, придбані у ТОВ «Леміш Груп», замовлялись позивачем з метою їх використання та були використані у власній господарській діяльності, а саме: послуги з контролю із залученням відповідних технічних засобів за здійсненням охоронних заходів, комплексні послуги з юридичної допомоги та послуги з проведення підбору персоналу замовлялись з метою ефективного надання охоронних послуг, підвищення якості охорони та дотримання охоронного режиму працівниками агентства та усунення недоліків у роботі охоронників; послуги з виготовлення та розповсюдження буклетів придбавались з метою популяризації діяльності ТОВ «АБ «КУБ» шляхом поширення серед невизначеного кола осіб інформації про позивача та послуги, що ним надаються, у формі буклету; послуги з проведення фотозйомки об'єктів, які вважаються замовником перспективними щодо проведення відносно них господарської діяльності придбавались з метою підсилення охорони на об'єктах та перевірки потенційних місць порушення охорони, планування охоронних заходів та розробки схем по технічному облаштуванню об'єктів охоронними засобами; канцелярські товари, меблі та одяг безпосередньо використані при здійсненні господарської діяльності позивача, оскільки є загальновиробничими витратами.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства до складу податкового кредиту включено суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, отриманих позивачем від платника податку - ТОВ «Леміш Груп», на підставі первинних документів сформовано валові витрати, встановлення судом на підставі матеріалів справи реальності здійснення господарської операції, наявності поставленого товару (надання послуг) та проведення оплати за нього, використання придбаного товару (послуг) у господарській діяльності позивача, суд приходить до висновку про недоведеність відповідачем в порушення ч.2 ст.71 КАС України правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 02 грудня 2011 року №0001212330 та №0001222330, які є протиправними та підлягають скасуванню.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни або скасування постанови суду.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2015 р. - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Т.М.Грищенко

Судді І.О.Лічевецький

В.П.Мельничук

Повний текст рішення виготовлено 13.07.2015р.

Головуючий суддя Грищенко Т.М.

Судді: Лічевецький І.О.

Мельничук В.П.