Ухвала суду № 46919817, 17.07.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/4510/15 Головуючий у 1-й інстанції: Дубини Л.А.

Є.У.№ 334/8401/13-ц Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Савченко О.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

ОСОБА_1,

При секретарі: Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 04 червня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» (далі Банк) звернувся до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що відповідно до умов кредитного договору № б\н від 07 липня 2005 року відповідач ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 5000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом зі строком повернення, що відповідає строку дії картки. Посилаючись на те, що свої зобовязання за кредитним договором відповідач не виконав, кошти Банку не повернув, просив стягнути всю заборгованість в судовому порядку, розмір якої станом на 09 вересня 2013 року становить 27162, 57 грн., яка складається із: заборгованість за кредитом 4053,42 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом 21339,50 грн.; штраф (фіксована частина) - 500 грн.; штраф (процента складова) 1269,65 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04 червня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про задоволення позову Банк посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що Банком пропущений строк позовної давності, про застосування якого просив відповідач, подавши суду відповідну заяву.

Так, місцевим судом встановлено, що відповідно до договору від 07 липня 2005 року б/н, укладеному між сторонами, банк надав відповідачу кредит у розмірі 5 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом зі строком повернення, що відповідає строку дії картки. Зазначені умови викладені у заяві позичальника при отриманні кредиту, яка містить ознаки кредитного договору, відповідач був ознайомлений з усіма істотними умовами договору, про що свідчить його підпис (а. с. 50-52, 7-11). Як зазначено в Умовах і правилах надання Банківських послуг, які являються складовою кредитного договору, погашення кредиту відбувається шляхом внесення щомісячних платежів. Відповідно до наданого позивачем у зв'язку з невиконанням умов договору заборгованість відповідача станом на 09 вересня 2014 року становила 27162,57 грн., із яких: 4053, 42 грн. - заборгованість за кредитом; 21339,5 грн. заборгованість за відсотками, а також штрафи: 500 грн. фіксована частина і 1762,57 процентна складова (а.с.5).

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ч. 1 ст. 626 , ст.627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з Умовами та правилами надання банківських послуг наданими позивачем, мінімальний обов'язковий платіж це розмір боргових зобов'язань позичальника, які щомісячно підлягають сплаті позичальником протягом строку дії картки. Згідно з п. 3.1.1 Умов та правил надання банківських послуг, строк дії картки вказаний на лицьовій стороні картки (місяць та рік). Картка дійсна до останнього календарного дня вказаного місяця.

Жодного платежу на погашення кредиту відповідач з червня 2006 року не здійснював, строк погашення кредиту відповідно до умов кредитного договору відповідає закінченню строку дії картки травень 2008 року. З позовом до суду позивач звернувся у вересні 2013 року.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14 (далі постанова), відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою, кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Вирішуючи спір, районний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин й нормами матеріального права, які підлягають застосуванню; з'ясував питання щодо строку позовної давності й правильно вважав, що він був пропущений позивачем. До того ж про застосування такого строку було заявлено клопотання відповідача під час розгляду справи в суді першої інстанції (а. с.30).

Посилання апелянта на переривання строку позовної давності безпідставні. Списання Банком у березні 2012 року 162 грн. з іншого рахунку відповідача відбулося після перебігу строку позовної давності.

Згідно ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.

Відповідно до ст. 259, 261 ЦК України позовні давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За нормами ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обовязку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Відповідно до розяснень, викладених у п.4.4.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», у дослідженні обставин, повязаних із вчиненням зобовязаною особою дій, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обовязку (частина 1 ст.264 ЦК України), суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обовязку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати … часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобовязання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Бездіяльність боржника (наприклад, не оспорювання ним безспірного списання коштів, якщо така можливість допускається за законом або договором) не свідчить про переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій.

Оскільки списання коштів здійснювалося банком, а не вносилося боржником особисто, останній не вчиняв ніяких активних дій, які б свідчили про визнання боргу, вказані дії відбувалися після спливу строку позовної давності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про пропуск позивачем строку позовної давності.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги про неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права безпідставні.

Керуючись ст. ст.307,308,313,317 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04 червня 2015 року по цій справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: