Ухвала суду № 46925466, 13.07.2015, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/2404/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Кирилюк В.Ф. Провадження № 22-ц/773/1060/15 Категорія: 27 Доповідач: Матвійчук Л. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2015 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Матвійчук Л.В.,

суддів - Осіпука В.В., Мудренко Л.І.,

при секретарі Губарик К.А.,

з участю позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 акціонерного товариства «ДельтаБанк» про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства «ДельтаБанк» ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду від 28 травня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 28 травня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_3 акціонерного товариства в користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 62548,42 грн. розміщені на поточному рахунку № 26202700226197, відкритому на підставі договору банківського рахунку фізичної особи з випуском платіжної картки № 002-02501-290113, інфляційні втрати в розмірі 21337,67 грн. та три проценти річних в розмірі 628,07 грн., всього на загальну суму 84514,16 грн..

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2, покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що 02.07.2014 року між ним та ПАТ «Дельта Банк» був укладений договір № 009-02501-020714 банківського вкладу «Найкращий», відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала банку грошові кошти в сумі 60000 грн. під 22,25% річних. Вклад виплачується по закінченню строку розміщення вкладу шляхом зарахування на поточний рахунок вкладника з використанням платіжної картки № 26202700226197 відкритий в установі банку. Після закінчення терміну дії договору банківського вкладу позивач зверталась до відповідача із вимогою про виплату їй коштів. Відповідач перерахував на поточний рахунок внесені кошти, однак із вказаного рахунку вона не може їх отримати. Факт залучення коштів ОСОБА_1 у розмірі 60000 грн. на депозитний рахунок підтверджується квитанцією № 37151571 від 02.07.2014 року.

Судом також встановлено, що 29.01.2013 року між нею та ПАТ «Дельта Банк» був укладений договір банківського рахунку фізичної особи з випуском платіжної картки № 002-02501-290113, відповідно до умов якого банк відкриває клієнту поточний рахунок у гривнях, випускає платіжну картку, здійснює банківське обслуговування клієнта та нараховує відсотки на залишок коштів на рахунку на умовах викладених в тарифному пакеті тарифний пакет «Ощадна картка № 1», що міститься в додатку № 1 до цього договору. Відповідно до наданої виписки ПАТ «Дельта Банк» вбачається, що кошти на поточному рахунку ОСОБА_1 наявні, проте кошти для видачі у касі банку відсутні.

Згідно ч. 1 ст. 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобовязується виплачувати вкладнику таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Частиною 2 статті 1060 ЦК України передбачено, що за договором банківського вкладу незалежно від його виду, банк зобовязаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника.

Відповідно до ч. 1 ст. 1061 ЦК України, банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Згідно п.1.10 укладеного договору вклад виплачується по закінченню строку розміщення вкладу, зазначеного в п. 1.3. даного договору, шляхом зарахування на поточний рахунок вкладника з використанням платіжної картки №26202700226197 відкритий в установі банку.

Згідно п.1.3. Договору вклад залучається на строк із моменту зарахування вкладу на рахунок, вказаний в п. 1.6 Договору та по 29 грудня 2014 року.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач 22.01.2015 року звернулась до відповідача із письмовою заявою про повернення депозитного вкладу, 28.01.2015 року, 10.02.2015 року подала заяви Голові ради Директорів Банку про неповернення коштів та порушення банком вимог законодавства України, однак відповідь не отримала (а.с.97-99).

Згідно виписки по рахунку № 226197-2015/0216 від 16.02.2015 року за період з 02.02.2015 по 16.02.2015, позивачеві не повернуто 62748 грн. 42 коп. банківського вкладу(а.с.7). Проте звертаючись до суду з позовом 17.02.2015 року позивач просила стягнути в її користь банківській вклад в сумі 62548грн.42 коп. з врахуванням часткового повернення відповідачем коштів в розмірі 200 грн.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Крім того, ст. 629 ЦК України передбачає, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Отже, за змістом наведених норм права зобовязання банку полягає у виплаті вкладнику грошових коштів на умовах та в порядку, встановлених договором.

Виходячи з викладеного, суд першої інстанції, давши вірну оцінку обставинам справи, прийшов до правильного висновку, що відмова банку у поверненні грошових коштів з банківського вкладу ОСОБА_1 суперечать вимогам чинного законодавства, зокрема, ст. 41 Конституції України, ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також наведеним вище нормам цивільного законодавства та умовам укладеного між сторонами договору, порушує права позивача і обгрунтовано задоволив позовні вимоги.

Доводи апеляційної скарги про те, що після перерахування банком коштів з депозитного рахунку та зарахування цих коштів на власний поточний рахунок ОСОБА_1 зобовязання банку по поверненню вкладу вважаються виконаними в повному обсязі не заслуговують на увагу виходячи з наступного,

За умовами укладеного сторонами договору банківського вкладу вклад виплачується по закінченню строку розміщення вкладу, зазначеного в п. 1.3. даного договору, шляхом зарахування на поточний рахунок вкладника з використанням платіжної картки №26202700226197 відкритий в установі банку(п.1.10). З виписки за операціями по картковому рахунку (а.с.7) вбачається, що кошти перераховані на поточний рахунок позивача відповідно до умов договору від 02.07.2014 року. Проте як встановлено судом апеляційної інстанції з пояснень представника відповідача, що позивач не має реальної можливості зняти ці кошти з поточного рахунку через касу банку готівкою та проводити ними розрахунки за допомогою платіжної банківської картки за відсутності коштів у касі банку, а тому зобовязання банку з повернення вкладу не є виконаними в день перерахування коштів на поточний рахунок вкладника.

Така правова позиція викладена в постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України № 6-140цс13 від 25 грудня 2013 року.

Покликання апелянта на постанову Правління Національного банку України від 29 серпня 2014 року № 540 «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного і валютного ринків України», п. 1 якої передбачено зобовязання уповноважених банків обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті або банківських металів з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах 15 000 грн. на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України, на підставі якої банк не вправі був здійснювати видачу коштів з поточного рахунку є безпідставними, оскільки зазначена і подібні цій наступні відповідні постанови цього банку є розпорядчими актами, які адресовані обмеженій кількості осіб і таке регулювання здійснюється в межах адміністративно-правових відносин Національного банку України з банками, які охоплюються його наглядовою діяльністю. Ці постанови банку не встановлюють нових прав або обовязків для громадян, не можуть зачіпати їх права, свободи та інтереси.

Разом з тим, як встановлено судом, позивач не мала можливості отримати кошти з власного поточного рахунку навіть і в розмірі відповідно до встановлених обмежень Національним банком України (15000 грн. на добу).

Твердження апелянта про те, що в АТ «Дельта Банк» запроваджено тимчасову адміністрацію з 03 березня 2015 року до 02 вересня 2015 року включно, а тому відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації зокрема, не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку і т.д. є безпідставним, оскільки відповідно до ч.6 статті 36 цього Закону обмеження, встановлене пунктом 1 частини пятої цієї статті, не поширюється, зокрема, на зобовязання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Договір банківського вкладу припинив свою дію 29.12.2014 року, а тимчасову адміністрацію було запроваджено з 03 березня 2015 року(після закінчення дії договору), а тому встановлені ч.1 ст. 36 вказаного Закону не поширюються на договір банківського вкладу, укладеного банком з ОСОБА_1

Разом з тим, хоча процедура повернення вкладу у разі ліквідації банку встановлена спеціальним Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який регулює правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, ніяким чином не перешкоджає вкладнику звернутися до суду за захистом порушеного права відповідно до ст. 16 ЦК України та вимагати стягнення сум, які йому не повернуті за системою гарантування, виходячи із наведених норм ЦК України та умов договорів банківського вкладу.

Доводи апеляційної скаги про необгрунтоване стягнення з Банку інфляційних втрат та 3 % річних є безпідставними виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України на вимогу кредитора боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Таким чином, встановивши неповернення грошових коштів ОСОБА_1 всупереч вимогам чинного законодавства та умовам укладеного між сторонами договору, суд першої інстанції обгрунтовано прийшов до висновку про стягнення з відповідача в користь позивача інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідно до розрахунку, наданого позивачем, який перевірений судом, є правильним і не заперечується апелянтом.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, яке постановлено з дотриманням вимог матеріального і процесуального права.

Разом з тим надання представником відповідача в суді апеляційної інстанції доказів повернення коштів позивачу в сумі 62498,78 Фондом гарантування вкладів фізичних осіб 17 червня 2015 року, тобто після ухвалення судом рішення в даній справі не має правового значення і не може бути підставою для скасування чи зміни судового рішення, оскільки на час ухвалення рішення кошти позивачеві повернуті не були, а виплата коштів після ухвалення судом рішення враховується на стадії виконання судового рішення.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства «ДельтаБанк» ОСОБА_2 відхилити, а рішення Луцького міськрайонного суду від 28 травня 2015 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді