Рішення № 46952835, 14.07.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_______

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Рейнарт І.М.

суддів Барановської Л.В., Качана В.Я.

при секретарі Мікітчак А.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 вересня 2012р. по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановила:

у травні 2012р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачів у солідарному порядку 46 086,30грн. заборгованості та судовий збір у сумі 460,86грн.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 28 серпня 2008р. уклав з ОСОБА_1 кредитний договір № 237-пп, відповідно до якого позичальнику було надано кредит у сумі 100 000грн. з кінцевим терміном повернення 27 серпня 2009р. та щомісячною сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25% річних.

Позивач стверджував, що з 2009р. позичальник порушував взяті на себе зобов'язання, у зв'язку із чим виникла заборгованість у сумі 99 386грн. 46коп., яка була стягнена з відповідачів солідарно рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 3 грудня 2009р.

Проте, рішення суду не виконане, договір не припинився, тому станом на 13 квітня 2012р. виникла заборгованість по відсотках, яка становить 40 549,85грн. та 593грн. 98коп. і пеня за прострочку погашення відсотків за кредитом у сумі 4 942,47коп.

У забезпечення зобов'язань за кредитним договором між банком та відповідачами 28 серпня 2008р. був укладений договір поруки, за умовами якого ОСОБА_2 зобов'язалася нести солідарну відповідальність перед банком за виконання зобов'язань позичальником.

Заочним рішенням суду від 26 вересня 2012р. позов задоволено.

Ухвалою суду від 21 травня 2015р. заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

У поданій апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта та відповідача ОСОБА_2, які підтримали апеляційну скаргу, пояснення представника позивача, який просив залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню,

№ апеляційного провадження: № 22-ц/796/9412/2015 Головуючий у суді першої інстанції: Колдіна О.О.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.виходячи з наступного.

- 2 -

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 28 серпня 2008р. між ВАТ КБ «Хрещатик», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, на підставі якого позичальнику був виданий кредит у сумі 100 000грн., який позичальник зобов'язався повернути до 27 серпня 2009р. та сплачувати щомісячно 25% річних за користування кредитними коштами.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 28 серпня 2008р. між сторонами був укладений договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов'язалася відповідати перед банком за виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором.

У зв'язку із неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором та неповерненням кредитних коштів на момент закінчення строку дії договору, рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 3 грудня 2009р. з відповідачів стягнуто у солідарному порядку заборгованість за кредитом у сумі 73 301грн. 49коп., заборгованість по процентам у сумі 15 965грн. 18коп., та пеня за прострочення погашення кредиту та сплату процентів.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі не виконали свої зобов'язання за кредитним договором.

Проте, повністю погодитися з такими висновками суду не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договорута вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За положеннями ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Пунктом 4.4. кредитного договору передбачено, що погашення кредиту проводиться в строки відповідно до графіка погашення кредиту, вказаного в додатку № 1 до договору, що є невід'ємною частиною договору.

Згідно додатку № 1 до договору останній платіж позичальник повинен був сплатити 27 серпня 2009р.

Зі змісту договору, укладеного між банком та ОСОБА_1, його автоматична пролонгація не передбачена, у договорі встановлений строк його дії - до 27 серпня 2009р., тому по настанню визначеної дати погашення кредиту, закінчується і дія укладеного між сторонами договору.

Отже, аналіз вказаних норм матеріального права та умов договору дає підстави для

висновку про те, що зобов'язання позичальника перед банком по повернення кредиту та

- 3 -

сплаті процентів за користування ним припинилися у строк, встановлений договором.

Разом з тим, закінчення строку дії договору і невиконання зобов'язань не припиняє зобов'язальні правовідносини, а трансформує їх в охоронні, що містять обов'язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.

У п. 17 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зазначено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК.

Отже, неповернення ОСОБА_1 до закінчення строку дії договору кредитної заборгованості, не звільняє позичальника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, і банк має право на відшкодування збитків, завданих вказаними діями позичальника, а також на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, проте, нормами діючого законодавства не передбачено, що банк має право на продовження нарахування процентів та пені за умовами кредитного договору, тобто фактично продовживши строк дії кредитного договору, що також не є відповідальністю у розумінні ст. 631 ЦК України.

Крім того, з наданих суду апеляційної інстанції документів вбачається, що позивач, звертаючись до суду з даним позовом та посилаючись на невиконання відповідачами рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 3 грудня 2009р., діяв недобросовісно, оскільки зазначене рішення суду виконано ОСОБА_1 10 квітня 2012р. та 28 квітня 2012р. банку державним виконавцем перерахована сума заборгованості відповідно до рішення суду, що підтверджується постановою головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві від 30 квітня 2012р. про закінчення виконавчого провадження

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про стягнення з позичальника на користь банку проценти та пеню, встановлені умовами кредитного договору, за період після закінчення строку дії договору (з грудня 2009р. по 13 квітня 2012р.) зазначені положення норм матеріального права не врахував, належним чином виконання рішення суду від 3 грудня 2009р. боржником не перевірив та дійшов помилкового висновку про те, що правовідносини сторін, які виникли з кредитного договору, продовжують діяти до фактичного повернення всієї суми заборгованості.

Разом з тим, доводи апелянта про звернення позивача до суду з недотриманням позовної давності, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки позивачем заявлені вимоги про стягнення процентів та пені за період з 1 грудня 2009р. по 13 квітня 2012р., до суду позивач звернувся у травні 2012р., тобто з дотриманням трирічного строку позовної давності.

Також колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про скасування рішення суду в частині задоволених позовних вимог, заявлених до ОСОБА_2, не можуть бути предметом даного апеляційного розгляду з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, передбаченому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Отже, ОСОБА_1 має право звернутися до суду, у тому числі з апеляційною скаргою, за захистом своїх прав та інтересів, при цьому, доводи апеляційної скарги не містять обґрунтування, як саме рішення суду в частині задоволення позовних вимог, заявлених до ОСОБА_2, порушують його права та інтереси, не було апелянтом також надано і документу, який підтверджує його повноваження на подачу апеляційної скарги в інтересах

- 4 -

ОСОБА_2

Крім того, відповідач ОСОБА_2 у встановленому законом порядку заочне рішення суду від 26 вересня 2012р. не оскаржувала.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відсутні законні підстави для перевірки у апеляційному порядку рішення суду від 26 вересня 2012р. в частині задоволення позовних вимог, заявлених до ОСОБА_2, за апеляційною скаргою ОСОБА_1

Оскільки судом першої інстанції рішення суду в частині задоволення позовних вимог, заявлених до ОСОБА_1, ухвалено з порушенням норм матеріального права, колегія суддів вважає, що воно підлягає скасуванню, а у задоволенні позову необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 вересня 2012р. в частині задоволення позовних вимог, заявлених до ОСОБА_1,

скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: