Рішення № 46952802, 09.07.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

9 липня 2015 року Апеляційний суд м. Києва

у складі:

головуючого Вербової І.М.

суддів Кирилюк Г.М.

ПанченкаМ.М.

за участю секретаря Мікітчак А.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Ватутінський комбінат будівельних матеріалів», про стягнення боргу, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 23 лютого 2015 року,

у с т а н о в и в :

У квітні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом (уточненим під час розгляду справи) до ОСОБА_3, третя особа - ТОВ «Ватутінський комбінат будівельних матеріалів», про стягнення боргу, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20 квітня 2012 року між сторонами укладено договір позики, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу РвачЖ.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1284. Відповідно до умов договору позивач передав у власність відповідача грошові кошти у розмірі 169 050,00 грн., а відповідач зобов'язався повернути позивачу таку ж суму грошових коштів в строк до 19 жовтня 2013 року. Відповідач в порушення умов договору грошові кошти у зазначений строк не повернув. ОСОБА_2 вказує, що такими діями ОСОБА_3 йому завдано матеріальну шкоди у розмірі 6 500,00 грн. Вказуючи на те, що позика надавалася у доларах США, просив стягнути з відповідача втрати від курсової різниці в розмірі 77 862,00 грн. та інфляційні втрати в сумі 25 625,00 грн. На підставі викладеного ОСОБА_2 просив стягнути з ОСОБА_3 суму позики, яка з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних складає 349 761,00 грн. Крім того позивач зазначає, що у зв'язку з невиконанням відповідачем договірних зобов'язань йому завдано моральної шкоди у розмірі 3000,00 грн., яку він просить стягнути на підставі ст. 1167 ЦК України.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 23 лютого 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

____________

Справа № 760/7147/14-ц

№ апеляційного провадження 22-ц/796/7156/2015

Головуючий у суді першої інстанції: Лазаренко В.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Вербова І.М.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати, та ухвалити нове, яким позов задовольнити, стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики та матеріальні збитки у розмірі 539 840,00 грн., а також понесені судові витрати.

Апелянт, зокрема, посилається на ті обставини, що судом не було дано належної правової оцінки його доводам, викладеним у заяві про уточнення позовних вимог, та не враховано, що відповідач не виконав свій основний обов'язок за договором позики.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 та його представник - ОСОБА_7 подану апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.

Представник ОСОБА_3 та ТОВ «Ватутінський комбінат будівельних матеріалів» - Заверуха І.Л. у задоволенні апеляційної скарги просив відмовити, рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 23 лютого 2015 року залишити без змін.

Перевіривши законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність її часткового задоволення виходячи з таких підстав.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Під час розгляду справи судом встановлено, що 20 квітня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позики, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рвач Ж.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1284 (а.с. 12-13).

Відповідно до пунктів 1, 2 договору позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність 169 050,00 грн. строком до 19 жовтня 2013 року. Факт одержання грошей підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником в момент передачі йому суми позики.

Згідно з п. 14 сторонами погоджено, що договір вступає в силу і вважається укладеним з моменту передання грошей та його нотаріального посвідчення.

Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення суми заборгованості, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження права вимоги до відповідача, а також не доведено факту передання визначеної у договорі грошової суми.

Також суд посилався на те, що факт передачі грошових коштів за договором позики відповідачем не визнається.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом з тим, ухвалене у справі судове рішення не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.

Положеннями ст.ст. 526, 527 ЦК України закріплений обов'язковий характер зобов'язання.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до змісту ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Положеннями ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього кодексу.

Водночас, частиною 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Як вбачається з пояснень сторін, вірно встановлено судом першої інстанції та підтвердилося під час апеляційного розгляду справи, ОСОБА_3 не повернув ОСОБА_2 отримані ним за договором грошові кошти.

Посилання представника відповідача на те, що договірних відносин між сторонами в дійсності не виникало, є необґрунтованими з огляду на наступне.

Статтею 60 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підтвердження своїх доводів представником відповідача не надано належних та допустимих доказів в розумінні статей 58-59 ЦПК України.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на таке.

Пунктом 1 договору позики визначено, що позикодавець вже передав, а позичальник прийняв у власність 169 050,00 грн., тобто дії сторін є закінченими на момент підписання цього договору.

Положення другого речення вказаного пункту свідчать про те, що власноручно написана позичальником в момент передачі йому суми позики розписка лише підтверджує факт одержання грошей, який засвідчено підписаним сторонами та нотаріально посвідченим договором.

Наведене свідчить про те, що між сторонами існують договірні правовідносини, які випливають з договору позики від 20 квітня 2012 року, а відповідач, не повернувши зазначену суму грошових коштів у визначений строк, порушив умови договору.

На викладені обставини суд першої інстанції уваги не звернув, внаслідок чого його висновки в цій частині є необґрунтованими.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі наведеної норми та рекомендацій Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі № 62-97-р від 3 квітня 1997 року, суд апеляційної інстанції вважає, що сума інфляційних втрат становить 128 862,09 грн., а трьох процентів річних - 8 739,65 грн., які разом з основною сумою боргу підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Водночас суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 матеріальної шкоди, оскільки позивачем не наведено належних та допустимих доказів на підтвердження завдання йому діями відповідача збитків.

При цьому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідно до договору позики грошові кошти надавалися у національній валюті України, а тому підстави для стягнення суми боргу з урахуванням девальвації валюти відсутні.

В частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, визнавши вказані позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки правовідносини, які виникли між сторонами, належать до договірних правовідносин з повернення грошових коштів, а відповідальність за прострочення грошового зобов`язання визначена статтею 625 ЦК України, якою відшкодування моральної шкоди не передбачено.

У зв'язку з викладеним апеляційний суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню сума боргу за договором позики у розмірі 169 050 грн., з урахуванням індексу інфляції 128 862,09 грн. та три проценти річних - 8 739,65 грн.

Крім того, на підставі ст. 88 ЦПК України, підлягають частковому задоволенню позовні вимоги в частині стягнення судових витрат.

Згідно зі статтею 85 ЦПК України витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

З матеріалів справи вбачається, що позивач та його представник зареєстровані у Закарпатській області і фактично там проживають.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції останніми були понесені витрати, пов'язані з проживанням у м. Києві (а.с. 62, 64, 66) та придбанням квитків на поїзд (а.с. 103-104) на загальну суму 2 974,34 грн.

Крім того, позивачем було сплачено судовий збір на суму 3 934,00 грн., що підтверджується відповідними квитанціями (а.с. 5, 159, 173).

Таким чином, зазначені судові витрати підлягають стягненню з ОСОБА_3

Разом з тим судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у стягненні з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу з огляду на таке.

Статтею 84 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Тобто, до витрат на правову допомогу, які можуть бути відшкодовані стороні, законодавець відносить лише витрати на правову допомогу адвоката або іншого фахівця в галузі права.

З наявної у матеріалах справи укладеної між ОСОБА_2 та

ОСОБА_7 угоди про надання юридичних послуг не виявляється можливим встановити, у якому саме обсязі надавалася така правова допомога. Також позивачем не було надано відповідного розрахунку часу та обсягу надання правової допомоги, акту виконаних робіт та квитанцій про оплату таких послуг.

Крім того, з наданої угоди не вбачається, що юридичні послуги надавалися саме адвокатом або іншим фахівцем в галузі права, а сам представник позивача ОСОБА_7 діє у справі на підставі довіреності. Жодних документів, які б свідчили про наявність у нього юридичної освіти чи права на заняття адвокатською діяльністю, у справі не міститься.

Як пояснив в суді апеляційної інстанції сам ОСОБА_7, він діє у справі в якості представника позивача і не був залучений до участі у справі як особа, яка надає правову допомогу.

Отже, позовні вимоги в цій частині є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Таким чином, рішення суду назвати законним та обґрунтованим не можна, а тому воно підлягає скасуванню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України з ухваленням нового про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 303, 307, 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 23 лютого 2015 рокускасувати та ухвалити нове.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Ватутінський комбінат будівельних матеріалів», про стягнення боргу, відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики у розмірі 169 050 грн., з урахуванням індексу інфляції 128 862,09 грн., три проценти річних - 8 739,65 грн., витрати, пов'язані з явкою до суду - 2 974,34 грн. та суму судового збору - 3 934,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.М. Вербова

Судді: Г.М. Кирилюк

М.М. Панченко